СІЛЬСЬКІ ФЕРІЇ РОДИНИ ІВАНА ФРАНКА

Мисак_Наталiя_Федорiвна_min© Наталія МИСАК

Кандидат історичних наук, доцент кафедри філософії
Львівського національного аграрного університету

 

 

Відпочинок – невід’ємна складова життєдіяльності будь-якої людини, чи звичайного селянина, робітника, чи відомого політика, громадського діяча, інтелектуала, митця. Відпочиваючи, людина задовольняє духовні потреби, реалізує свої інтереси, оцінює можливості, знаходить натхнення для подальшої праці – фізичної, а особливо інтелектуальної. Відпочинок людини є певним відображенням її сутності. Так само відпочинок сім’ї характеризує взаємини між чоловіком і дружиною, батьками й дітьми. Він віддзеркалює інтереси, уподобання, види відпочинку, що були характерними для певного регіону, епохи, соціальної групи.

Вельми цікавим є дозвілля родини Івана Франка, яку можна назвати типовою українською галицькою інтелігентною сім’єю кінця ХІХ – початку ХХ ст. Вона перебувала у вирі суспільно-політичних і культурних процесів, а її дозвілля певною мірою відображало модні відпочинкові тенденції тогочасного суспільства.

Відпочинок Франків неодмінно був пов’язаний із селом, природою. По-перше, це можна пояснити особистими уподобаннями голови родини. Іван Франко сам походив із села, намагався не втрачати зв’язків з рідним народом і його культурою. Більше того, він дуже полюбляв відпочинок на лоні природи, де міг забути про усі негаразди і знайти натхнення для подальшої творчості. По-друге, на дозвілля родини певною мірою вплинула і своєрідна «мода» на сільський відпочинок, що сформувалася наприкінці ХІХ ст. у середовищі української інтелігенції. Популярність такого захоплення можна пояснити кількома причинами. Насамперед, це був дуже гарний спосіб утекти від міської метушні і відпочити на природі, замилуватися прекрасними краєвидами. Також при виборі місця дозвілля на користь сільського відпочинку домінували фінансові аргументи. Адже не всі категорії міської інтелігенції могли похизуватися значними матеріальними статками. Тому далеко не кожна родина могла дозволити собі виїзд на відпочинок за кордон. Як правило, подорожі за кордон були вимушеними і, зазвичай, пов’язувались із погіршенням стану здоров’я. Більшість інтелігенції надавала перевагу сільському відпочинку, що був набагато економнішим для родини.

Для Івана Франка сільський туризм поєднував «приємне» з «корисним» – саме там він мав змогу відпочити, поглибити свої етнографічні захоплення, ближче познайомитись із селянами, їхнім способом життя, світоглядом, а також зібрати значний фольклорний матеріал, натхнення для подальшої праці – наукової, літературної, громадської тощо.

Листiвка_з_видом_Болехова,_кiнец__ХIХ__поч._ХХ_ст.

Вид Болехова. Листівка, кінець ХІХ – поч. ХХ ст. Джерело: http://karpaty.life/uk/photogallery/bolehiv/

Очевидно, що саме Івана Франка можна вважати основоположником «моди» на сільський туризм. Письменник щиро замиловувався красою рідного краю і дуже полюбляв тихий відпочинок на лоні природи. Ще з гімназійних і студентських років особливе захоплення у нього викликали подорожі в гори. У 1872 р. разом з іншими учнями Дрогобицької гімназії Іван Франко побував на екскурсії в урочищі Урич на Сколівщині. Мальовничі краєвиди, руїни давньоруської наскельно-оборонної фортеці Тустань справили на нього настільки велике враження, що згодом майже щороку, чи під керівництвом свого учителя Івана Верхратського чи самостійно, Іван Франко подорожував по краю. Кілька разів побував на скелях Довбуша у Бубнищі, відвідав різні місцевості на Стрийщині, Старосамбірщині і Турківщині, пішки обходив усю Сколівщину[1]. З кінця 70-х років ХІХ ст. був ініціатором і активним учасником кількох студентських мандрівок, організованих молодіжними товариствами. Перша така мандрівка відбулася влітку 1876 р. за маршрутом м. Долина – с. Мізунь – с. Пациків – с. Велдіж – с. Лолин – с. Вишків – с. Сенечів[2]. Друга мандрівка припала на 1883 р. Її учасники подорожували зі Львова через Станіславів, Манявський Скит, Надвірну, Делятин в Коломию. Ця мандрівка викликала такий ажіотаж серед молоді, що влітку 1884 і 1885 р. студентські товариства організували ще дві подорожі краєм, активним учасником яких був Іван Франко[3].

