© Богдан ТИХОЛОЗ
Про те, яке важливе місце в житті і творчості Івана Франка посідали різдвяні свята (насамперед Святвечір і Різдво), докладно вже сказано окремо (див.: ПРИ СВІТЛІ ТРЬОХ СВІЧОК (Святвечір із Франком).
Різдво Христове письменник називав «найпоетичнішим святом у слов’ян, ба й у всіх народів християнських» [т. 28, с. 17][1] (див.: ФРАНКО ПРО РІЗДВО: «найпоетичніше свято у всіх народів християнських»).
А яке ж Різдво без коляди?!
Відомо, що Франко відмалку, з батьківської хати, був навчений колядувати. Згодом, із юних років, записував «з уст народу» чимало зразків різдвяної календарно-обрядової поезії («Ци дома, дома ґречний панонько», «Ой бувай здоров, ґречний сподару», «Ой за горою, за темненькою», «Стоїть яворець тонкий, високий», «По горі, горі сніги, морози», «Пасла Мариня воли в ярині», «По горі, горі пави ходили», «Ой з Угор, з Угор, з-під полонини» та ін.)[2]. Письменник не раз звертався до всіх збирачів народної творчості – «знакомих і незнакомих» – «у справі колядок і щедрівок і взагалі всього, що тикається обрядів, звичаїв, повірок і т. і., заховуваних нашим народом під час Різдва, Йордану і Нового року» [т. 48, с. 519].
А ще пізніше, як учений-етнограф та фольклорист, присвятив цілу низку наукових праць народним звичаям та уснословесним творам зимового циклу – колядкам, щедрівкам («Колядка про святу Софію в Києві» (1889), «Замечательные колядки» (1889), «Наші коляди» (1890), «К объяснению одной колядки» (1891) та ін.) та вертепній драмі («До історії українського вертепу ХVІІІ віку» (1906), «Нові матеріали до історії українського вертепу» (1908) та багато ін.)[3].
Упродовж усього свого життя письменник високо цінував «…ті безіменні, торжественні, радісні пісні, котрі через кілька день роздадуться в кожній руській хаті [ці слова були написані якраз напередодні Різдва. – Б. Т.], попідвіконню найбідніших руських осель, всюди несучи, хоч на момент, радість, світло і тепло, що пливе з правдивого піднесення духу в сферу ідеальних бажань і змагань. В таких-то сумрачних низинах зародились ті правдиві перли церковної поезії, наші колядки, про того, котрий
Убого ся народив,
Богатого засмутив…» [т. 28, с. 16].
У передмові до видання «Вибір декламацій для руських селян і міщан» (Львів, 1902) Іван Франко дав яскраву характеристику обрядовим пісням зимового циклу, які вважав високим зразком поетичного мистецтва загалом:
«…Духом звеличання сімейного та господарського життя пройняті також наші старосвітські колядки та щедрівки, і на них ми можемо найліпше переконатися, що таке поезія і чим була поезія для наших предків» [т. 33, с. 421].
Особливо проникливим є Франкове тлумачення рецептивного ефекту колядок – того глибокого враження й емоційного зворушення, яке ці, здавалося б, нехитрі фольклорні витвори справляли на слухачів і виконавців:
«…я бачив людей, старих господарів, що коли зимового вечора в Різдвяні свята почули під вікном таку колядку, то радувалися і рівночасно втирали сльози з очей. Чому? А тому, бо колядка переносила їх думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а притім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня відповідає простими словами найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я заметене, хата гарна, в хаті все прибрано по-празничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості славні та величні на весь світ, і він рад, що може чесно і відповідно прийняти їх. Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає набік, випливає сльозами, не гіркими, але такими, що облегшують душу. Отсе й єсть сила і суть поезії” [т. 33, с. 422].
Слід наголосити, що у своїх наукових студіях Франко чітко розрізняв «різдвяні величальні пісні» за їхнім походженням та змістом, поділяючи їх на «народні» (колядки) та «церковні» (коляди) (див., зокрема, працю «Наші коляди», 1890 [т. 28, с. 7–41]).
Перші (колядки) – здебільшого світського змісту, часто з «поганськими» мотивами – реліктами первісного, дохристиянського міфологічного світогляду (їх інколи дослідник ще називав «старосвітськими»).
