ВИХОВАННЯ ЛЮБОВ’Ю (із секретів пані Франкової)

© Наталя ТИХОЛОЗ

Про педагогічно-виховні ідеї Івана Франка написано багато. Його вплив на українську культуру, її діячів та й просто пересічних українців незаперечний. Незаперечним був цей вплив і на його власних дітей – Андрія (1887–1913), Тараса (1889–1971), Петра (1890–1941) та Анну (1892–1988). І кожен із них відзначав це у своїх споминах про батька (за винятком хіба Андрія, що помер передчасно у молодому віці ще за життя Івана Франка). А донька Анна Франко-Ключко цій темі присвятила навіть окрему статтю «Як учив і виховував Іван Франко нас, своїх дітей» [21].

05_O_Khoruzhynsjka

Ольга Хоружинська – наречена Івана Франка. Харків, початок 1880-х років.

А поза тим, головна, основоположна роль у вихованні дітей у родині лягає саме на берегиню «домашнього огнища», на жінку-матір. Зрештою, Франчата самі зізнавались, що батько, «зайнятий важкою працею, нам часу приділяв мало» [16, с. 454]. «Батько не пестив нас ніколи, зате частенько давав 10–20 сотиків зі словами “На, пропий на яблука”, – згадував молодший Петро. – Поза тим дбав про нас мало, оставляючи все проче матері» [16, с. 457]. Тарас Франко додавав: «Тато рідко ходив з нами на прогулянку, здебільшого гуляла з нами мама» [18, с. 272], «Брак часу не дозволяв татові бувати на батьківських зборах. Більше туди ходила мама. Батько займався вихованням не постійно, а час від часу: тому показав, цього напутив, там поміг, насварив, присоромив» [18, с. 273].

І справді, саме мати є серцем і душею родини, головною вихователькою дітей. Про визначальну роль матері у сім’ї та суспільстві писав Іван Франко (який, до слова, у ранньому віці втратив рідну матір) у своїй ранній, ще юнацькій, статті «Женщина-мати» (1875): «Мати дає життя новому чоловікові, вона посвящається ціла його удержанню, його розвиттю як тілесному, так і душевному, вона розбуджає первиї появи його духового життя, вона пильнує його первих чувств, його волі; через їх належите керовання кладе вона первиї підстави до виобразовання в нім характеру і всказує му дорогу, ведучу го од неї в широкий світ. Вона отвирає му брами землі і небес, брами земського і морального життя. В матернім вихованні лежить зарід всього того, чим дитя в житті станеться». І тут-таки додавав: батько «працює на дітей», він є для них «найвищим авторитетом», у той час як мати є «авторитетом любви і приміру» [14, с. 560–561, 564]. Саме так і було в родині письменника. Батько назавжди залишився для дітей «найвищим авторитетом». Наснажені його власним прикладом, від нього вони перейняли величезну працелюбність і працездатність, громадську і громадянську активність, чесність, гаряче і щире серце. «Так-то нас, четверо “Франчат”, – писала Анна Франко-Ключко, – виростали під дбайливим оком батька, ведені люблячою рукою мами» [19, с. 43].

То ким же ж була та мати Франчат, що дарувала їм долю і повела у довгу мандрівку життя?

Коли у травні 1886 р. Іван Франко повернувся з Києва одруженим чоловіком, то таку зміну його соціального стану галицьке суспільство сприйняло неоднозначно. Так, Михайлина Рошкевич згадувала: «Як [я] бачила його на концертах і комерсах, то зауважила, що поступові панночки (таких не було багато) і гарні радо шукали Франкового товариства, [він] радо з ними розмовляв; панночки розраховували на нього, а Франко як би того не бачив. Врешті дійшли до нас відомості, що Франко оженився на Україні. Так як би здивувались всі, що мали з ним ближчі зносини, а принаймні ті, з котрими сходився» [12, с. 114]. Несподіванкою був цей шлюб і для підросійських українців: «Сей шлюб для нас усіх був великою несподіванкою, бо попереду ми нічого не чули про таку можливість. Звичайно молодь знає про всі романи свого товариства, а тут і чуток не було про який би не було роман. Було таке враження, що Франко приїхав, раптом закохався і раптом одружився. По наших поняттях се було несолідно, бо таких справ похапцем і раптом не роблять, хіба через якийсь випадок. Але такого випадку ми не знали» [23, с. 191]. Не виправдавши таємних сподівань чималої когорти галицьких панночок зі свого безпосереднього оточення, молодий, перспективний (хоч і помаркований арештами), уже добре відомий загалу письменник обрав собі за дружину «росіянку», громадянку іншої держави – Ольгу Хоружинську. Хоч би як там було, але саме їй, Ользі Франко з Хоружинських – дворянці зі зрусифікованої української сім’ї, уродженці Слобідської України – судилося стати матір’ю Франкових дітей.

