БОРОТЬБА ЗА СИМВОЛІЧНИЙ КАПІТАЛ ІВАНА ФРАНКА. Частина І: Бійка на Личаківському цвинтарі (1933)

завантаження© Ігор МЕДВІДЬ

Історик, науковий співробітник Інституту релігії та суспільства

Українського католицького університету

 

 

Символи становлять невід’ємну частину життя як конкретної людини зокрема, так і людських спільнот загалом. Деякі люди після смерті або й ще за життя самі стають символами для інших: Магатма Ганді – для тих, хто сповідує ненасильницьку боротьбу, Ернесто Че Гевара – для лівої революційної молоді, Елвіс Преслі та Бітлз – для любителів рок-музики, Пеле і Марадона – для футбольних фанатів. Але часом буває, що одна людина стає символом для цілком відмінних груп. І тоді починається конкуренція різних образів одного кумира. А коли символічний капітал цієї постаті можна використати ще й у політичній сфері – починається боротьба за монополію на «правильне» трактування та вшанування, а відтак проголошення себе спадкоємцями кумира. Саме так було у випадку з формуванням культу Івана Франка в міжвоєнній Галичині. Різні, часом цілком світоглядно та ідейно відмінні, групи намагалися відстояти право проголошувати Франка своїм героєм. Доволі широкий спектр прихильників Франка включав і праворадикалів (ОУН та ФНЄ), і правих демократів (УНДО), і орієнталістські кола ГКЦ[1], і лівих демократів (УСРП і УСДП), і комуністів-радянофілів (КПЗУ). Зважаючи на такі ідейні відмінності, дискусії у тогочасній пресі щодо культу Франка були досить гострими. Часом публіцисти нехтували правилами дискутування, переходячи на так званий argumentum ad personam – критику самого опонента, а не його тез чи аргументів. Словесні баталії нагнітали атмосферу довкола суперечок щодо вшанування Франка, і коли суперники одночасно збиралися на святкування Франкових ювілеїв чи роковин, траплялися сутички, в яких навіть доходило до кровопролиття. Хоча насправді Франко був не так причиною, як приводом до бійки. У двох статтях я спробую коротко окреслити конфлікти, що затьмарили урочистості на честь Франка. В першій статті мова буде йти про інцидент на Личаківському цвинтарі під час відкриття надгробного пам’ятника Іванові Франкові у 1933 році. А в другій – розповім про бійку, що відбулася в Нагуєвичах під час святкової академії з нагоди 20-річних роковин смерті поета.

«Був чудовий ясний ранок, як з усіх усюдів плили вулицями Львова маси народу, щоб взяти участь у відслонені памятника на могилі найбільшого сина Галицької Землі, Івана Франка. Стрункими рядами ступали довгі кольони Соколів, Лугів і Каменярів, хлопців і дівчат, селян, робітників і інтеліґенції. Усі вони прямували на Личаківський цвинтар, де на год. 7.30 рано назначено початок свята»[2], – ось як описувався той ранок в популярній галицькій газеті «Діло». Очевидно, настрій в усіх був піднесений, адже нарешті на могилі авторитетного українського письменника, науковця, громадського та політичного діяча Івана Франка відкриють надгробний пам’ятник. Кошти на надгробник давали українці звідусіль, і планувалося його відкрити ще у жовтні 1932 року, але через певні затримки відкриття перенесли на травень 1933 року, коли випадали 17-ті роковини з дня його смерті.  Втім, йдучи на цей урочистий захід, учасники навіть не підозрювали, що декому з них доведеться повертатися додому з побоями, а дехто навіть буде госпіталізований.

15. Відкриття памятника

Відкриття пам’ятника І. Франкові на його могилі на Личаківському цвинтарі. Львів, 1933 р. Фото з фондів Львівського національного літературно-мемоліального музею Івана Франка