Другі (коляди) – виразно релігійного, власне християнського змісту. В центрі тут – містерія народження Христа. Такі коляди Франко йменував «набожними», а основним їх джерелом уважав церковні й богослужбові книги, зокрема такі збірники церковних (набожних) пісень, як «Богогласник».
Надосконалішою з усіх церковних коляд, що радісно звістують про Різдво Христове, Іван Франко вважав «Бог предвічний».
У вже згаданій студії «Наші коляди», що мала стати (та, на жаль, не стала) «прологом» до великого, фундаментального дослідження української релігійної поезії (зокрема й різдвяної), Франко писав про цю коляду так:
«…Найкращою з усіх наших пісень церковних я вважаю звісну коляду «Бог предвічний». Се правдива перла поміж нашими піснями церковними, і коли де, так іменно в тій пісні автор здужав піднятися до того чистого і високого релігійного настрою, яким відзначається оповідання євангеліста Луки о Різдві Христовім» [т. 28, с. 32].
Обкладинка окремого видання праці Івана Франка “Наші коляди”. Львів, 1890 р.
Далі дослідник подав розгорнутий аналіз тексту цієї коляди, особливо підкреслюючи органічне поєднання християнської релігійності й теплої людяності у змісті цього шедевру різдвяної поезії, вишуканого у своїй простоті:
«Високий дух релігійний тої пісні проявляється іменно в теплій любові до всіх людей, а головно до простого люду, до простого робітного життя, котрою дише вся колядка. По словам її Ісус
Прийшов днесь со небес,
Аби вздрів люд свій весь
І утішився[4].Автор далекий від усякого догматизування, хоч і величає Ісуса в самім початку «Богом предвічним». Та Бог той приходить до людей попросту, як добрий батько, котрий зблизька хоче побачити своїх дітей і повтішатися з ними. Радісного моменту сього прибуття Бога на землю автор не хоче псувати згадками про те, яка доля чекає того Бога на землі. Народження Його
Ознаймив то ангел Божий
Наперед пастирем,
А вчера звіздарем
И земним звірем.Як бачимся, автор не дуже боязко держиться тексту письма св., і се оп’ять характеризує його як поета, не теолога; йому мало діла до того, хто там оповістив царів про прихід дивного гостя, зате він спішить зазначити, що першими, котрі прийняли те оповіщення, були бідні пастухи. Драматично а зовсім в стилі наївної епіки народної автор оповідає про похід трьох царів до Віфлієму. Не хоче псувати радісного настрою своєї пісні згадкою про Ірода: тож царі розмовляють з якоюсь ближче неозначеною особою:
— Тріє цари, де ви йдете?
— Ой ми йдем в Вифлиєм,
Віншуєм спокоєм
І повернемся.Як бачимо, виключена тут навіть можність, щоб царі говорили сі слова до Ірода, бо ж, як звісно, царі (чи волхви) власне у Ірода питали: де тут народився цар іудейський? І тільки у нього дістали вказівку іти до Віфлієма. Раз тільки згадує автор про Ірода словом обурення, коли говорить о повороті царів «иншим путем», але ані словом не згадує про різню дітей, натякаючи тільки на неї здалека оповіданням про побіг Йосифа і Марії з дитиною.
Іосифу ангел мовит:
З дитятком и з матков,
З бидлятком, з ослятком
Най ся хоронит.Звертаю увагу на сю строфку, котрій автор, помимо крайньої скупості на слова і браку всяких прикрас риторичних, самими натуральними способами нашого язика народного, отими здрібненнями, зумів придати колорит теплий, що так і хапає за серце. Кінчиться ж пісня та рівно прекрасною строфою:
Слава Богу! Заспіваймо.
Честь Сину Божому,
Яко пану нашому,
Поклон оддаймо!Жодної просьби о добро земне ані о царство небесне, нічого егоїстичного, що дотикало би нашої (чи автора) особи, — тільки слава Богу, тільки честь Його Синові! Автор так пройнятий радісним настроєм своєї пісні, так чується щиро щасливим самим тим фактом, що Бог зійшов з неба між свій народ, що більше йому нічогісінько не остається бажати. Отеє й є вірний знак високої поетичної стійності пісні, знак правдивої поезії, котра розширює добре чуття чоловіка далеко поза рамки тісного егоїзму і доставляє йому тим найчистішу радість» [т. 28, с. 32–34].
