ФРАНКІАНА НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ: травень 1915 р. – травень 1916 р.

 

Фото© Василь ҐАБОР

письменник, літературознавець, старший науковий співробітник НДІ пресознавства Львівської національної наукової бібліотеки України ім. Василя Стефаника, упорядник серії «Приватна колекція»

 

У статті проаналізовано франкіану останнього року життя Івана Франка — від травня 1915 р. до 28 травня 1916 р. на сторінках провідних українських періодичних видань. Публікації засвідчують, що важкохворий письменник до останніх днів залишався творчо активним як митець, перекладач, науковець, та був помітним суспільний інтерес до його постаті.

Останнім рокам життя Івана Франка присвячено чимало монографій та публікацій [4; 9; 13; 16]. Однак нас зацікавило питання, яке досі ще комплексно не досліджувалося, — як саме відображено франкіану на сторінках української преси в останній рік життя поета — від травня 1915 р. до 28 травня 1916 р.

Для аналізу ми обрали провідні українські видання суспільно-політичного спрямування з різних регіонів України та за її межами, як-от: львівські — «Діло» (1880—1939), «Громадський Голос» (1895—1939), «Українське Слово» (1915—1918), «Шляхи» (1913—1918), «Свобода» (1916—1938); чернівецьке — «Буковина» (1885—1918), одеське — «Основа» (1915), віденське — «Вістник Союза визволення України» (1914—1917) та московське — «Украинская Жизнь» (1912—1917).

originalОстанній рік життя І. Франка пройшов на тлі складних суспільно-політичних обставин, коли на теренах Галичини вирувала Перша світова війни, а українське населення зазнало багато жертв, репресій і депортацій, попри те набуло реальних перспектив, коли народжувалося Українське січове стрілецтво і здобувалася державна самостійність. Тож закономірно, що газети та журнали багато уваги приділяли саме цим значним подіям, натомість життя навіть відомих українців перебувало на другому плані.

Виявлені публікації І. Франка та матеріали про нього на сторінках зазначених видань ми згрупували у декілька рубрик: 1) нові поетичні твори І. Франка та передруки давніх; 2) переклади творів І. Франка та згадки про них; 3) тексти з аналітикою творчості І. Франка; 4) спомини про І. Франка як визначного громадсько-політичного діяча, одного з лідерів Русько-української радикальної партії, авторитетного вченого та національного провідника; 5) матеріали про останні роки і дні життя І. Франка авторства його сучасників.

Наприкінці 1915 р. — на початку 1916 р. у багатьох часописах з’являються публікації нових поезій І. Франка та окремі передруки його попередніх творів. Так, у 1915 р. на перших сторінках «Діла» І. Франко опублікував вірші: «Інвазия» (23 жовтня), «Усьміх фортуни» (16 падолиста), «З великої війни» (10—11 падолиста), половецьку історичну сагу «Ор і Сирчан» (20—25 падолиста), а в 1916 р. — «Кончакова слава (Пригода з літ 1185—87)» (14, 16—18 лютого).

DSCN9621

Публікація поезії Івана Франка “З великої війни” за сторінках газети “Діло”

У газеті «Українське Слово» на початку 1916 р. було вміщено також вірші І. Франка воєнної тематики, як-от «Під сей воєнний час» (1—4 січ.) та «Воєнна картинка» (6 січня). Самі назви поетичних творів окреслюють тематичне спрямування. Ці поезії були породжені трагічними подіями війни, зокрема захопленням царськими військами Львова. Тогочасна російська навала спонукала І. Франка звернутися до часів Володимира Мономаха, його походу на половців та нападу половців на українські землі.

Драматизм окупації Львова чи не найкраще передає вірш І. Франка «Інвазия», у якому письменник, вдало використовуючи російські слова, з іронією змальовує те, що обіцяють українському населенню російські загарбники: «Несемо вам, чого у нас так много — / Великих слів, військ, амунїциї, / Кличів всесьвітних і амбіциї… […] Відвідаєте Тотьму і Томск і Омск, Іркутск, Якутск, Валдай / І роскіш острогів, тайги спасенну потьму… […] Да так і слєд. Ми, бач, на теє й православні, / Щоб вас від іга римського спасать. / Адже папісти ви, враги Христові явні…». Російські окупанти зі зневагою звертаються до галицького українства: «Ви-ж що таке? І назви вам нема…». А почувши відповідь, що українці Галичини — «Данилів спадок», з обуренням відповідають: «Данїла? Нє слихал об этом нїкаґда! / А ви Мазепинци, вот это дєло вєрно. / Вот с этїм справім ся ми круто, ґаспада!» (Діло. — 1915. — 23 жовт.).

Відображаючи брутальність загарбників, І. Франко використовував у творах вульгарну лексику та імітацію російської мови, зокрема у вірші «Під сей воєнний час»: «Э, проклятая блядь! / Да больна бйош са ты! […] Так ты єщо сєводня, мысль нє мысль, / Сблїжайшім отрядом пайдьош под Перемишль. / Сейчас, чтоб была гатов мерзавец, скотопас!» (Українське Слово. — 1916. — 2, 3 січ.).