Письменник настільки полюбляв природу, що будь-яку вільну хвилину намагався використати для того, щоб вибратися кудись у село. Подорожі для нього були джерелом нових соціальних контактів, нових вражень, емоцій, а також дозволяли займатись збором етнографічного матеріалу. Майже завжди на відпочинок Іван Франко брав із собою якусь роботу – рукописи, коректури, книги[4].

Володимир_Левиц_кий,_у_якого_в_Болеховi_у_80-х_рр._ХIХ_ст._гостював_I._Франко.

Володимир Левицький, у якого в Болехові гостював І. Франко.

Маючи широке коло знайомих, приятелів з провінції, письменник радо приймав їх запрошення у гості, на відпочинок. З 1883 по 1886 рр. Іван Франко бував у м. Болехові, де гостював у нотаріуса Володимира Левицького (літ. псевд. Василь Лукич – Н. М.). Приїжджав то на пару днів, то на кілька тижнів. Подружжя Левицьких навіть виділило в своєму помешканні окрему кімнату, де письменник міг працювати. Окрім роботи, Іван Франко разом з господарями подорожував по околицях Болехова, а під час обіду чи вечері товариство активно обговорювало різні теми[5]. У 1887–1889 рр., вже після одруження, письменник також навідувався до містечка. Але його приїзди були короткотривалими. Натомість Ольга Франко з сином Андрієм дуже часто гостювала в будинку відомої письменниці і громадської діячки Наталії Кобринської[6]. Зокрема, із листування Івана Франка з дружиною відомо, що вона відпочивала в Болехові упродовж травня – червня 1888 р. Сам Іван Якович майже щовихідних навідувався до сім’ї. Він приїжджав у суботу зранку, гуляв з маленьким Андрієм, іноді рибалив, а в неділю ввечері повертався до Львова[7] [т. 49, с. 158–165].

У 1884 р. письменник на запрошення початкуючої поетеси Климентини Попович вперше побував у Жовтанцях під Львовом, де зупинився у будинку її батьків. За кілька днів «гостювання» у пошуках нових вражень він обходив усі околиці села та довколишні ліси. Його супутниками були Климентина Попович та її молодші брати й сестри. Під час однієї з подорожей до лісу Іван Франко дуже яскраво описав своє ставлення до природи: «[…] коли б я був незалежний від куска хліба і міг творити лиш те, чим повна моя душа, то я отут би замешкав, наче пустинник, і творив би, творив і творив залюбки!»[8]. Згодом Іван Франко часто, майже щотижня, гостював у Жовтанцях, намагаючись там «відвести душу» від міської метушні, творчих негараздів, політичної полеміки на сторінках преси. Іноді він дуже дивував господарів, коли приходив зі Львова або повертався додому пішки[9].

Климентина_Попович,_фото_кiнця_ХIХ_ст.

Климентина Попович. Фото, кінець ХІХ ст.

Після одруження письменник не припинив своїх подорожей. Більше того, він долучав до них дружину, а згодом – і дітей.

Улітку 1887 р. Іван Франко з дружиною відпочивав у с. Вовків поблизу Львова. Туди він приїхав на запрошення відомого чеського етнографа Франтішека Ржегоржа, який мешкав у Вовкові з 1877 по 1890 рр. Заворожений унікальною природою, Іван Франко любив там відпочивати. Особливо його вабив невеличкий ставок у господі Франтішека Ржегоржа і можливість порибалити. Ольга Франко провела там майже усе літо – аж до народження їх старшого сина Андрія[10].

