ПРИРОДА В ЖИТТІ ІВАНА ФРАНКА

© Лідія Вербицька

fullsizeДуховний батько України, найбільший український письменник, український Мойсей, пророк у своїй вітчизні, великий Каменяр, національний геній, велетень думки і праці – часто пересічний читач означує І. Франка лише з цієї сторони, не беручи до уваги приватного боку життя письменника, точніше, його «природного» життя. Та й не лише пересічний. Дослідники тільки поспіхом згадують природні захоплення І.Франка, хоча на сучасному етапі з’являються тематичні розвідки, присвячені його природним «пристрастям» [див 4].

Життя І.Франка «на лоні природи» розпочалось із чарівного кутка Прикарпаття, села Нагуєвичі, де в  присілку Слобода або Війтівська гора і народився майбутній письменник.

Нагуeвичi

Село Нагуєвичі

Мальовнича долина Нагуєвич, річка Збір зі своїми гірськими потічками, високий гірський хребет Діл, густі дубові, ялинкові та букові ліси – цей свого роду «земний рай» тішив око та поетичну уяву малого І.Франка. Малою дитиною І.Франко любив блукати в цих лісових угіддях, там концентрував свої думки і почуття, і все майбутнє життя ліс стане його символом, його таїною, «його церквою» [6, т.22, с.35]. Письменник словами малого Мирона в оповіданні «Під оборогом» згадує епізод, що трапився з ним в дитинстві одного літнього дня. Коли над гірським Ділом збиралися грозові хмари, Мирон вирішив відігнати від свого села град та дощ, і, використавши свої начебто надприродні сили, які знову ж таки начебто успадкував від матері, викрикуючи різні заклинання, хлопець переміг природну стихію, після чого знепритомнів і заснув, поки його не знайшла стурбована мати. Хоча на той час загалом вважали реальним існування надприродних сил, проте вже тоді на І.Франка дивилися як на дивну дитину з незвичайними здібностями. Властиво, пізнання природи у Нагуєвичах – це було так зване первісне «природне» пізнання хлопчика до шестилітнього віку, хоча пізніше І.Франко повертатиметься в Нагуєвичі, і тоді його погляд на навколишню природу стане глибшим. Тоді ж, у зрілому віці, І.Франко напише спогад «Моя вітцівська хата», де згадає і сад із пасікою, і криницю, і свиней на подвір’ї, і «близькість гарних лісів із численними дубами» [5, 557].

mCwD2o25Tb4З шестирічного віку «природне» життя малого Івана продовжується вже у селі Ясениця Сільна, де він жив у своєї бабці по-матері Людвіки Кульчицької і ходив до школи. Як і в Нагуєвичах, бігав по навколишніх полях, лісах і пасовищах, лазив по деревах у пошуках пташиних гнізд. Зі своїми шкільними товаришами Іваном Яцуляком і Стефаном Сеньковим він далі жив «на лоні природи». І.Яцуляк згадує, як вони ходили по черешні на Магуру, по малину та по гриби в Дуброву, по рибу на Став. Як вважає Я.Грицак, саме з цього часу «беруть початок дві найбільші пристрасті його життя: збирання грибів і ловіння риби» [2, 71]. До речі, як свідчать спогади [5, 42-44], грибів Франко завжди набирав найбільше, а його вмінню ловити рибу не міг ніхто дорівнятись. Малий Іван ловив рибу руками, залазячи у воду, і загалом протягом життя І.Франка рідко бачили з вудочкою, він завжди заходив по коліна у воду і ловив рибу або руками, або у сіті, що сам плів. Період перебування І.Франка у Ясениці Сільній можна назвати найбільш насиченим на курйозні випадки, пов’язані з природою. Для прикладу, письменник в оповіданні «Мій злочин» ніби сповідається перед читачами, згадуючи пташеня, якому власноручно скрутив голову, і цей образ мучив І.Франка в зрілому віці. У спогадах шкільний товариш І.Франка І.Яцуляк стверджує протилежне: «В дубах були дупла і діри, в котрих виводилися шпаки, то Франко лазив і вибирав молоді птахи, але не казав їх мучити. Казав, що то гріх, і ми пускали їх назад в гніздо» [5, 42-43]. Ще один випадок пов’язаний із тим, як майбутній поет, тоді будучи ще малим, вирішив пожартувати над своїм однолітком: завів його на глибоку воду і залишив. На щастя, старший хлопець витягнув парубка із води. Нещасний фінал могла мати і ситуація, яку описує І.Яцуляк: «Раз прийшли до його вуйка, і Франко виліз на під – зветься стрих, на якім була солома. Він накидав соломи на тік, на який малисьмо скакати. Я скочив насамперед, за мною скочив Франко і зараз схопив солому, щоб Сеньків скочив на голий тік. Але той не скакав, бо я кричав на нього, що заб’ється» [5, 43]. Але тут бачимо поведінку звичайної сільської дитини, яка все ж незвичайно сприймала природу, використовуючи її як місце для роздумів, співбесідника, заспокійливе тло.