DSCN9503

Публікація поезії Івана Франка “Під сей воєнний час” у газеті “Українське слово”

Опубліковані поезії І. Франка вирізнялися стилістичною та формальною різноманітністю. Наприклад, у вірші «Воєнна картинка» відчутне наслідування українського фольклору: «Ой брязнула шибка / Ой збила ся; / Се в вікно ґаздиня / Дивила ся. // Ой свиснула кулька, / Не злила ся, / А ґаздиня кровю / Залила ся. // На лаві дитина / Дивила ся, / Як мама до долу / Звалила ся…» (Українське Слово. — 1916. — 6 січ.).

Про активну оригінальну творчість Каменяра наприкінці 1914 р і в 1915 р. пише Мар’ян Колодій у спогадах, опублікованих на сторінках «Діла» у листопаді 1915 р. Він вказує, що у вересні 1914 р., на початку війни, І. Франко написав великі поеми «Ор і Сирчан» та «Кончакова слава». «Також є в тецї Франка досить коротших і довших віршів на ріжні теми. Тепер [наприкінці 1915 р. — В. Ґ.], — пише Мар’ян Колодій, — стоїть Франко майже в половинї працї над збіркою довших поем і коротких віршів (з науковим апаратом) п. з. “Істория старинного Риму в поетичних образах на основі жерел”. […] Поза сим, написав д-р Франко в жовтни і падолистї обширну статю п. з. “Лїтописне тло Слова о полку Игоревh” і довів свої студиї до часів Хмельницького, докладнїйше до Наливайка, користаючи ся при тім виключно своєю власною бібліотекою» [11].

На сторінках досліджуваних видань окресленого періоду трапляються передруки поетичних творів І. Франка, зокрема, у «Вістнику Союза визволення України» був уміщений знаменитий вірш «Не пора!..», із відомим закликом, що «пора для України жить» і єднатися під України прапором (1915. — Січ.), а в статті М. Лозинського «Галичина в життю України» наведено вірш поета «Розвивай ся, ти високий дубе» із оптимістичним закінченням: «Роздадуть ся пута віковії, / Тяжкії кайдани, / Непобіджена злими ворогами / Україна встане. / Встане славна мати Україна / Щаслива і вільна» [12]. Автор подав також посилання на видання, у якому опубліковано вірш «З вершин і низин», — «Збірник поезій Івана Франка. Львів 1893. Стор. 74». Поезію Каменяра п. н. «(З «Панських жартів» Івана Франка)» передрукувала також редакція газети «Свобода» у числі від 22 квітня 1916 р.

Художні твори І. Франка за 1915—1916 рр. для західноукраїнських авторів ставали іноді спонукою до написання власних текстів. Так, на сторінках чернівецької «Буковини» (1916. —5 берез.) уміщено вірш «Беркут (Орел)» Юрія Нементовського під псевдонімом Прімавера доня, написаний за мотивами історичної повісті І. Франка «Захар Беркут».

DSCN9593

Вірш Івана Франка “Інвазія”на сторінках газети “Діло”

У 1916 р. на сторінках опрацьованих видань згадувалися поетичні твори І. Франка без зазначення їхніх назв. Зокрема, з огляду літературних новинок журналу «Шляхи» довідуємося, що «Ілюстрований народний калєндар тов. “Просьвіта”» на 1916 р. умістив поезії Карманського, Лепкого, Маковея, Масляка та Франка (Шляхи. — 1916. — 15 лют. — С. 183); у «Хрестоматії до практичної граматики з української мови» Василя Сімовича містилися «виїмки з народної словесности, Глїбова, Вовчка, Франка, Коцюбинського, Кобилянської, Федьковича, Шевченка, Стефаника, Лесі Українки та Самійленка» [26].

Часто у святкових програмах на шпальтах газет подавалися назви творів І. Франка, покладених на музику. Зі статті Т. М. про шевченківські урочистості у Варпалянці довідуємося, що «хор Стрільцїв, під управою Стрільця Олекси Гринїшака відспівав: “Даремне пісне” (Франка-Сїчинського)» [24], а газети «Діло» та «Буковина» в повідомленнях про святкові концерти на честь Т. Шевченка зазначили одними з пунктів відповідно: «Лисенко—Франко: “Не забудь юних днїв” — барітонове сольо, відспіває о. А. Левицький» [23] та «Лисенко—Франко: Вічний революціонер, муж. хор.» [22] тощо.

Хоча під окремими поезіями І. Франка, опублікованими на сторінках галицької преси наприкінці 1915 р. — на початку 1916 р., зазначено час написання — кінець 1914 р., не перестає вражати надзвичайна активність видатного письменника, його миттєве реагування на тогочасні трагічні події, зокрема на російську окупацію Львова.

Упродовж 1915—1916 рр. не послаблювався інтерес до творчості І. Франка і в європейських перекладачів. Віденський часопис «Вістник Союза визволення України» повідомляв, що в Будапешті вийшов окремим друком твір І. Франка «До світла»: «Frankó Iván. A veres zsidófiu története (До світла) Ukrán Könyvtár (Українська бібліотека під редакцією д‑ра Гіядора Стрипського, ч. 1). Будапешт, 1916. Стор. 54. Цїна 40 сот. На окладинцї короткі вістки про український народ і карта українських земель» (1916. — 14 мая. — С. 326).