Родина Франків полюбляла відпочивати у селі і навіть вік дітей не був цьому перешкодою. Безумовно, коли діти були ще маленькими, Франки намагалися не надто віддалятися від Львова і відпочивали на околицях міста або селах поблизу Львова. Особливою популярністю у членів родини Івана Франка користувалися прогулянки на Високий Замок, до Зубрівського лісу, сіл Кривчиці та Лисиничі, на Чортові Скелі у Винниківському лісі. Найулюбленішим місцем проведення дозвілля сім’ї був Вулецький ліс[11]. За місто вибиралися цілою родиною, іноді з друзями, набирали з собою їжі, гуляли, збирали гриби і ловили рибу. Дорослі активно спілкувалися на різноманітні теми, дискутували. Відпочинок на природі найбільше полюбляли діти. Вдосталь набігавшись, настрибавшись, вони повертались додому втомленими, голодними, але дуже щасливими від нових вражень і переживань. Як згадувала донька письменника, Анна Франко-Ключко, одразу за містом «[…] нам дозволено було скинути черевики, і ми бігли босоніж стежками, поміж полями, підскакуючи наввипередки, потім стомлені сідали край дороги, ждучи приходу батьків»[12]. Взагалі Іван Франко дотримувався доволі ліберальних поглядів на виховання дітей, тому дітям у родині практично нічого не забороняли. Більше того, письменник намагався прогулянки на природі використати для розширення кругозору дітей. Під час таких подорожей Іван Франко на наочних прикладах навчав дітей розрізняти зернові культури, різні види рослин, кущів і дерев. Жодне допитливе запитання малечі не залишалось поза увагою батька. Він умів цікаво, у формі яскравих, казкових, а іноді й фантастичних історій розповісти про ту чи іншу рослину, тварину, комаху. «І на все давав нам тато пояснення, про все знав щось цікаве розповісти. Ми вчились розрізняти пташок за їх виглядом і співом; тато приносив нам чи жабку, чи ящірку, чи вужа веретільника; це все ми хотіли докладно оглянути і, хоч з великим острахом, узяти в руки, подержати так як тато. Замкнувши очі, ми запевняли, що не боїмося. Тато сміявся й радів нашим зацікавленням та захопленням», – писала Анна Франко-Ключко[13].

Майже завжди відпочинок був пов’язаний з водоймою. Анна Франко-Ключко пригадувала як сім’я відпочивала в околицях Жовкви, де письменник навчив дітей будувати замки з піску. Ще один спогад пов’язаний з перебуванням у Яворові, де у товаристві української інтелігенції довелось плавати на човні (ймовірно на р. Шкло – Н. М.). Донька Івана Франка згодом так описала свої враження від цієї подорожі: «Ми плили довго, човнів було більше, почали лунати пісні, гомоніла весела розмова, перекидалися жартами й сміхами. Домів вернулися пізно вночі, коли вже місяць показався на небі, а зорі світили ярко і таємниче. Було і страшно, але й затишно, бо зі мною був тато»[14].

Водночас Франки наважувалася на подорожі і на довші відстані. У липні – у серпні 1888 р., коли старшому сину Андрійкові заледве виповнився рік, сім’я відпочивала у с. Карлсдорф на Сколівщині[15].

Загалом Франки намагалися відпочивати разом. Хоча не завжди вдавалось, особливо влітку. Хтось із сім’ї змушений був залишатись вдома у ролі сторожа. Адже крадіжки в будинках, особливо влітку, були звичним у Львові явищем. Іноді хтось із знайомих Івана Франка погоджувався на два місяці «охороняти» хату, і тоді вся родина вирушала на відпочинок[16]. Але зазвичай спершу відпочивала Ольга Франко з дітьми, а коли вони поверталися до Львова, їхав на село Іван Якович. Хоча бувало й навпаки – дружина залишалась удома, а Іван Франко відпочивав з дітьми.