Дрогобич

Світлина старого Дрогобича

Дрогобицький період життя І.Франка, який починається 1864 р. (себто йому 8 років) і триває 11 років дещо віддаляє його від природи. Адже Дрогобич – це вже місто, хоча його передмістя все ж мало чим на той час відрізнялося від села, бо цей обшир землі був зайнятий полями і лісами. Товаришем І.Франка на той час був Ясько Романський, який вчив його міських забав, «але Франко не мав охоти до цих забав, – зауважує М.Возняк – зате був йому [Яськові] вдячний, коли той водив його щонеділі восени на околиці Дрогобича, на ріку і на поля, де збирали достиглий і першим морозом прибитий терен… Деколи хлопці ходили в ліс за грибами. Тоді вже Франко ставав учителем Яська. Вони збирали насіння різних трав для канарків і щиглів, … або ходили з мішком за великими лісовими мурашками для Кошицької [пані, в якої І.Франко мешкав у Дрогобичі], яка, проживши понад двадцять років у вогкій хаті на болотистому місці, лікувалася від ревматизму» [1, 35]. Місто вчило І.Франка розвивати більш практичний, більш цивілізований погляд на природу, пристосовувати її багатства до своїх потреб. Він разом з Яськом Романським квасив капусту і огірки, розкладав на подвір’ї пані Кошицької вогонь, варив повидло зі слив.

У 1868 році, коли І.Франко після закінчення школи у тому ж Дрогобичі розпочинає своє навчання в гімназії, пізнання природи переходить на більш науковий рівень. Вже в першому класі гімназії (за спогадами його гімназіального товариша К. Бандрівського) І.Франко відзначається своїми знаннями з біології.

Iван_Верхратс_кий

Іван Верхратський

За відсутності підручника польською мовою він, на прохання учителя, дає назви грибам, і ці назви стають науковим матеріалом для всіх учнів. З другого класу в житті І.Франка з’являється Іван Верхратський, який значно допомагає І.Франкові в науковому пізнанні природи. І.Верхратський – класний керівник майбутнього поета, вчитель історії, літератури, руської мови та алгебри, насправді ж позаурочний вчитель-природник. У «Споминах із моїх гімназіальних часів» І.Франко згадує прогулянки з Верхратським і Турчинським до Урича, які, крім етнографічної мети, мали й науково-природничу ціль: збирання хрущів, метеликів, опис різних видів отруйних змій [5, 560-561]. Він двічі під проводом І.Верхратського мандрує у рідні Нагуєвичі. Учитель пізнає талант свого учня, і з того часу І.Франко майже щодня перебуває у І.Верхратського, допомагає йому у впорядкуванні різного роду комах, приносить тематичні збірники з питань ентомології. В позашкільний час учитель і учень влаштовують прогулянки для збирання рідкісних видів рослин і комах. Проте поміж наукове пізнання природи у дрогобицький період І.Франко знаходить час і для цього первісного, натуралістичного спілкування з нею. Він не зраджує риболовлі і грибарству: в неділі, свята або у вільний серед тижня час сам або з товаришами іде на околицю міста в ліс по гриби (ліси Гірка і дубовий ліс Тептюж) або ж ловити рибу у ріці Тисмениці. Навіть у гімназії певний час був звичай, коли за наказом директора Кіровського «кожний учень мусив мати в класі бодай одну квітку  у вазонку і дбати про неї весь час …» [5, 52].

Після 1875 року у взаєминах І.Франка з природою виокремлюються три основні напрями:

– власне пізнавальний,

– «освідомлюючий» (організація студентських мандрівок і безпосередній вплив на «природосвідомість» молоді),

– трансформаційний (естетичне осмислення і «активація» природи в художніх творах).