Переклади творів І. Франка друкувалися також у журналах. Так, у чис. 1 за 1916 р. угорськомовного часопису «Ukránia» («Україна») у перекладі Гіядора Стрипського надруковано оповідання Франка «Рудий жидівський хлопчина» (так подала його назву редакція «Діла») (1916. — 27 січ.). Інформація про цю публікацію подавалася в інших виданнях (однак назва оповідання набула певних трансформацій): «Рудий жидок» — «Українське Слово» (1916. — 27 січ.), «A veres zsido fiu törtenete (Рудий жидок)» — «Шляхи» (1916. — 30 квіт. — С. 351). Зауважимо, що в І. Франка нема твору під такою назвою. Натомість віденський часопис «Вістник Союза визволення України» подав відомості, що у чис. 1 за 1916 р. журналу «Ukránia» опубліковано оповідання «До світла» (1916. — 30 січ. — С. 79).

Калинович Іван

Іван Калинович

У тому ж 1916 р. на сторінках української преси з’являється повідомлення про переклади творів І. Франка іншими європейськими мовами. Іван Калинович (під крипт. І. К‑ч) в огляді перекладів з української літератури, опублікованому на сторінках часопису «Шляхи», зазначав, що Остап Грицай «на протязї воєнної пори перевів чимало поезій Шевченка, Франка, Лесї Українки, О. Олеся та инших й поміщував їх на сторінках “Ukrainische Nachrichten”. […] Знову з багатої поетичної творчости піонїра новітнього галицького відродження присвоїв нїмецькій мові Грицай в розмірах ориґіналу прольоґ Франкового “Мойсея” п. з. An das Volk [«До Народу»], далї загально відомий вірш Франка “Die Steinbrecher” (Каменярі), — Eine Hymne (Вічний революціонер), — Die Konquistadoren [«Конкістадори»], — Ein Dorf liegt tief in einem Tal (Лежить село в глубокій долинї) і виїмок зі збірки п. з. Aus “Mein Ismaragd” [Із “Мого Ізмарагду”] (із ціклю “Голодні” III)» [10, чис. 7/8].

«Врештї на словінській мові, — писав І. Калинович, — появило ся оповідання Івана Франка “Na dnu” (На днї) в перекладї Ст. Свє[т]їни, яке друкувало ся на сторінках ґорицького тижневика — “Primorec” (в числї 30—51 за 1914 р.)…» [10, чис. 9/10].

На сторінках української преси висвітлювалася також перекладацька праця І. Франка та містилися згадки про нього як перекладача. М. Колодій у спогадах про І. Франка під час російської інвазії розповідає про його активну перекладацьку діяльність наприкінці 1914 р. і в 1915 р. У вересні 1914 р. І. Франко, крім написання поетичних творів, переклав українською мовою цикл старовинних балад різних народів, як-от: албанських, англійських, ісландських, іспанських, італійських, німецьких, норвезьких, шотландських.

«Маючи намір зазнайомити росийську суспільність бодай в части з нашими справами, задумав д-р Франко помістити переклад своєї статї про галицьку земельну власність в “Русских Вєдомостях” в Москві. Однак московська ґазета не помістила сеї статї, заявляючи, що вона для неї задовга і передала її “Українській Жизни”, яка і помістила її в кількох перших числах 1915 року. Також до петербурської Академії наук вислав д‑р Франко з початком грудня 1914 р. три уступи більшої статї, написаної по українськи і перекладеної на росийську мову, п. з. “Причинки до студий над староруськими лїтописями”, однак не відомо до нині, чи була друкована» [11, чис. 82].

На пропозицію професора Петербурзької військової академії Євгена Шмурла І. Франко переклав російською мовою свої студії: «Пісні про битву над Ворсклою» (1398 р.), про битву під Варною (1444 р.), про Стефана-воєводу і про осліплення Коваленка. Ці переклади Є. Шмурло обіцяв передати професору Олексію Шахматову для друку і згодом повідомив І. Франка, що його стаття вже «дійшла» до «Извhстий Академіи», але чи була опублікована — автор споминів не знав. Починаючи з березня 1915 р., відзначав М. Колодій, І. Франко переклав українською мовою твори давньогрецької та давньоримської літератури. Над деякими із цих перекладів, вказував М. Колодій, І. Франко працював взимку 1914/1915 рр., а ще раніше було завершено переклад усіх творів Гесіода, Герондаса і деяких поезій Теокрита. З інших перекладів автор споминів особливо цікавими вважав такі: «Кримський хан Азі-Ґерай і його поезії», М. Костомарова «На руїнах Пантикапеї», написані гекзаметром російською мовою, (перекладені українською цим же розміром); «Із скарбниці Бонера, проби байок і поетичних оповідань» і «Оттон з бородою» Конрада з Вірцбурґа [11, чис. 81].

Як перекладач, І. Франко згадується в огляді перекладів з української літератури І. Калиновича: «Понадто друкувалась в “Ukrainische Nachrichten” передруком в перекладї д-ра Івана Франка Шевченківська поезія “Am Aralsee…” [“На Аральському морі…”]» [10, чис.7/8].

І. Калинович вказував також на змістові неточності в перекладі англійською мовою статті Василя Левицького «The Literature of the Ukraine» [«Українська література»], що зумовило однобічну характеристику І. Франка як письменника. Цю статтю помістив у журналі «The New Age» («Новий Вік») 1915 р. П. Селвер, але в ній, на думку І. Калиновича, було також «хибно» перекладено назву Шевченкової поеми «Гайдамаки» словом «Bandits» («Бандити») і помилково стверджувано, «що Франко — у своїх лїричних поезіях наслїдував Гайного та що його найбільша заслуга — се переклади із західноевропейської лїтератури» [10, чис. 6].