Були випадки, коли компанію письменнику складали приятелі чи знайомі. Та, зазвичай, такі подорожі не були тривалими, обмежувалися кількома днями. Іван Франко, як виходець із села, намагався не втрачати пам’ять про своє коріння і прагнув прищепити любов до народної культури дітям. Тому використовував будь-яку можливість, щоб на свята або канікули побувати у селі, поспілкуватися з родиною. Улюбленим місцем відпочинку Франків було рідне село письменника – Нагуєвичі. До батьківської оселі Іван Якович вибирався при першій ліпшій нагоді. Тому й не дивно, що після одруження він поїхав з молодою дружиною саме в Нагуєвичі. У селі молодята відпочивали на лоні природи цілий липень 1886 р. [т. 49, с. 71]. В наступні роки, з появою у сім’ї дітей, Франки дуже часто бували у Нагуєвичах – не лише влітку, а й на Різдво, Великдень, Зелені свята. Там зупинялися у домі вітчима Гриня Гаврилика, а згодом у брата Івана – Онуфрія[17]. Влітку Франки відпочивали в Нагуєвичах від кількох тижнів до кількох місяців. Іноді через завантаженість роботою батька родина відпочивала без нього. Варто зауважити, що Ольга Франко гостювала там з десятимісячним Андрійком у травні 1888 р. [т. 49, с. 158] А наступного, 1889 року, в Нагуєвичах вона провела усе літо вже з двома дітьми [т. 49, с. 210]. У червні 1890 р. там народився третій син Франків – Петро. Ольга з дітьми пробула на селі усе літо, а Іван Якович навідувався до родини на вихідні [т. 49, с. 259]. Листування з дружиною цього періоду свідчить, що Іван Франко завжди турбувався про сім’ю, про здоров’я дітей та самої Ольги. Іноді навіть радив як доглядати за малечею. В одному з листів до дружини у червні 1889 р. він писав: «Старайсь виводити діток якнайчастіше на свіже повітря, хоч потроху й на дощ та вітер, нехай гартуються» [т. 49, с. 214]. Як тільки у Івана Яковича знаходилася вільна хвилинка, він обов’язково їхав до рідних [т. 50, с. 52].

Донька письменника залишила яскраві спогади про відпочинок у Нагуєвичах. В її уяві закарбувались образи дітей, що босоніж бігали по втоптаних сільських стежках, по засіяних збіжжям полях, качались по землі, боролись, намагались наздогнати метелика чи зайчика, збирали ромен, волошки, маки, а потім бігли до матері й батька, що сиділи у затінку під деревом. Мама плела вінки. Зрештою, потомившись, лягали на землю і розглядали хмаринки, вгадуючи, на що вони схожі[18]. Часто на селі під проводом батька діти ходили на річку – купатися. Іноді мандрували до лісу, де Іван Франко розповідав усілякі цікавинки про життя лісових мешканців. Відпочинок у родичів на селі не означав лише безтурботні веселощі і розваги, Франки намагалися допомагати господарям і у повсякденній роботі – хлопці разом з дорослими їздили по траву, сіно чи збіжжя, прибирали у стайні, допомагали доглядати за кіньми, наймолодша донька Анна – разом з сільськими дітьми пасла гусей[19].

IMG_1274.JPG

Музей-оселя родини Івана Франка в Підгірках (дім споруджений молодшим сином Онуфрія Франка Омеляном у 1935 р., музей відкрито у 1992 р.).

Згодом Іван Франко разом з братом Онуфрієм продали свою частку господарства у Нагуєвичах і у 1903 р. спільно придбали набагато більший маєток у с. Підгірках Калуського повіту[20]. Відтоді Франки відпочивали там. Сини й донька письменника приїздили туди майже щороку на канікули. Поблизу села текла р. Лімниця, у якій Іван Франко полюбляв рибалити, а діти – купатися. Як згадувала донька Каменяра Анна, вона з братами часто ночувала в стодолі на сіні. Але не тому, що в будинку бракувало місця. Діти полюбляли запах сіна, та й в стодолі було набагато прохолодніше, ніж у домі. Також доводилося виконувати хоча й незвичну, але дуже цікаву для містян щоденну селянську роботу: «Разом з дітьми стрийка й стрийною ми йшли раненько, ще перед сходом сонця працювати в поле: обкопувати картоплю, полоти пшеницю або городовину, брати льон чи коноплі, пасти корови, а хлопці тимчасом косили траву, звозили сіно й збіжжя, пасли коней. Ця праця для нас, міщухів, була повна радости й насолоди, і ми старалися навипередки з іншими виконувати наложені на нас завдання, а як «нагорода» за нашу працю, чекали на нас повні глечики свіжого чи квасного молока, сільська здорова страва й твердий сон на пахучому сіні в стодолі»[21]. Не цурався сільської роботи й сам Іван Франко. Як пригадував його син Тарас, батько найбільше «[…] любив працю біля сіна і снопів, але й інші роботи він знав блискуче»[22]. Іван Франко часто ставав з косарями до косовиці, рубав дрова, особливий інтерес у нього викликало вирощування кролів і голубів[23]. Сільський відпочинок мав і практичну складову – родина завжди поверталася додому з повними пакунками продуктів, так необхідних у місті.