Розпочинається львівський період життя І.Франка, виключно міський період, у  якому письменник все ж таки не втрачає своєї гармонії з природою. Літні ферії (канікули) – безпосередньо природні періоди його життя. В цей час відбувається синтез натуралістичного, практичного та наукового пізнання природи І.Франком, і в його свідомості посідає значне місце творче її осмислення. Літо 1875 року І.Франко провів в Лолині в гостях у Ярослава Рошкевича. Його репетитором він був ще за гімназіальних часів. Тоді ж відбулася його зустріч з Ольгою Рошкевич – першою справжньою трепетною любов’ю. Хоча В.Лукич і А.Дольницький говорять, що І.Франко вперше побачив О.Рошкевич під час Великодніх свят 1876 року («прогулка» членів редколегії «Друга»), проте Михайлина Рошкевич стверджує, що зустріч відбулася влітку 1875 року, коли письменник приїхав у Лолин з Я.Рошкевичем і пробув там «щось місяць».  «Його спеціальним захопленням була ловля риб і збирання грибів по лісах, – згадує М.Рошкевич. – Звичайно після дощу ходив до лісу з великим кошиком і так умів вишукувати їх, що скоро уже мав повний кіш і з ним на плечі вертався» [5, 110].

село_Лолин

Село Лолин

Під час навчання у Львівському університеті І.Франко разом із членами редколегії журналу «Друг» на канікулах 1876 року ходив екскурсією в гори. Вони побували у селах теперішнього Долинського району Івано-Франківської області, а саме у Велдіжі (зараз село Шевченкове), Мізуні, Сенечові… За споминами В. Лукича, І.Франко лише іноді відривався від гурту, «йшов до ріки ловити на вудку рибу та лапати раки…» [5, 62]. Також визначальною стала мандрівка через село Людвиківку, де тоді були великі лісові зруби, «описані пізніше Франком в його новелі «Сам собі винен» як тло трагічної історії лісового робітника-селянина» [5, 88]. Пізніше такі прогулянки стали постійним явищем в житті поета як під час навчання в університеті, так і після одруження. На кілька місяців гармонія І.Франка з природою була порушена у 1878 році у зв’язку з арештом. Відомі нам зустрічі з О.Рошкевич по лісах, що відбувалися з весни того року, коли він вийшов на волю після першого засудження, оскільки офіційно такі побачення заборонив батько Ольги. Він також не віддавав Ользі листів, що їй писав І.Франко, хіба лише деякі, надто «невинні». На прикладі цих листів можемо простежити, як вміло І.Франко використовує дари природи-неньки. М.Рошкевич згадує: «Часто поштою приходив лист в більшім форматі, а в нім заледве пару слів. Мене це здивувало, а сестра каже до мене, щоб я їй приспособила спалений папір зі смальцем. Я їй так зробила, вона потерла по чистім папері і, на велике моє здивування вийшов лист, густо написаний рукою Франка. Іншим разом потиралось соком з цитрини або соком з цибульки, але в той спосіб писані листи треба було пригріти лиш над вогнем. Розуміється, що перед перепискою в такий спосіб вони мусили порозумітися» [5, 111].

1885 рік – рік поїздки у Київ і знайомства з майбутньою дружиною Ольгою Хоружинською, а роком перед тим І.Франко відвідує Климентину Попович в Жовтанцях нині Кам’янко-Буського району Львівської області, пізнає жовтанецьку природу. К.Попович, оповідаючи про вечірні прогулянки з І.Франком, пише: «Побували на мості над річкою, прислухались до улюбленого мною жаб’ячого хору. Виявилося, що і Франко його любить… Спершись на поруччя моста, вдивлялись у таємну глибінь плеса, посрібненого місячним світлом, та в ще глибшу глибінь власної душі» [5, 126]. К.Попович водила І.Франка у свою «святиню дум», а саме до смерек, яким завжди все оповідала і виливала свою душу. За її спостереженнями, він радів кожному метелику, кожній пташці, а у лісі робився задуманим, «здавалось, що більшав, що з рамен йому виростають крила, а з високого чола ясніють лучі. «Ах, як люблю тебе я, лісе мій, лісе!, – шептав сам до себе… Знаєте, – каже, – коли б я був незалежний від куска хліба і міг творити лиш те, чим повна моя душа, то я отут би замешкав, наче пустельник, і творив би, творив і творив залюбки! Мій голос тут, в цім величнім настрої, міцнів би…» [5, 126]. Здається, саме ліс протягом усього життя І.Франка був своєрідним епіцентром творчого, духовного, філософського пізнання природи, тоді як річка – швидше суто первісного, натуралістичного пізнання.

Безсумнівно, природа для І.Франка була особливим світом, невід’ємною частиною життя, однією з першорядних потреб людського існування. Але на п’єдесталі І.Франка таки людина з «глибінню власної душі». Ще збираючись у подорож до Жовтанців, у листі до К.Попович 29 червня 1884 року він пише: «Чи до того часу Ваші жасміни і капріфолії не пов’януть, о тім судити не можу, – але надіюсь, що до того часу Ви самі, об’їдаючись, як бог приказав і уживаючи руху що тільки сила, розцвітете так, що буде на що поглянути, – а се було б мені далеко приємніше, ніж всякі жасміни, рожі, кропива і ціла ботаніка накупі» [6, т.48, с.462]. Такі, здавалося б, цілком зрозумілі життєві погляди письменника стануть основою антропоцентризму його художньої натурфілософії.