202 мем. Єфремов Сергій (1)

Сергій Єфремов

1916 р. з рецензіями на твори І. Франка та аналізом його творчості виступили Сергій Єфремов на сторінках одеської «Основи» та Любов Біднова (під псевд. Л. Жигмайло) на шпальтах московської «Украинской Жизни» і без зазначення авторства — редакція віденського «Вістника Союза визволення України».

С. Єфремов проаналізував перший том збірника праць І. Франка «В наймах у сусїдів», відзначаючи його важливість і вказуючи, що «на цілій книзі лежить одбиток особи її автора — борця за нові форми громадського життя, — і це надає їй найбільшого, і тепер ще свіжого, інтересу» [7, с. 140].

Л. Біднова здійснила порівняльну характеристику національних мотивів у творах Хаїма Нахмана Бялика — єврейського поета, одного із фундаторів новітньої літератури, написаною івритом, та І. Франка, цитуючи багато віршів останнього українською мовою [3]. (Ця публікація могла би стати предметом окремого дослідження). Л. Біднова осмислила творчість чільних поетів двох пригноблених націй як оповісників народного горя і виразників дум і сподівань своїх народів. Підсумувуючи свої судження про Каменяра, вона твердить: «Анализъ творчества Франка, отожествляющаго національно-политическіе интересы родного народа съ обще-соціальными и экономическими интересами трудящихся, наилучше доказываетъ, что служеніе “родной полоскѣ” (“нам пора для Украини жить”) отнюдь не знаменуетъ собой всегда и непремhнно “нhчто узкое и эгоистическое въ своемъ національномъ обособленіи”» [3, с. 64].

У «Вістнику Союза визволення України» редакція подала детальний зміст першого тому збірника «В наймах у сусїдів» і навела уривки з передмови І. Франка, зокрема: «Випускаючи в світ отсей том статтей, які по при свій публїцистичний характер студій про найріжнїші суспільні та полїтичні справи, і то студій менше теоретичних, а більше опертих на фактах живої дїйсности та призначених для їх поясненя, я маю почутє, що даю в отсїй книжцї початок школи полїтичного думаня, якого в такій формі і в такім обємі не має мабуть нї одно славянське письменство». Редакція вважала, що для українських молодих письменників книжка І. Франка — «се конче потрібна школа», а для всього суспільства — це добра нагода ознайомитися з частиною Франкової творчості означеного спрямування [20].

Від травня 1915 р. до 28 травня 1916 р. на сторінках дослідвуваних українських видань І. Франко згадувався як громадсько-політичний діяч, один з лідерів УРРП, як визначний науковець та духовний провідник нації. Зазвичай його ім’я можна часто зустріти у спогадах про Михайла Драгоманова та Михайла Павлика. Ці публікації нагадували читачам про вплив М. Драгоманова на Каменяра. Так, у статті Володимира Дорошенка, опублікованій під криптонімом Вол. Д., зазначалося, що завдяки боротьбі М. Драгоманова проти політичної й соціальної заскорузлості, туподумства, поверховості й кар’єризму, проти всього того, що в той час називали «рутенством», і завдяки тому, що він сіяв зерна правдивого «европейського» народолюбства і народоправства, в Галичині розпочався широкий вільнодумний і радикальний рух, який започаткували Павлик і Франко з товаришами. «Се він зробив Франка, Павлика й инших їх товаришів і їх однодумців з москвофілів поступовими Українцями-Европейцями», — констатував автор [5].

Юліан Бачинський у спогадах про М. Драгоманова, згадуючи про конфлікт у радикальній партії між «старшими», тобто І. Франком, М. Павликом та їх товаришами, і «молодшими», до яких належали Євген Левицький, Микола Ганкевич, Володимир Охримович, В’ячеслав Будзиновський і сам Ю. Бачинський, та перипетії публікації його праці «Україна irredentа» в часописі «Народ» і вихід її окремим виданням, відзначав одну з позитивних рис І. Франка, а саме вміння переглядати свої надміру критичні оцінки. Так, спочатку проти праці Ю. Бачинського «Україна irredentа» гостро виступив не лише М. Драгоманов, а й І. Франко, але, коли вийшов її другий наклад, останній присвятив їй розлогу статтю під однойменною назвою (Житє і Слово. — 1896. — Зош. 4) та «признав» їй «видне місце в історії національної свідомости українського народу». Автор спогадів висловив думку, що, можливо, й Драгоманов, коли б ще трохи пожив, також змінив би свою думку про його працю [2].

P1260700М. Лозинський у статті «Галичина в життю України» зазначав, що в 90‑х рр. XIХ ст. із галицьких українців у російській Україні були найбільше відомі імена — «з табору польсько-української угоди Олександра Барвінського, з радикального, Драгоманівського табору, Франка й Павлика» [12].

Із захопленням щодо таланту і працьовитості та з великим співчуттям через хворобу відгукувалися про І. Франка і російські вчені, зокрема професор Петербурзької військової академії Є. Шмурло, з яким І. Франко познайомився під час російської окупації Львова. Він сказав одного разу М. Колодію: «Ви Малороси (!) маєте великого чоловіка в особі господина доктора; поклін йому від мене, а також подайте мені його адресу, я співчую його болїзни, як буду мати час, відвідаю його» [11, чис. 82].