Різдвяні й Великодні свята Франки також проводили на селі. Голова родини мав чимало приятелів священиків і селян, радо приймав їх запрошення погостювати. Особливо цікавим і насиченим такий відпочинок був для дітей. Вони мали можливість ознайомитися з самобутніми народними звичаями. Разом з сільською молоддю на Різдво ходили колядувати, а на Великдень – під церквою співали гаївки. Такі подорожі по-особливому впливали на свідомість дітей, зміцнюючи їх любов до рідного народу[24].

Географія подорожей Франків охоплювала усю Галичину. Наприклад, у 1880-х роках письменник часто гостював у Завадові Стрийського повіту у місцевого пароха о. Петра Шанківського. Як згадував син священика Лев Шанківський, коли Іван Франко з дружиною приїхали вперше, саме споруджували будинок і батько не міг забезпечити Франкам потрібних вигод. Тому винайняв для них кімнату у заможного господаря Павла Рогульського із сусіднього села Голобутова. Згодом Іван Франко часто відпочивав влітку у Голобутові у помешканнях місцевих селян Рогульського і Корінця, а в Завадові – в домі родини Дергалів. Письменника вабила «[…] чудова природа й риболовля пстругів (форелі – Н. М.) у річці Колодниці, а теж полювання у ній на раків»[25]. Добре запам’яталася ця місцевість і Франковим дітям. Вона була оповита якоюсь казковістю, особливим чаром. Згодом Анна Франко-Ключко у своїх спогадах так описала піші прогулянки з Голобутова до Завадова: «Ціла дорога висаджена старезними, розлогими липами. Запах липового цвіту наповнював повітря, бджілоньки, що перелітали з одної квітки на другу, ніжно бриніли. Ми йдемо босоніж стежкою, що веде попри дорогу, липи кидають тінь і приємний холод. Іти так легко та весело; а там, не доходячи до самого Завадова, маленька крамничка з різними приманливими речами: свіженькі булочки, таблички чоколяди і кольорові цукерки в великих бляшаних пуделках. Цукерки найбільш приманливі, ми згодні йти в далеку дорогу, щоб їх дістати»[26]. Бував письменник в домі о. Остапа Нижанківського, коли той став парохом у Завадові. На початку ХХ ст., коли Ольга Франко уподобала собі відпочинок у с. Криворівня на Гуцульщині, письменник часто сам «[…] прихитрявся, щоб хоч кілька днів побути в любому своєму серцю Голобутові»[27].

Збереглись спогади про кількаденні подорожі Івана Франка до Завадова і Голобутова у 1890–1900-х роках. Письменник облюбував цю місцевість через річку, у якій було чимало риби. Лише заради риболовлі він на кілька днів приїжджав сюди відпочити. Тим паче, що знайшов у Завадові такого ж завзятого рибалку, яким був сам, – місцевого дяка. Саме в його помешканні і зупинявся письменник. Відомо, що влітку 1899 р. Іван Франко разом з Володимиром Гнатюком і Кирилом Трильовським гостювали Завадові. Вони приїхали з наміром порибалити. Ось як згадував про цей відпочинок Кирило Трильовський: «Я з Гнатюком були радше видцями цеї риболовлі, бо властивими рибалками були Франко і дяк. Ми оба викупалися та вилізли на берег, а тамті два вештались у воді. Зосібна Франко, убраний у довгу сорочку, що вскорі стала мокра, брив попід берег і між звисаючим корінням надбережних верб ловив руками рибу (мабуть пструги), в чому був майстер. Чудом було, що бриючи годинами цілими у мокрій довгій сорочці не перестудився»[28]. Ввечері гості смакували рибною юшкою, що приготувала дружина дяка із виловленої риби. А згодом господар поклав їх спати на високому оборозі (велика копиця сіна – Н. М.). Володимир Гнатюк та Кирило Трильовський ввечері наступного дня вирушили до Львова, а Іван Франко ще залишився у Завадові[29].