Після одруження (1886) до І.Франка в усіх його природних захопленнях приєднується дружина. У спогадах сучасників І.Франка зображено чимало випадків, коли він разом з О.Хоружинською ловив рибу. «Раз вибрались обоє Франки ловити рибу і просили  мене, щоб я вийшла до них, – згадує М.Рошкевич. – В самім центрі міста бачу з моста, що вони недалеко бродять по воді, ловлять рибу руками попід камінням. Я звернула вбік і не мала охоти наближатись до них: я гадала, що вони будуть ловити рибу на вудку» [5, 114-115]. Зі свого боку К.Попович фіксує такий випадок: «На феріях в горах (коло Сколього) я переїздом мусила вступити до них [І.Франка та його дружини]… Вони обоє ловили рибу цілими днями, як справжні рибалки, і тут же, зараз на березі, засушували її на жердях над ялівцевим димом» [5, 129]. Недаремно І.Франко якось зізнався Уляні Кравченко: «Ловля риб – то моя пристрасть» [5, 139]. 1891 року І.Франко з сім’єю милується волинською природою в Колодяжному у Косачів. В цей період він їздить у вільні дні до Нагуєвич, де росте його улюблений дуб. Біля цього дуба збудована каплиця «Ярина», до якої І.Франко приїжджав приблизно у 1912 році з сином Андрієм, щоб вмочити свої хворі руки у воду з криниці задля виздоровлення. У.Кравченко згадує про візит, який здійснила до І.Франка в 25-річчя його творчої діяльності. Вона спостерігала за поетом, залюбленим у дари природи: «Я подала йому китицю квітів і суниці в козубці із смерекової кори… Франко любив овочі, найбільше любив він груші… Китицю квіття держав довго в руках. Приглядався кожній квітці. Ті золоті козельці не ростуть по всіх луках. Вони пригадали йому рідне Підгір’я. Він допитливо глядів – як би хотів, щоб від них почути із днів його дитинства. З розкішшю жадібно вдихав аромат білих зозулинців, любувався чаром, який квіти з Лісової Поляни зберегли. В дальшій розмові сказав: «Хотів я сьогодні поїхати в Розвадів над Дністер ловити рибу, та краще, коли ми разом підемо в поле – це ж пора, що у збіжжі цвітуть полум’яні маки» [5, 138-139]. Я.Мельник, дослідниця останніх років життя І.Франка, говорить про 40-річчя його творчої діяльності, коли зала Львівського Оперного театру  була вся оздоблена квітами, а ложа ювіляра аж надто.

Криворiвня

Село Криворівня на Гуцульщині

У перше десятиліття ХХ століття І.Франко чи не щоліта їздить у Криворівню, прегарну місцевість Гуцульщини, «українські Афіни»,  куди з’їжджається чимало представників культурної еліти України. Тут, на Гуцульщині, маючи вдосталь часу, І.Франко віддається своїм природним пристрастям, вивчає навколишню природу та користає з її дарів. Для прикладу, у листі до дружини, написаному 28 серпня 1907 року із Криворівні, перебуваючи там із сином, І.Франко повідомляє: «Щоб заповнити час, ходимо оба з Андрієм щодень на гриби, хоча властивого врожаю правдивих ще не було, а може, й зовсім не буде. Два рази ходили ми на афини і принесли по неповному кошику. Ожини вже приносять гуцули, але вони ще переважно зелені, хоча зародили дуже рясно» [6, т.50, с.328]. Таку скрупульозність до спостережень над природою письменник художньо оформляє подекуди у поезію та прозу («Із спостережень над природою», «Зі свіжої пам’яти» (1915)).