Як авторитетного науковця І. Франка згадують, а іноді й дискутують з ним, Михайло Могилянський (під псевд. Андрійко) на сторінках «Украинской Жизни», а також Андрій Ніковський та Дмитро Дорошенко (під крипт. Д. Д-ко) на сторінках одеської «Основи» та ін.

Д. Дорошенко в рецензії п. н. «З недавнього минулого» на книгу Олександра Барвінського «Спомини з мого житя» наводить міркування І. Франка з приводу упадку громадського життя галицьких русинів, певного застою у літературних прямуваннях й ослаблення духовних зв’язків із підросійською Україною наприкінці 70‑х рр. ХIХ ст. Д. Дорошенко писав: «Сю сумну добу в історії галицької Руси яскраво схарактеризував д-р Ів. Франко в своїх нарисах “З останніх десятиліть ХIХ в.”, називаючи її “нещасним десятиліттям, — може найтяжчим, найбільш хаотичним в цілій історії нашого національного розвою”, коли може так як ніколи грізно було поставлене питання: чи жити, чи згинути нашій нації» [6]. Д. Дорошенко наводив також джерело, з якого цитував І. Франка: «Молода Україна, Львів, 1910, с. 8».

А. Ніковський у критичній рецензії на першу частину «Граматики украінського язúка» Івана Нечуя-Левицького зазначав, що письменник, добре володіючи живою мовою, не зміг написати і не напише справжньої граматики. «Дивного тут нічого нема, — констатував А. Ніковський. — В одній з книжок “ЛНВістника” за 1907 рік Іван Франко висловив таку думку, що добра народня мова і знання граматики не зв’язані між собою так, щоб одно впливало на друге; навпаки — вільна, гнучка й гарна мова доти й живе, доки не з’явиться її граматика, котра заводить сю вільну стихію в певну течію, становить їй кордони, загонить у тісні рамки правил і через це сильно консервує й засушує буйну квітку» [19]. А. Ніковський вважав цю думку І. Франка правильною тільки частково, бо потреба в граматиці для культурного народу чи такого, що культурним хоче бути, «єсть залізна необхідність», а граматикою не вичерпується і не обмежується широкий і багатий розвиток мови в її діалектах, «та у всякім разі ще правда, що жива народня мова, знання і чуття духа мови, а з другого боку наукове досліджування основних законів мови і свідомість цих законів не зв’язані між собою так, щоб практика певного індивідуума необхідно тягла за собою теорію, а теоретичне знання мови давало би певній особі скарби образного і живого слова, щó добувається звичайно практикою» [19].

М. Могилянський (під псевд. Андрійко), рецензуючи український літературний відділ нового «Энциклопедическаго Словаря», зазначав, що редакція словника не має концептуального бачення української літератури. Вона ввела ряд імен українських авторів, які у першому виданні охарактеризував І. Франко у своїй відомій праці «Южно-русская література», вміщеній у 81‑му півтомі, приділивши в ній увагу і друго- та третьорядним письменникам. Натомість у новому виданні редакція «о такомъ крупномъ литературномъ дарованіи, какъ О. Кобылянская» обмежилася декількома рядками [15, с. 109].

М. Могилянський критично відгукувався і про однобоку оцінку творчості Лесі Українки в новому словнику і радив автору статті хоча б прочитати такі рядки І. Франка із згаданої праці: «Здѣсь (въ лирической поэзіи) на первомъ мѣстѣ стоитъ сильный талантъ Л. Українки, у которой нота глубокой гражданской скорби сливается съ энергической рѣшимостью бороться за осуществленіе высокихъ идеаловъ и съ нѣсколько аскетическимъ отреченіемъ отъ личныхъ удовольствій (см. Особенно ея прекрасный драматическій этюдъ “Одержима”)» [15, с. 110].

На праці І. Франка посилається Богдан Барвінський у своїй статті «Звідки пішло імя “Україна”?» і наводить вірш «Лямент України» (з 80‑х рр. XVII ст.) з його «Студій над українськими народнїми піснями», опублікованих у «Записках Наукового Товариства ім. Шевченка» (1907. — Т. 78. — С. 137—138) [1].

Ім’я І. Франка як визначного вченого зринає також у статті про Костя Паньківського, в якій наголошено, що серед найкращих представників галицьких українців «сливе одинокий кандидат на катедру української лїтератури на львівськім унїверситетї др. Франко — не одержав її» [18].

Галицька молодь, майбутні січові стрільці, вбачали в особі І. Франка свого духовного провідника і з великою пошаною ставилися до нього. Свідченням цього слугують спогади Осипа Назарука. У статті про мілітарний рух серед української молоді середніх шкіл перед Першою світовою війною він пише: «Все приготовляючий мілїтарний рух відбувався на основі державно-самостійницької української ідеольоґії, про котру давали ми виклади, що викликували дуже горячі дебати — головно про способи здобутя самостійної української держави та про будучий її устрій. Тій самостійницькій ідеольоґії присвячена була також специяльна лїтоґрафована часопись, котрої титул “Вічний революціонер” взяли ми з відомої поеми Франка і котра була присьвячена Франкови» [17].

На думку січових стрільців, І. Франко належав до тих, хто будив національну свідомість. Ведучи мову про відродження історичної традиції, автори журналу «Шляхи» зазначали, що «на ріках вавилонських» нашої невольницької смути проносились піснї про славу наших предків, піснї Шевченка, Франка, Олеся, Лепкого, Пачовського… надихані ясною вірою в кращу будущину народу» [8].