Як воно зазвичай буває, організація таких значних заходів потребує чималої кількості волонтерів, завданням яких є слідкувати за дотриманням порядку проведення заходу та вирішувати дрібні завдання. За кілька днів до свята, у четвер 25 травня відбулися збори впорядчиків (як тоді називали волонтерів), на яких вони проговорювали різні логістичні питання. Записалися до числа таких впорядчиків і молоді націоналісти. На зборах до Любомира Макарушки – голови Технічної секції Комітету будови пам’ятника Іванові Франкові [далі – Комітету] підійшло двоє хлопців з Української Студентської Репрезентації[3]. Вони поставили вимогу, щоб луговики [представники руханково-спортивного товариства «Луг»] не брали участі у святкуванні відкриття пам’ятника Франкові. Попри те, що молоді націоналісти отримали відмову, вони все ж залишилися волонтерити, тільки попросили, аби впорядчиків-студентів не перемішували з впорядчиками-луговиками. На таку умову організатори заходу охоче пристали[4]. В той же день після панахиди за душу Симона Петлюри луговиків зустріли націоналісти, що вигукували «ганьба», «Ленґі до Варшави» та інші образливі викрики. Але луговики, як зазначає «Нова Зоря», «окружили сю ґрупу та добре побивши розігнали»[5].

В чому причина конфлікту між цими двома українськими патріотичними організаціями? За три роки до тих подій під час т. зв. Пацифікації[6] чимало місцевих осередків українських молодіжних товариств змушені були оголосити про саморозпуск. Серед них чимало втрат зазнав і «Луг». В 1932 р. в Польщі вийшов закон про те, що всі спортивні товариства мають узгоджувати свою діяльність з Державним комітетом фізичного виховання та військової підготовки. Отже, щоб зберегти «Луг» Роман Дашкевич змушений був реорганізувати товариство і піти на компроміси з польською владою. За це луговики отримали добрячу порцію критики від різних проукраїнських політичних сил, особливо з боку націоналістів[7]. Тому 1933 рік був якраз часом, коли між луговиками та націоналістами відчувалося напруження.

220px-Любомир_Макарушка

Любомир Макарушка

В суботу 27 травня до Любомира Макарушки дійшли чутки, що нібито націоналісти можуть планувати якусь провокацію, і він постановив ще раз порозмовляти з представниками студентів і попередити їх про те, що вони як впорядчики є добровольцями, які повністю підпорядковуються Комітету і мають виконувати всі його розпорядження. На що представники студентів відповіли, що це само собою розуміється[8].

Раннім ранком в неділю 28 травня 1933 року шестеро людей (Адам Тизьо, Йосиф Малєц, Володимир Жук, Флоріян Марія, Францішек Каліцінський, Болеслав Світляк) навідалися до домівки «Луга» і намагалися вчинити провокацію та залякати луговиків[9]. Втім, останнім вдалося відбитися від нападників. Голова «Лугу» Роман Дашкевич був переконаний, що ці шестеро діяли не з власної волі, а були кимось підіслані з тим, аби потім використати цю авантюру[10]. Адже згодом націоналісти пустили чутку, начебто луговики того ранку побили їхню студентську делегацію.

5. Вінки

Вінки на могилу І. Франкові від мешканців Борислава та Яворівщини. Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка

Сам же інцидент на Личаківському цвинтарі 28 травня 1933 року розпочався з того, що група студентів-націоналістів з ОУН намагалася не дозволити молоді із товариства «Луг» покласти вінок до пам’ятника Франку. Націоналістів, як подає газета «Вісті з Лугу», було не більше двох сотень[11]. В той час як всіх дівчат і хлопців з «Лугу», що взяли участь у святі, було більш ніж 800[12]. Спершу націоналісти, що записалися впорядчиками, під окрики «ганьба!» зачинили браму цвинтаря перед колоною луговиків, що рухалася в напрямку могили Івана Франка[13]. Луговики наперли на ворота і «захисники брами» не втримали їх. Почалася бійка, в яку втрутилися поліція, порозганявши її учасників гумовими палицями. Варто зауважити, що добряче кийками отримали не лише націоналісти, але й самі луговики[14]. Також постраждав і один правоохоронець: «В суматосі один комісар поліції дістав дубовою палицею по голові так сильно, що впав непритомний»[15]. Після закінчення сутички порядок відновився, і колони продовжили свій рух до могили Івана Франка. Втім, націоналісти вирішили не здаватися, тому заховалися поміж дерев та надгробників. Луговикам знадобилося трохи часу, аби позбиратися по четверо, утворити колону, щоб спробувати знову пройти.