Музей_Iвана_Франка_в_Криворiвнi

Музей Івана Франка в Криворівні

Бувши вже хворим на руки, він навідувався до кринички у Криворівні, вірив, що її цілюща вода розмотає безліч дротів, якими сковані його руки. З 1908 року І.Франко багато подорожує, змінює клімат, але у цьому новому пізнанні природи домінує цілющий первень, тобто швидше лікувальна мета. Ліпік у Хорватії, де образи природи з’являються у Франкових галюцинаціях, позитивний вплив одеського клімату на його здоров’я, італійський Ловран з його «цілющими джерелами, лагідним погідним кліматом» [3, 42] – все це постає перед очима І.Франка в один із найважчих періодів його життя. Сестра поетової дружини О.Хоружинської А.Трегубова описує у спогадах випадок, що трапився з І.Франком у Києві 1909 року: «Дуже люблячи природу, він постійно ходив далеко од домівки. Одної днини він довго ходив, утомився, ліг і заснув. Бандити набили його сонного, обідрали його, забравши все цілком. Саме тоді були заморозки, і коли Франко прокинувся, то руками вже більше не володів. Ні їсти, ні пити, ні одягтись не був у силі» [5, 159]. В той час (за спогадами М.Мочульського) дружина лікувала його кусочками яблук і якимсь зіллям. Все ж І.Франко ще намагається працювати. Зокрема, студіюючи в університетській бібліотеці, завжди сідав при вікні в сторону ботанічного саду.

Франкова любов до природи виявлялась у любові до тварин. Його можна було помітити над письмовим столом з домашньою кішкою на плечі. У своєму будинку у Львові на вул. Понінського, 4 (тепер вул. І.Франка) поет тримав собак, через яких у нього виник конфлікт на побутовому рівні з М.Грушевським, що жив по сусідству. Гавкіт собак заважав М.Грушевському працювати.

Франковим дітям теж прищеплювалася любов до природи. Навіть їхні забави у дитячому віці були схожими на природне царство: коли І.Франко працював за столом у своїй кімнаті, «з-під дивану вилазила велика черепаха, в куті дві морські свинки хрумали заячу капусту, серединою проходжувався бузько з надломаним крилом, яке ми [діти І.Франка] прив’язували, деколи скакали жаби, зловлені хлопцями, щоб погостити бузька» [5, 434]. Згодом Ганна, наймолодша з дітей І.Франка, про своїх батьків скаже: «Змалку нам прищеплювали любов до природи, дано пізнати її красу і таємну силу, любити звірят, мати співчуття до слабких та немічних…» [5, 481].

Останній рік життя І.Франко провів у стінах будинку: спочатку в притулку УСС по вул. Скарги, а потім у своєму на вул. Понінського. За природою міг спостерігати лише через вікно, іноді виходив на подвір’я. Але він не забуває про «пристрасть свого життя» – ловлю риби. І.Франко навіть укладає «Закон про рибальство в Галичині. Проект Івана Франка» (4 березня 1916 року). Ще в 1893-1894 рр. із І.Франком трапився цікавий випадок: у Стрийському парку відбувалася виставка, на якій він отримав постери із зображенням риб, оскільки був тим, хто зміг пригадати найбільшу кількість назв риб, причому подати кожну назву різними мовами. Ці плакати зберігаються у Львівському музеї-садибі І.Франка.

В останню свою весну хотів ще вибратися до Криворівні. 9 березня 1916 року, в день, коли І.Франко засвідчував написаний ним заповіт, була похмура погода, мряка, що позначилося на його самопочутті. День смерті І.Франка був подібним за погодними умовами. Погода в день Франкового похорону була сонячною: «Гарний день дала мати-природа на останню земну мандрівку своєму великому синові»; «Немовби саме небо хотіло відплатити йому (Франкові) за всі хмари і бурі, що перелітали над його життям від колиски до самої домовини» [3, 126].

В одному з листів до К.Попович І.Франко писав: «Я подібний до того моряка, що пливе до якогось незнаного острова, – бурі, хвилі і скали часть по часті поломили му мачти, подерли вітрила, зламали кермо, в кінці розбили судно на кусні, – сам він ще по дошці пливе до недалекого вже острова, пливе, бореться, поки хвиля не викине на пожаданий берег його холодного трупа. Отака, дорога пані, і моя доля!» [6, т.48, с.448]. Життя, як розбурхана водяна стихія, насправді випробовувало І.Франка. Його доля, незважаючи на виснажливу щоденну працю, таки дарувала Франкові миті відпочинку, заспокоєння, розради – незабутні моменти спілкування з матір’ю-природою.

Література:

  1. Возняк М. Велетень думки і праці. – К.: Державне вид-во художньої літератури, 1958.
  2. Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). – К.: Критика, 2006.
  3. Мельник Я. З останнього десятиліття Івана Франка. – Львів, 1999.
  4. Присяжний Т., Присяжний П., Бандура В. Нетрадиційний погляд на життя і творчість Каменяра. Франко – рибалка і художник слова. – Тернопіль, 2006.
  5. Спогади про Івана Франка / Упорядн. М.Гнатюк. – Львів: Каменяр, 1997.
  6. Франко І.Я. Зібрання творів: [у 50 т.] – К.: Наукова думка, 1976-1986.
Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s