Духовним провідником народу вважала І. Франка й редакція «Вістника Союза визволення України». Так, у передовій статті «Чим є для України Шевченко» зазначалося: «Доля Шевченка, котрого замучили за Україну, се доля всїх найкращих синів України, хочби Драгоманова та Франка, котрі в своїм життю багато горя перетерпіли, а небагато радости зазнали. І в міру того, як ряди каменярів кращої будучности щораз ширші, ширшає і культ того, хто показав нашій нації, чиї ми сини та до чого простуємо» [25].

Українські видання аналізованого періоду показують І. Франка і як звичайну людину, з своїми життєвими проблемами та хворобами, зокрема під час російської окупації Львова та на похоронах свого побратима М. Павлика.

1925Ulica-Poniskiego-we-Lwowie_001

Вулиця Понінського (нині – вул. Івана Франка). Світлина 1925 р.

У спогадах М. Колодія про І. Франка під час російської окупації яскраво висвітлено перше знайомство Каменяра з російськими військовиками. 3 вересня 1914 р. вулицею Понінського (тепер — вул. Івана Франка) попри віллу Каменяра з великим гуркотом у супроводі піших і кінних вояків їхали гармати. Ця вулиця належала до т. зв. зрадливих: починаючись доброю бруківкою, за горішньою брамою вона виходила на польову дорогу і закінчувалася глибоким яром. Дивлячись на це пересування військ, Франкові стало смішно, — якраз такою дорогою добре возити гармати!

Незабаром похід російської артилерії зупинився, почалася метушня, а після тривалої стоянки вояки з гарматами рушили площею, щоби вийти на Стрийський тракт. Тим часом наближався вечір.

«Довго ще бачив я їх на своїй вулицї. Порозкладали ся. Одні сїли, другі далї стояли, поспускавши свої кріси; хто сягав руками, хто й крісами по доступні йому овочі, що нависали над вулицею. Знову біганина кінних, знову оклики: “Нєт распоряженія!” Проїздить старший, другий, третій… Короткі наради і нарештї “распоряженіє”: закватирувати салдатів у всїх сусїдних домах! Почали кватирувати в самім низу, потім у моїх сусїдів, а нарештї дійшли й до моєї віллї. Хоча зелїзна фіртка була незамкнена, почали стукати і домагати ся входу “іменем воєнного права”.

Виходжу проти них з жінкою; на питанє, де властитель дому відповідаю: се я. Тодї один салдат спитав мене: “А єсть у вас сарай?” (шопа) і здивував ся, довідавши ся, що в міських віллях худоби не держать і шопи не будують.

1835 ор. Марян Колодій

Мар’ян Колодій. Світлина орієнтовно датується 1949 р. Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка

 

Якийсь “чин” сповістив мене, що в моїй віллї закватирують на ніч одну роту вояків, а на питає скілько людий, дістав я відповідь: 120.

Одначе салдати входили без числа й порядку, напливали, мов вода, заповнили рівночасно дві верхні комнати, просторий стрих і всї пивницї, а їх приплив скінчив ся аж тодї, як їх у тих поміщенях стало так повно, мов селедцїв у бочцї, що значна часть не могла навіть сїсти, не говорячи вже про лежанє. Рівночасно з входом салдати почали питати, чи нема хліба, та що в мене хлїба анї шматка не було, посунули купками в садок і почали рвати недостиглі ще, квасні яблока, з яких значну часть, надкусивши, кидали.

Инші приняли ся копати в садку під парканом досить глибокий рівчак, призначений для «своєї потреби» такої маси людий протягом ночи, а ще инші, розбивши стирту сїна близького сусїда п. Геллєра, почали оберемками носити його до комнат і до пивниць, застелюючи скрізь долівку. Тільки партер, де я живу, лишили свобідний, а в сальонї ночував капітан, три офіцири і ще якісь три низші чини. Вони, бачте, навіть не представили ся менї, хоча не цурали ся зі мною доволї довго розмовляти. Другого дня рано вони, переночувавши, забрали ся в дальший похід.

Я дивував ся, бачучи того рана, як салдати щось пили зі своїх шальок, а потім решту виливали на землю. Все подвірє і всї сходи були облиті білим плином, як показало ся з близька, гречаними крупами. Перед фірткою стояла і працювала цїлу майже ніч рухома кухня і вона очевидно нагодувала салдатів такою противною для них зупою. Нагодувала їх ще чимсь більше, а власне кінським мясом, з якого величезні кости хребтові знайшли ся на подвірю, а ребра і щоки з голови лишили ся на улицї. Одну таку гарну щоку я заховав у себе на памятку» [11, чис.81].

Під час російської окупації Львова І. Франка не раз відвідували деякі «гостї з України» — переважно солдати-українці, які приходили подивитися на Франка і дивувались, що він може писати лівою рукою [11, чис. 82].

М. Колодій розповів про ще один цікавий факт із життя І. Франка під час російської інвазії. Коли окупаційна влада видала наказ, щоб населення віднесло всю зброю до магістрату, «вибрався того дня д-р Франко з двома шаблями своїх синів, що пішли до війска, і нїс їх до маґістрату». Біля готелю «Жорж» зупинився, бо саме проїжджала російська артилерія. Побачивши автора споминів і професора Т.[вердохліба], сказав: «Бачите, несу оружє. Москалї загрозили карою смерти або 3000-ми рублїв, якби хто задержав у себе яке небуть оруже!».