016 - Відкриття памятника

Відкриття пам’ятника І. Франкові на його могилі. Львів 1933 р. Верхній ряд зліва: Катерина і Тарас Франки, Анна Франко-Ключко, Ольга Франко (дружина Петра Франка). У нижньому ряду стоять онучки І. Франка зліва: Віра та Іванна (Ася) – доньки Петра Франка, Люба та Зеня – доньки Тараса Франка

Селяни, взявшись за руки, утворили коридор, по якому і йшли луговики. Вони ж перейняли на себе функції впорядчиків. Націоналісти пробували прорватися через загорожу селян, однак їм це не вдалося, і вони почали кидати в луговиків камінням[16]. Оскільки на відкритті пам’ятника Франкові зібрався чималий натовп людей (за даними газети «Діло» всього у святі відкриття взяло участь близько 20 тисяч осіб[17]), то такі дії нападників спричинили хаос, в якому камінням отримали не тільки луговики. Постраждали також і сторонні люди, в яких воно випадково потрапило. Головною жертвою інциденту стала вчителька Марія Скварківна, яка під час свята продавала відзнаки з відбитком надгробника[18]. Каміння розбило їй носову кістку і поранену було госпіталізовано до хірургічного відділення лікарні[19]. Згодом Комітет виділив з власних пожертв 50 злотих, а також оголосив збірку на її лікування, бо постраждала була сиротою[20]. Було поранено14-річного хлопчину-луговика з Руданець, який «дістав каменем у голову так, що треба було те місце виголювати і зшивати»[21]. Постраждало ще кілька очевидців, серед яких були і діти. Зокрема, каменем в груди отримала одна маленька дівчинка, що була разом з мамою[22]. У кореспондента газети «Фольксбунд» теж влучили каменем[23]. Серед постраждалих була  також одна дівчина-луговичка, яка отримала удар в обличчя від студента-націоналіста[24]. В «Ділі» також зазначалося: «один із тяжких каменів перелетів понад головами рідні І. Франка і В. Стефаника, що сидів поруч: не багато бракувало, що влучив у дітей – внуків Поета»[25]. У заворушення втрутилася поліція, яка відібравши каміння, заарештувала 12-ох студентів-впорядчиків, що мали на рукавах синьо-жовті опаски і мали каміння у руках[26].

017 - Стефаник Василь на відкритті памятника І.Франкові

Василь Стефаник на відкритті пам’ятника І. Франкові. У першому ряду перша зліва онучка І. Франка (донька Петра Франка) Іванна (Ася). У другому ряду перша зліва донька письменника Анна Франко-Ключко

Більшість газет однозначно засудили такі агресивні дії молодиків[27]. Редактор «Нової Зорі» Осип Назарук – заповзятий критик вшанування Франка, зловтішно іронізував: «Якраз корм, який становили атеїстичні твори Франка, дає стилевих «борців» в роді тих, що кидали каміння на цвинтари, бо «вічний революціонер, дух, що тіло рве до бою», рве се тіло всюди, без огляду на те, де воно стоїть»[28]. Ще один анонімний автор з «Нової Зорі» писав, що галицька молодь отруєна хворим, атеїстичним націоналізмом, і одним з головних винуватців цього є «російський нігіліст» Дмитро Донцов, який пропагує більшовицькі методи[29]. Однією з небагатьох газет, що підтримали нападників, був «Наш клич» – пресовий орган ОУН. При цьому не газета не забула навести кілька цитат Франка як аргумент на їхнє виправдання[30]. А луговиків націоналістичний часопис називав «дизертирами» та «авангардом наступу на цілий наш національний організм», тому «коли говорити про профанацію цього свята, то спрофанували його не каміння, а поява «нових Лугів»[31].

Ось така коротка історія одного з інцидентів, коли свято на честь Івана Франка стало зручним приводом для з’ясування стосунків між різними ідейними групами. Про ще один подібний інцидент читайте у наступній статті.


[1] Орієнталісти (візантиністи) – течія в Греко-католицькій церкві, що підтримувала ідеї очищення обряду від латинських впливів, повернення до джерел духовності східного християнства та акцентували на потребі активної місійної діяльності ГКЦ на східному напрямку. – І.М.

[2] Свято відслонення пам’ятника І. Франкові // Діло. – 30 травня 1933. – Ч. 137. – С. 1.

[3] Найімовірніше, йдеться про Студентську Репрезентацію СУСОП (Союз Українських Студентських Організацій під Польщею) – напівлегального об’єднання студентських товариств націоналістичного спрямування, які зокрема долучилися до створення ОУН. – І. М.

