ТАЄМНИЦЯ БУБНИЩА

Тарас ФРАНКО 

IMG_1300Неозорі простори степів, високі гори, глибокі ріки, родючі землі – то наша Батьківщина. З давніх-давен непоборні русичі боронили рідний край від зажерливого іноземного ворога, боролися проти власних панів і глитаїв, зрошуючи плодючу землю потом і кров’ю.

Від тих давніх часів лишилися найрізноманітніші пам’ятки-згадки про багате й гірке минуле. Однак серед них існують такі, яких, на превеликий жаль, ще не торкнулася рука досвідченого археолога, допитливого історика, спостережливого фольклориста. Пам’ятки ж часом приховують в собі дорогоцінні відомості про життя й боротьбу народу, дивують зовнішньою красою, хвилюють загадковістю виникнення, поетичністю створених про них народних переказів, легенд.

Такою таємничою пам’яткою видаються нам і (не всім відомі) довбані печери в скелях поблизу села Бубнище нині Калуського району на Івано-Франківщині.

IMG_1301У мальовничому куточку на околиці давнього села височить скелястий масив, що нараховує дев’ять «каменів» (так місцеві мешканці називають ці скелі). Перший камінь здавна звуть «Одинцем», оскільки він стоїть окремо від інших. Саме в ньому висічено ліву печеру, внутрішній вигляд якої нагадує звичайну велику кімнату. Тут є й ліжка, але також кам’яні й нагадують традиційні лави сільського житла. Вхід до печери розташований посередині заглибини першого поверху. Невеличкий дашок відділяє нижню заглибину від горішньої, над якою висічено трикутник. На нашу думку, це сліди крокв, які утримували покрівлю давньої двоповерхової прибудови. Можливо печера тоді й служила коморою чи складом для зброї.

Печера в другому камені, що носить ім’я Олекси Довбуша, має цілком відмінні ознаки як зовні, так і всередині. Вхід до неї нагадує правильної форми видовжений прямокутник, верхня горизонтальна лінія якого є своєрідним карнизом, що тягнеться аж до входу в наступну печеру. Даний вхід є звичайним, тобто має розміри достатні для того, щоб до печери могла зайти людина. Правда, у верхній своїй частині вхід дещо заокруглений, на противагу входові в «Одинці».

IMG_1284У Довбушевому камені з боку основного масиву існує криниця, що має глибину понад 6 метрів. За свідченням літніх жителів Бубнища, криниця була колись дуже глибокою, від неї йшов у невідомому напрямку підземний хід. Криниця – назва умовна, бо, за твердженням місцевих жителів, води там не було. Над входом до центральної печери висічено ліву руку, а нижче – обличчя людини. Порівняно з багатьма написами, зробленими туристами в різний час, згадані різьблення виглядають набагато старішими.

Таким чином ми описали головніші ознаки скелястого масиву поблизу Бубнищ. Цілком закономірно постає питання: хто й коли видовбав у твердому пісковику величезні геометричних форм печери? Переконливої відповіді на це питання і досі ніхто не дав. Проте існують найрізноманітніші твердження про історію виникнення печер. Здогади, припущення і т. п. мають подвійний характер: одні йдуть з усної народної творчості як легенди й перекази; інші висловлені письменниками, науковцями чи просто аматорами давнини, які в різний час побували тут.

IMG_1283Одна з легенд твердить, що печери видовбані ще за дохристиянських часів і служили язицьким храмом. В інших легендах говориться, що печери виникли в часи татарського лихоліття і мали оборонне значення. До речі, гадають, що назва села Бубнище походить від того, що на цих же скелях били в бубон (бубнили) перед нападом татар. Навколо скель до сьогодні зберігся широкий рів, що також підтримує народний здогад.

З першою версією перегукується думка про монастирське походження печер. Припускають, що печери видовбали ченці, спокутуючи в такий спосіб свої гріхи.

Виникнення таємничих гротів відносять і до пізніших часів, вважаючи, що їх довбали кріпаки своєму поміщикові для розваги. Бував тут, як свідчать перекази, й Устим Кармалюк, переховуючись у печерах.

Чи не найпоетичнішими, сповненими відданої любові до народного героя, є легенди про славетного Олексу Довбуша. Ось як говориться в одній з них:

«Коли зраджений і смертельно поранений умирав Олекса Довбуш, застогнали Карпати, грізно затремтіла земля і створила сильні і незламні, як і сам Олекса Довбуш, скелі в Бубнищі» (М. Гуць, Легенди Бубнища. Відділ фондів ІМФЕ АН УРСР, Ф. 14–5, од. зб. 377, арк. 142).

Багато інших легенд розповідають, що хоробрі Довбушеві опришки видовбали печери для схову від ворогів. У середній печері тримали вони коней, в інших відпочивали, щоб знову відбирати у панів награбоване й віддавати убогим. Тут народні месники переховували забране добро, щоб після роздати людям.

IMG_1279Мій батько, Іван Франко, замолоду кілька разів бував у Бубнищі і присвятив таємничим скелям два вірші. У першому, під назвою «Бубнище» (написаний 1881 року), поет бачить не скелі, а закам’янілого велета, який затаїв у собі і «мислі відвічні» й «дії страшні» (І. Франко, Твори в 20-ти томах, К., 1056, т. 13, стор. 101–102).