М. Колодій відповів, що такий наказ градоначальника, і взяв від І. Франка шаблі, «бо йому з огляду на паралїж рук дуже невигідно що небудь нести», і відніс до магістрату, де вони й пропали [11, чис. 81].

DSCN9617

Газета “Діло” про останні хвилини життя і похорон Михайла Павлика

За словами М. Колодія, під час російської інвазії, особливо взимку, «хорував нераз д-р Франко дуже тяжко, передовсїм на жолудок, серце і пухлину ніг. Найтяжше дає ся йому відчувати паралїж рук. Проте таки пише Франко кілька годин щоденно лївою рукою і то навіть дуже чисто, бо поволи» [11, чис. 82].

У цей період одного разу розійшлася чутка в російських газетах, що «д-р Іван Франко живе в бідї дуже хорий і що в його віллї переведено ревізию». Однак жодних ревізій не було, але коли цю інформацію хотіли повторити польськомовні львівські часописи, то російська цензура текст цього повідомлення конфіскувала. Однак ця звістка про І. Франка в російських газетах привела до позитивного наслідку: студенти-українці Харківського університету, де І. Франко отримав титул доктора «honoris causa», зібрали певні кошти і передали їх хворому письменникові, і це сприяло тому, що він зміг трохи легше пережити час російської інвазії у Львові [11, чис.82].

Львівські періодичні видання повідомляли також про присутність І. Франка на похоронах свого побратима М. Павлика. Часопис «Діло» так зафіксував цю подію: «Настав ранок 28 сїчня. Прийшов різьбар з помічником і зняв посмертну маску з помершого. Якраз в сю хвилю надійшов д-р Іван Франко і в задумі ходив повільними кроками довкола Павликової домовини…» [14]. Відновлений після півторарічної перерви український радикальний часопис «Громадський Голос» майже переповів повідомлення «Діла», але доповнив такими словами: «Товариш і друг великої працї, терпіння і надії, тюрми і волї, борби і відпочинку, лежав у домовинї… Драгоманова нема, Павлика нема — із трох могучих велитнїв відродження українського народу по Шевченковій добі остав тепер лиш Він оден — наша гордість і слава: Іван Франко» [21].

10

Іван Франко серед лікарів та пацієнтів Приюту (Захисту) українських Січових Стрільців у Львові на Святий вечір 1916 р.

У переглянутих de visu часописах нам вдалося виявити лише одну фотографію І. Франка між січовими стрільцями під час спільної йорданської вечері (Шляхи. — 1916. — 15 лют. (ч. 5). — С. 168). Опосередковано пов’язана із родиною І. Франка групова світлина із підписом: «Українські Сїчові Стрільцї. Полковник Гринько Коссак зі старшиною полку. 22. IX.1915», на якій четвертим зліва стояв четар П. Франко (Вістник Союза визволення України. — 1916. — 23 квіт. (ч. 33/34). — С. 171). Прізвище сина відразу ж викликáло у читачів згадку про його батька — І. Франка: діти Каменяра у перших лавах борців за Україну.

Аналіз провідних українських періодичних видань від травня 1915 р. до 28 травня 1916 р. дозволяє констатувати, що, незважаючи на бурхливі події, викликані Першою світовою війною, інтерес до постаті І. Франка і його творчості й далі був помітним. Українські часописи, одні — більшою, інші — меншою мірою, постійно публікували його твори і засвідчили той факт, що важкохворий письменник до останніх днів залишався надзвичайно активним як митець, перекладач, науковець, розширював тематику та стилістично і формально удосконалював свої вірші. Твори І. Франка перекладалися європейськими мовами, його книги ґрунтовно аналізувалися, а на його праці посилалися такі відомі українські вчені, як Л. Біднова, С. Єфремов, М. Могилянський, А. Ніковський. Очима І. Франка бачимо також важливі тогочасні суспільно-політичні події, зокрема окупацію Львова російськими військами. Тож можемо констатувати, що франкіана останнього року життя поета є однією з яскравих сторінок української преси зазначеного періоду.