01_Franko z druzhynoju_1886

Іван Франко з дружиною Ольгою з Хоружинських у день шлюбу. Київ, 1886 р.

Попри те, що вона «не була дібраною дружиною для Франка», вона вигідно вирізнялася на тлі більшості тогочасних галичанок. «Хоружинська була на свій час освіченою людиною, з багато поступовішими поглядами, ніж були в галицьких дівчат за тих часів», – свідчив Григорій Величко [3, с. 290]. Вона закінчила Харківський інститут благородних дівчат та Вищі жіночі курси при інституті. Вільно володіла французькою, знала німецьку, англійську, гарно грала на фортепіано. Брала активну участь у хорових та театральних гуртках, організації вечорів. Була «велика ентузіястка театру, музики і літератури» [19, с. 49]. Була досить начитана і прогресивна в поглядах. Відтак вибір Франка не був таким уже спонтанним і невмотивованим, як видається на перший погляд. Він відповідав його ідеалу дружини – жінки «мислячої, розумної, чесної і переконаної» [15, т. 48, с. 134]. Саме оте бажання мати за дружину освічену жінку і спонукало Франка до вибору «росіянки». Тим паче, що в той час «росіянки» справді мали славу жінок розумних і прогресивних. Скажімо, Осип Маковей, який 1889 р. зазнайомився з киянками Наталією і Марією Дегенами, сестрами Сергія Дегена, що приїхали до Галичини, у своєму щоденнику писав: «Таких дівчат у нас я не стрічав [курсив наш. – Н. Т.]. А Франко каже, що у Росії ще умніші дівчата бувають» [9, с. 57].

 

Образ Ольги Франко буде неповним, якщо не додати, що мала вона добре і чуле серце, була співчутливою до чужого горя, щедрою до нещасних. «Про її добре серце свідчить і привітність до простого робітничого народу: вона не відпускала бідака без датку, часто давала з хати останнє» [3, с. 290]. Причому щирість і щедрість Франкової дружини була не показною. Михайлина Рошкевич оповідала: «Раз я прийшла після того, як їх злодії обікрали – забрали все срібло. <…> Франко на ту шкоду був цілком байдужий, а Франкова сказала, що бідний злодій мусить також з чогось жити» [12, с. 117]. «До грошей прикладала малу увагу. Коли селянка поставила собі якусь ціну, наприклад за суниці, то вона давала їй удесятеро більше: “Як то – стільки разів треба схилятися по суниці, щоб їх назбирати, і так мало жадають за них!”», – свідчив Михайло Мочульський [10, с. 373]. І навіть Михайлові Павликові, якого не надто толерувала, допомагала у скрутну хвилину, незважаючи на його лихослів’я позаочі про неї. Павлик у листі до Людмили Драгоманової від 3 квітня 1897 р. писав: «…вже приходилося нам з мамою вмирати з голоду буквально. Як ми перебули сих 6 місяців, відколи в мене нема ніякого заробку, – і сам не розумію. <…> Трохи помагала нам Франкова, спасибі їй, – то хлібом, то позикою грошей, по ½ гульде[нів] у місяць…» [7, с. 502]. Проте великодушність і шляхетність її натури не завжди були адекватно оцінені. Прагматичні галичани швидко окричали «чужинку» непрактичною та безгосподарною.

Отож саме цій освіченій, чесній і чуйній жінці «з бистрими рухами, чорними очима» [8, с. 316] Іван Франко беззастережно віддав право першості у різноманітних родинних справах (і клопотах) та вихованні дітей. Про це свідчили і сучасники: «В подружнім житті Франко був добрим мужем та люблячим вітцем, а що при своїй праці потребував спокою, то керму домашнього огнища держала в своїх руках д. Франкова, якій Франко без застереження піддавався…» [4, с. 495]. Тож якою матір’ю була Ольга Франко і як вона виховувала своїх дітей?

СТАТТЯ ПЕРША. «…Ведені люблячою рукою мами…» (Франчата у рідному домі: шляхи формування)

СТАТТЯ ДРУГА. «Хто ми є і яка наша дорога» (основи національного виховання в родині Франків)

ПЕРШОДРУК:

  • Тихолоз Н. Виховання любов’ю (Педагогічні ідеали Ольги Франко). Стаття перша: «…Ведені люблячою рукою мами…» (Франчата у рідному домі: шляхи формування) // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2009. – № 5. – С. 86–95.
  • Тихолоз Н. «Хто ми є і яка наша дорога» (основи національного виховання в родині Франків) (стаття друга із серії «Виховання любов’ю») // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2010. – № 5. – С. 82–91.

 

Advertisements

One thought on “ВИХОВАННЯ ЛЮБОВ’Ю (із секретів пані Франкової)

  1. Пінгбек: 130 років тому Іван Франко одружився з нашою землячкою Ольгою Хоружинською | Краснопілля Інфо

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s