У Голобутові письменник гостював влітку 1904 р. Його супутником був Левко Чикаленко – син відомого наддніпрянського громадського діяча і мецената Євгена Чикаленка, який навчався на Вищих вакаційних курсах у Львові. Щоб познайомити наддніпрянського гостя із галицьким колоритом, Іван Франко спершу запросив його до Нагуєвич, а згодом – на риболовлю до Голобутова. Левко Чикаленко був вражений рибальськими навиками Івана Яковича, особливо його вмінням і спритністю ловити рибу снастями[30].

Залишились спогади про три спільні з Іваном Франком подорожі в Карпати Осипа Маковея. Перша відбулася наприкінці травня 1889 р. О. Маковей згадував що до того часу ще жодного разу не бував у горах. Подорож тривала лише три дні – з 18 по 20 травня. Мандрівники вирушили залізницею зі Львова через Стрий, Лавочне до станції Бескид. Звідти – пішки через полонину Явірник, села Жупання, Климець до Карлсдорфа (німецьке поселення поблизу села Климець – Н. М.), де учителював приятель Івана Франка Антон Березинський, в домі якого мандрівники і зупинились[31]. Як згадував Осип Маковей, попри важкий піший перехід Іван Франко, як завзятий рибалка, одразу ж пішов на р. Стрий ловити рибу. Цьому ж заняттю мандрівники присвятили також два наступні дні. 19 травня вони гостювали у о. Герасимовича в с. Жупання. А 20 травня вирушили на гору Бескид «[…] коло пам’ятника Ракочія, де в корчмі пили угорське вино»[32]. Осип Маковей настільки був захоплений подорожжю, що у своєму щоденнику записав: «Вражень маса. Величавий вигляд з Явірника на Марамароські гори, ще снігом вкриті, холод милий і самота на полонині, дерева щойно розвиваються, коли на долах зовсім зелено»[33].

Наступна подорож відбулася у серпні того ж року. Супутниками Івана Франка та Осипа Маковея були гості з Наддніпрянщини – Сергій Деген і його сестри Марія та Наталя, які приїхали, щоб побачити Карпати і покращити свої знання з української мови. Дорога пролягала спершу зі Львова до Перемишля, звідти – через Хирів до Устрик. Згодом близько 10 годин фірою через Лютовиська до с. Дидьова Турківського повіту, де мандрівники зупинились в домі місцевого пароха о. Івана Кузіва. Там відпочивали понад тиждень. Осип Маковей згадував, що оглянув майже всі гори в околицях. А Іван Франко майже завжди рибалив[34]: «[…] цілими днями, як лише не падав дощ, ловив рибу, заставляв ятері, різні сіті на Сяні, кидав у воду трутку на риби, ходив з сітьми по воді, шукав пстругів під камінням…»[35]. Таке своє захоплення письменник поєднував зі збиранням грибів. Згодом Іван Франко з Сергієм Дегеном ще побували у Нагуєвичах, причому з Дрогобича до села вони мандрували пішки [т. 49, с. 217].