  1. БарвінськийБ. Звідки пішло імя «Україна»? / др. Богдан Барвінський // Вістник Союза визволення України. — 1916. —6 лют. (чис. 11/12). — С. 89.
  2. Бачинський Ю. Мої спомини про Драгоманова / Юлїян Бачинський// Вістник Союза визволення України. — 1915. — 15 серп. (чис. 23/24). — С. 11, 13—14.
  3. [Біднова Л.]. Національные мотивы въ произведеніяхъ Бялика и Франка / Л. Жигмайло// Украинская Жизнь. — 1916. — Апрѣль — май (чис. 4/5). — С. 41—64.
  4. ГоракР. Дім на Софіївці : путівник по музею / Роман Горак. — Х., 2010. — C. 250—287.
  5. [Дорошенко В.]. М.Драгоманів (1841—1895): (З приводу двадцятилїття смерти) / Вол. Д. // Вістник Союза визволення України. — 1915. — Черв.—лип. (чис. 21/22). — С. 20.
  6. [Дорошенко Д.]. З недавнього минулого. Олександр Барвінський. Спомини з мого житя. Друга часть. Образки з громадського й письменницького розвитку Русинів від 1871—1888 р, з додатком споминів про М. Лисенка. З 12 портретами, 13 картами і одним faximile. Львів, 1913. Стор. VIII + 406/ Д. Д-ко // Основа. — 1915. — Кн. 2. — С. 124.
  7. Єфремов C. І. Франко. В наймах у сусідів. Том перший. Стор. XII + 340. Львів, 1914 / С. Єфремов// Основа. — 1915. — Кн. 2. — С. 139—140.
  8. Жива традиція // Шляхи. — 1915. — 31 груд. (чис. 2). — С. 72.
  9. Іван Франко у критиці: західноукраїнська рецепція 20—30-х років ХХ ст. [упоряд. і авт. вступ. сл. Микола Ільницький]. — Львів, 2010. — С. 228—298.
  10. [Калинович І.]. Переклади з української лїтератури / І. К‑ч// Шляхи. — 1916. — 29 лют. (чис. 6). — С. 222; 31 марта (чис. 7/8). — С. 287—288; 30 квіт. (чис. 9/10). — С. 352.
  11. Колодїй М. Іван Франко в роцї росийської інвазиї : кілька споминів і записок / Мариян Колодїй// Діло. — 1915. — 1 падолиста (чис. 81); 2 падолиста (чис. 82).
  12. Лозинський М. Галичина в життю України / Др. М. Лозинський// Вістник Союза визволення України. — 1916 — 16 сїчня (чис. 5/8). — С. 36.
  13. Мельник Я. І остатня часть дороги… Іван Франко: 1908—1916 / Ярослава Мельник. — Дрогобич : Коло, 2006. — 439 с.
  14. Михайло Павлик. Кілька споминів про останні хвилї житя, смерть і похорон // Діло. — 1915. — 10 падолиста (чис. 90).
  15. [МогилянськийМ.]. Украинскій литературный отдhлъ Новаго «Энциклопедическаго Словаря» / Андрійко // Украинская Жизнь. — 1915. — № 10. — С. 109—110.
  16. Мочульський М. З останніх десятиліть життя Франка 1896—1916 : спогади і причинки / Михайло Мочульський// За сто літ : матеріали з громадського й літературного життя України ХIХ і початків ХХ століття. — Київ : Держвидав України, 1928. — Кн. 3. — С. 226—284.
  17. НазарукО. Мілїтарний рух серед української молодїжи середних шкіл перед війною. Причинок до початків істориї стрілецтва / Др Осип Назарук // Діло. — 1915. — 17 жовт. (чbc. 66).
  18. 1Незабутнїй памяти Костя Паньківського // Вістник Союза визволення України. — 1915. — 26 груд. (чис. 59/60). — С. 5.
  19. Ніковський А. Граматика Ів. Нечуя-Левицького («Граматика украінського язúка». Часть I.Етимологія. Для двох нижчих классів гімназіú та для двохклассних і трьохклассних народніх школ. Івана Нечуя-Левицького. Київ 1914. Стор. 166 + 90 + 84 / Ан. Ніковський // Основа. — 1915. — Кн. 2. — С. 103.
  20. Писання Івана Франка. Т.VII. В наймах у сусїдів. Збірник праць, писаних польською та німецькою мовами в перекладї з поясненями та додатками автора. Том перший. Статї на суспільно-полїтичні теми. (Популяція, репрезентація, індемнїзація). Писані в рр. 1886—1890. — Львів, 1914. С. XII + 340 // Вістник Союза визволення України. — 1915. — 26 верес. (чис. 33/34). — C. 16.
  21. Похорон Михайла Павлика // Громадський Голос. — 1916. — 1 марта (чис. 1). — С. 11.
  22. Свято Шевченка у Відни // Буковина. — 1916. — 7 мая (чис. 14).
  23. Святочний концерт в честь Тараса Шевченка… // Діло. — 1916. — 4 цвітня (чис. 88).
  24. Т. М. Шевченкове свято у Варпалянцї / Т. М. // Вістник Союза визволення України. — 1915. — Май—черв. (чис. 19/20). — С. 13.
  25. Чим є для України Шевченко // Вістник Союза визволення України. — 1916. — 12 марта. (чис. 21/22). — С. 2.
  26. Simowycz W. Praktische Grammatik der ukrainischen Sprache für den Selbstunterricht. Mit zahlreichen Übunger, Lesestücken mit phoetischer Aussprachebezeichnung, einer ukrainischen Chrestomathie samt Wörterbuch. Відень ; Липськ. — С.VIII + 224  / Dr. Wassyl Simowycz // Вістник Союза визволення України. — 1915. — 6 верес. (чис. 27/28). — С. 16.
Advertisements

2 thoughts on “ФРАНКІАНА НА СТОРІНКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПРЕСИ: травень 1915 р. – травень 1916 р.

  1. Мені буде непереливки, якщо взнають ім'я коментує:

    А нам хіба плачуться екскурсоводи, який він бідний і нещасний, який хворий і немічний, і ні згадки навіть про діяльність в останній рік.
    По ходу, ці перестарілі баби із жирним волоссям й самі не знають і знати не хочуть.
    Звикли говорити, як ще при вступі на роботу їх навчили, і ніц не самовдосконалюються.
    Та ще й відповідають переважно, що нема для кого (тобто ми, відвідувачі, – всі тупорилі, нічим не цікавимося, нічого не здатні сприйняти, тільки те, кого Франко кохав, і яка погода була весною 1916 р. у Львові).
    Мене негатив так і переповняє, коли на все це дивлюся…

    Подобається

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s