У творі «Українсько-руська студентська мандрівка літом 1884 року», поруч з поетичними описами інших сіл, йдеться й про Бубнище. Говорячи про походження назви села, поет гірко іронізує:

 

…Бубнище славне не відти пішло,

Що бито тут турка «як в бубен»;

А бубнить тут нужда і в тім’я й в чоло,

І кожний мов птах той обскубен.

(Там же, т. 11,стор. 413).

 

Іван Франко, як свідчить даний твір, гадав, що печери видовбані ченцями. Така думка, очевидно, виникла в нього під впливом народних переказів.

Таємничими скелями Бубнища цікавилося багато істориків та краєзнавців, які по-різному тлумачили походження та призначення печер. Яків Головацький, скажімо, в «Трудах первого археологического съезда 1869 года» (т. І) робить здогад про дохристиянське походження печер як язицького храму. Краківський археолог В. Деметрикевич порівнював печери Бубнища з подібними в Уричі, Розгірчому та із скельними монастирями середнього Дніпра. В них він вбачав будови історичних часів, а саме: оборонні замки в Бубнищі й Уричі, а в інших місцях чернечі печери (Demetrykiewicz W. Groty wykute w skałach Galicji Wschodnіej pod wzglęndem archeologicznym. Wiadomosci antropologiczno-archeologiczne. Kraków, 1903, t. VI).

Співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР М. В. Гуць, який побував у Бубнищі 1962 року, гадає, що печери виникли за часів князювання Данила Галицького і були невеликою, але надійною фортецею. Він на одній із скель побачив невиразні обриси голови лева, складової частини герба Данила Галицького. Покликається М. Гуць і на залишки рову навколо скель (М. Гуць, Легенди Бубнища, Відділ фондів ІМФЕ АН УРСР, Ф. 14–5, од. зб. 377, арк. 160).

Як бачимо, дане питання ще не досліджено до кінця. Таємниці довбаних людською рукою печер ще не розкрито. Ми також не претендуємо на будь-яке тлумачення таємниці скелястого гнізда. Це справа ряду науковців, на яких чекає вельми цікава робота, позитивні наслідки якої розкриють широким колам громадськості досі незнану сторінку вітчизняної історії. Хай же наші дослідники перегорнуть ту сторінку якомога швидше.


Таємниця Бубнища

Уперше опубліковано у журналі: Народна творчість та етнографія. – 1964. – № 5. – С. 63–65, за підписом Т. І. Франко. Републіковано у виданні: Франко Т. Вибране: У 2-х томах / упоряд. Є. Баран, Н. Тихолоз. – Івано-Франківськ: Сеньків М. Я., 2015. – Т. 1. – С. 851–855.

Нижче подаємо згадану в дописі поезію Івана Франка “Бубнище” (1881). Цікаво, що величну картину підгірської природи поет змальовує з неприхованим еротизмом.

Іван ФРАНКО

 

БУБНИЩЕ

Встає променистеє сонце

З рожевої постелі мли,

І найперш на нашім Підгір’ї

Золоті його очі уткли.

 

Вершки, наче груди дівичі,

Проснулись — зітхнули — здрогли,

Росу, мов нагрудник перловий,

На ніжную зелень стрясли.

 

І враз рум’янцем облилися,

А ріки в споду, мов уста,

Нам’єтно нараз зашептали

До ясного любка-царя.

 

Но він з пурпурового ліжка

Зриваєсь, з розкішних обнять,

В дорогу,— гінці променисті

За тьмою наздогін біжать.

 

Вна темно лице своє криє

В долині й додолу паде

В чагарі та дебрі і млами

Густими вкриває себе.

 

Но що се за велет потужний,

Що гордо, мов ворог, підніс

Чоло своє темне до сонця,

А в землю по колінки вріс?

 

Чи привид се пітьми нічної,

Що з сонцем боротись забаг?

Чи велет предвічний заклятий

Тут, ставши скалою, застряг?

 

Погляньте на нього! Віками

Пооране сміле чоло,

Но декуди, зморшки щоб вкрити,

Вно з зелені маску вдягло.

 

Погляньте! Ось в камінній груді

Злий ворог діру му прошиб,

І око цікаве тривожно

В таємну втискається глиб.

 

І сонця промінчик з собою

Приносить у темну нору,

І в велета серце загляне

Крізь люту, глибоку діру.

 

1881

© Світлини Наталі й Богдана Тихолозів

 

Advertisements

2 thoughts on “ТАЄМНИЦЯ БУБНИЩА

  1. У зміст вкралася помилка: Бубнище аж ніяк не належить до Калуського району – йдеться про Долинський, варто би її виправити.

    Подобається

    • Дякуємо за уточнення. Проте це помилка Тараса Франка, так є в оригіналі його статті. Сьогодні с. Бубнище підпорядковане Болехівській міській раді, яка, хоч і знаходиться на території Долинського району, все-таки є окремим суб”єктом самоврядування. Ще раз дякуємо за пильність!

      Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s