Взагалі рибальство разом із колекціонуванням книг було справжньою пристрастю Івана Франка. Він навіть сам виплітав рибальські сіті, і за цим ремеслом його часто заставали знайомі[36]. Іноді любив на вихідні вибратися кудись у село, де був ставок чи озеро. Ось як згадував про це захоплення письменника Григорій Величко: «Пам’ятаю, раз намовив мене Франко до спільної подорожі на село до нашого спільного знайомого панотця Бурячка Северина в Яйківцях, Жидачівського повіту, на південь від Дністра. Переночувавши в гостинному домі Бурячка, ми вибралися рано на рибу. В Яйківцях є мала річка, і Франко забрався одразу ловити рибу; він не розбирався дуже, а тільки скинув чоботи й поліз одягнений у воду по рибу, а я був на березі з кошиком і збирав ту, що йому пощастило спіймати. Минув полудень, а Франко і не думав про обід; на селі підвечіркують, а Франкові й не сниться вертати. І так пробули ми до самого вечора – я голодний і знесилений, а він жвавий та бадьорий, без сліду будь-якої втоми»[37]. Як справжній рибалка під час риболовлі письменник дотримувався певних звичаїв. Завжди розпочинав справу зі словами «Поможи, Боже …», а спіймавши рибу, говорив різні приповідки і примовляння[38]. Ловив рибу спеціально сплетеним для нього саком – вятерем, сітями, рідше вудкою, а іноді й голими руками[39]. Виловлену рибу Іван Франко зазвичай приносив додому. Іноді з товариством варили з неї юшку на березі ставу[40].

Ще один спогад про риболовлю Івана Франка залишив Осип Маковей. У серпні 1891 р. приятелі вибралися на короткий відпочинок у с. Любша Жидачівського повіту, де гостювали у місцевого пароха о. Йосифа Терешкевича. Звичайно ж родзинкою відпочинку була риболовля. Вона видалася напрочуд вдалою – рибалки зловили 40 невеликих щук. Осип Маковей дуже влучно охарактеризував рибальську натуру приятеля: «Треба бути завзятим рибаком, щоб з такою охотою як Франко, бродити по багнистих потоках. Кілька днів чується таку ломлю в костях. Що йому зробити? Рибак і співак»[41].

Любов до рибальства у Івана Франка була настільки великою, що він навіть мріяв про власний ставок з рибою. Збереглися спогади, як письменник планував спорудити засіки для ловлі форелі у с. Криворівня. Втім, цьому задуму так і не судилося втілитися[42].

Іван Франко долучав до свого захоплення друзів, знайомих, навіть дружину і дітей. Взагалі наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. завдяки письменнику в середовищі галицької інтелігенції виникла мода на рибальство. Крім Івана Франка, ним захоплювалися Володимир Гнатюк, Михайло Павлик. Деякі представники української інтелігенції, наприклад адвокат Іван Сохацький з Калуша, священик Олекса Пристай із Трускавця, навіть мали власні стави, де займались розведенням риби[43].

Упродовж 1880-х років Іван Франко кілька разів відпочивав у с. Дидьова на Турківщині – і сам, і з дружиною. Туди приїжджав на запрошення шкільного товариша, місцевого священика о. Івана Кузіва. Під час відпочинку Іван Франко зазвичай у погожі дні ловив рибу, часто у вишиванці, чим місцевій дітворі нагадував літературного персонажа «Панаса Крутя». В негоду «[…] сидів він у крайній кімнаті і писав або читав, або пересиджував у кухні (нераз тільки у спідньому одязі) та читав. Книжка лежала на столі, а під столом робив сіть на рибу…»[44].

Письменнику так подобалась місцевість, що він навіть задумувався над тим, аби купити землю і збудувати дім, щоб відпочивати там улітку. З цього приводу вів розмови з кількома господарями, але вони зажадали занадто непомірну для письменника суму. Задуму Івана Франка перешкодив арешт Дегенів у Львові і подальший поліційний обшук у домі о. Івана Кузіва. Після цього письменник перестав бувати у с. Дидьові[45].

У 1880-х роках. Іван Франко разом з Антоном Березинським кілька разів відпочивав у с. Грозьово на Старосамбірщині у місцевого пароха о. Михайла Флюнта, з яким часто ходив на полювання[46].