[4] Провід Технічної Секції Комітету Франкових Свят. Технічна сторінка Франкового свята // Діло. – 3 червня 1933. – Ч. 141. – С. 1.

[5] Кріваве відкриття надгробника Івана Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч.39. – С.3.

[6] Акція масових репресій проти українців з боку польської влади, що виникла як реакція на саботажні акції націоналістів. – І. М.

[7] Виздрик В., Стасюк І. Особливості організаційної та виховної діяльності товариства «Луг» в 30-их роках ХХ століття / В. С. Виздрик, І. М. Стасюк // Вісн. Нац. ун-ту “Львів. політехніка”. – 2006. – № 555. – С. 94-98.

[8] Провід Технічної Секції Комітету Франкових Свят. Технічна сторінка Франкового свята // Діло. – 3 червня 1933. – Ч. 141. – С. 1 – 2.

[9] З листів до редакції. Лист д-ра Романа Дашкевича // Діло. – 1 червня 1933. – Ч. 139. – С. 4.

[10] З листів до редакції. Лист д-ра Романа Дашкевича // Діло. – 1 червня 1933. – Ч. 139. – С. 4.

[11] Буча “націоналістичної” молоді на святі Франка // Вісті з Лугу. – 1933. – Ч.6. – С. 9.

[12] Участь Лугів у святі відкриття пам’ятника І. Франкові // Вісті з Лугу. – 1933. – Ч.6. – С. 7.

[13] Кріваве відкриття надгробника Івана Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч.39. – С.3.

[14] Кріваве відкриття надгробника Івана Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч.39. – С.3.

[15] Кріваве відкриття надгробника Івана Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч.39. – С.3.

[16] Провід Технічної Секції Комітету Франкових Свят. Технічна сторінка Франкового свята // Діло. – 3 червня 1933. – Ч. 141. – С. 2.

[17] Свято відслонення пам’ятника І. Франкові // Діло. – 30 травня 1933. – Ч. 137. – С. 2.

[18] Після Франкового свята // Діло. – 2 червня 1933. – Ч. 140. – С. 2.

[19] Свято відслонення пам’ятника І. Франкові // Діло. – 1 червня 1933. – Ч. 139. – С. 2.

[20] Після Франкового свята // Діло. – 2 червня 1933. – Ч. 140.  – С. 2.

[21] Свято відслонення пам’ятника І. Франкові // Діло. – 1 червня 1933. – Ч. 139. – С. 2.

[22] Свято відслонення пам’ятника І. Франкові // Діло. – 1 червня 1933. – Ч. 139. – С. 2.

[23]Буча “націоналістичної” молоді на святі Франка // Вісті з Лугу. – 1933. – Ч.6. – С. 10.

[24]Буча “націоналістичної” молоді на святі Франка // Вісті з Лугу. – 1933. – Ч.6. – С. 10.

[25] Квіти і каміння // Діло. – 31 травня 1933. – Ч. 138. – С. 1.

[26] Кріваве відкриття – С. 3.

[27]До льоґіки абсурду // Мета. – 4 червня 1933. – Ч. 22.  – С. 1 – 2; А.Ч. [Назарук О.] Зневага цвинтаря при відкритті нагробка І. Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч. 39. – С.1; Жалюгідні події в часі відкриття надгробника Ів. Франка // Діло. – 1 червня 1933. – Ч. 139. – С. 1; Квіти і каміння // Діло. – 31 травня 1933. – Ч. 138. – С. 1; Целевич В. Не можна мовчати (з приводу духовної крізи нашої молоді.) // Діло. – 3 червня 1933. – Ч. 141. – С. 1; Буча “націоналістичної” молоді на святі Франка // Вісті з Лугу. – 1933. – Ч. 6. – С. 8 – 11.

[28] А.Ч. [Назарук О.] Зневага цвинтаря при відкритті нагробка І.Франка // Нова Зоря. – 1 червня 1933. – Ч. 39. – С.1

[29] Не можна мовчати. З приводу крови коло могили Франка // Нова Зоря. – 8 червня 1933. – Ч. 41. – С. 2.

[30]Багато вереску знічев’я…(по відкритті надгробника І. Франкові) // Наш клич. – 18 червня1933. – Ч. 13. – С. 1.

[31] Багато вереску знічев’я…(по відкритті надгробника І. Франкові) // Наш клич. – 18 червня1933. – Ч. 13. – С. 1.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s