Є всі підстави стверджувати, що коляда «Бог предвічний» була не тільки предметом дослідницького інтересу Франка, а належала до його улюблених зразків народного мелосу й народної словесності. Попри своє, ймовірно, книжне походження, вона стала однією з найвідоміших і найпопулярніших різдвяних величальних пісень.
Аби на власному досвіді ще раз пересвідчитися в її мистецькій силі, пригадаймо собі, як звучить ця коляда.
Серед її численних виконань на свій смак ми обрали 12 найцікавіших, які й пропонуємо Вашій увазі, – від хорових до інструментальних, від академічних до експериментальних, від гітари й банджо до волинки й органу…
1. Державна заслужена академічна хорова капела України “Думка” під керуванням В. Петриченко (з альбому “Зимові мелодії. Колядки, щедрівки та новорічні пісні” (2008).
2. Державна академічна чоловіча хорова капела України імені Ревуцького та муніципальний камерний хор “Хрещатик” під орудою Лариси Бухонської. Обробка Станіслава Людкевича. Диригент: Богдан Антків. Колонна зала імені Миколи Лисенка Національної філармонії, Київ, 2004 р.
3. Національна заслужена капела бандуристів України ім. Г.Майбороди. Національна філармонія України. Концерт “Ясна зоря всьому світу звістила…”. 4 січня 2014 р.
4. Хор імені Олександра Кошиця під керівництвом Володимира Климківа. Обробка О. Кошиця. З альбому “Бог Предвічний. Season’s Greetings” (1976).
5. Львівська Державна Академічна чоловіча хорова капела «Дударик». Львівський органний зал, 2007. Диригент – Дмитро Кацал.
6. Бандурист Марко Фаріон. Детройт, концертна програма “Christmas Gloria”, 16 грудня 2001 р.
7. Анатолій Шклярук. Орган.
8. Сергій Тимошенко, волинка і бузукі (фолк-гурт Ground-Folk, м. Львів). Альбом: “Коза і Різдво” (2009).
9. Джордж (Юрій) Савин, гітара. Advent Rest & Relaxation Concert, at Corpus Christi Church in Sturgeon Bay, Wisconsin, , 16 грудня 2013 р.
10. Вол. Дейнеко, банджо.
11. “Руснацький” варіант коляди. Співають Гачуре.
12. Своєрідна версія від вокальної формації “Піккардійська терція”. Концерт “З неба до Землі”, Львів, 2005 р.
* * *
Дослухаючись до предковічної коляди, виконуваної на старий і новий лад, почуймо в ній і голос власного серця, сповненого радості, світла й тепла, якими так хочеться щедро ділитися в часі Різдва Христового. І нехай ті «торжественні, радісні пісні», за мудрими Франковими словами, і далі лунають у кожній українській хаті, в кожній українській родині, «всюди несучи, хоч на момент, радість, світло і тепло, що пливе з правдивого піднесення духу в сферу ідеальних бажань і змагань». І з «сумрачних низин» підносять вони нас на верховини Віри в рожденного Спасителя, в те, що й для нас, сьогоднішніх, –
Бог предвічний народився,
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь,
І утішився.
Христос народився!
Славімо Його!
[1] Тут і далі в квадратних дужках після цитат зазначаємо відповідний том і сторінку вид.: Франко І. Я. Зібрання творів: У 50 т. / І. Я. Франко. – К. : Наук. думка, 1976–1986.
[2] Див.: Народні пісні в записах Івана Франка. – Вид. 2-е, доп. і пер. – К. : Музична Україна, 1981. – С. 30– 43.
[3] Див. докладніше: Шемберко Т. Календарно-обрядова поезія в рецепції Івана Франка / Тетяна Шемберко // Іван Франко: дух, наука, думка, воля: Матеріали Міжнар. наук. конґресу, присвяч. 150-річчю від дня народження Івана Франка (Львів, 27 вересня – 1 жовтня 2006 р.). – Львів : Вид. центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. – Т. 1. – С. 967–975; Коваль Г. Колядки і щедрівки у фольклористичній спадщині Івана Франка / Галина Коваль // Там само. – С. 975–980.
[4] Староукраїнський текст із «Богогласника» подано сучасною графікою задля загальнодоступності публікації. – Б. Т.
Франко:Наживо/Franko:Live 