Та чи не найбільше письменник полюбляв відпочивати в Карпатах. Івана Франка разом з Володимиром Гнатюком навіть можна назвати популяризаторами карпатського відпочинку. Спершу короткотривалі поїздки по збору етнографічного матеріалу з часом переросли у кількатижневий літній відпочинок з родиною. Згодом захопливі, яскраві розповіді про гірські мальовничі краєвиди, про унікальний побут і звичаї гірських народів настільки приваблювали співрозмовників, колег по роботі, друзів Івана Франка, що вони «заражались» думкою про відпочинок в Карпатах. Як згадував Тарас Франко, влітку, в липні і серпні, співробітники батька по редакції Літературно-наукового вісника, вражені його колоритними історіями про життя в горах, один за одним вирушали на відпочинок[47]. З часом відпочинок в Карпатах для багатьох інтелігентних галицьких сімей перетворився на добру традицію.

Географія карпатського відпочинку родини Франків дуже різноманітна – вони бували на Сколівщині, Турківщині, у Косівському повіті. Сповнені яскравих вражень, зачаровані величчю й мальовничою красою гірських пейзажів, вони з неохотою повертались до Львова. «Як не хотілося покидати це життя там на горах, – згадувала згодом Анна Франко-Ключко, – як незабутні були ті свіжі ранки, коли вибігаєш на шпиль гори, щоб звідти любуватися сходом величнього сонця – довкола полонини, а там темні ліси, над тобою високо синє небо й там десь ширяє орел. Довкола тишина й маєстат могутньої природи, а сама здаюсь така маленька, така тендітна мов порошинка… Тих кілька днів на полонині були для мене повні невимовного чару, – мов пісня, мов казка…»[48].

Чи не вперше з сім’єю в гори письменник поїхав у серпні 1888 р. Родина побувала на Сколівщині у селі Карлсдорф. Під час цієї подорожі Іван  Франко відвідав містечко Сможе, де збирав етнографічні матеріали про життя бойків[49].

Починаючи з літа 1898 р. письменник разом з сім’єю відпочивав у селі Довгополе (Косівського повіту – Н. М.) на запрошення місцевого пароха о. Івана Попеля. Правда у самого пароха Іван Франко не зупинявся через певні проблеми, очевидно побутового характеру. Зокрема з цього приводу письменник у листі до Михайла Павлика підкреслив: «Ми також не є в нього (о. Івана Попеля – Н. М.), а тільки живемо на Довгополі буков[инськім], а тільки віктуємося у нього, та й се сполучене з деякими неприємностями, про які ліпше буде побалакати усно» [т. 50, с. 111]. Там він дуже вдало поєднував відпочинок і роботу по збору фольклору. Враження від перебування добре відображені у листуванні Івана Франка. Зокрема в листі до Михайла Павлика письменник так описав свій відпочинок: «Я тут читаю «Руслана», «Буковину» і «Kur[jer] Lw[owskij], лажу з дітьми по горах…» [т. 50, с. 106]. А в листі до Осипа Маковея від 23 липня 1898 р. Іван Франко, як палкий прихильник рибальства, з прикрістю зауважував: «Я жию тут досить добре. Гори трохи зависокі на мої ноги. Черемош гарний, але зовсім безрибний…» [т. 50, с. 107]. 14 серпня у листі до Михайла Павлика письменник, дізнавшись про погіршення здоров’я приятеля, радив йому теж приїхати на відпочинок у Дровгополе: «Се тут пора чудова. Купіль в Черемоші знаменита і незимна» [т. 50, с. 111]. Саме в Довгополі Іван Франко зібрав матеріал, що ліг в основу його оповідань «Опришок Мирон Штола» та «Гуцульський король». Там також відпочивав художник Іван Труш, який під час канікул писав портрет письменника[50].

У 1890-х роках родина Франків відпочивала і в м. Косів. Дорога туди була несприятлива і пов’язана з певними труднощами. Сім’я спершу добиралась залізницею до станції Заболотів, а згодом винаймала селянський віз і так дві – три доби їхала до місця призначення. Донька Івана Франка згадувала, що іноді, коли не було воза «[…] доводилось їхати жидівською «балагулою», зверху закритою полотняною будою»[51]. Дорога гірськими стежками і мостами була вкрай небезпечною, особливо вночі. Декілька разів траплялося, що коні з’їжджали в рів і віз із пасажирами перевертався[52]. Але м. Косів вабив відпочиваючих своїм неповторним колоритом, прекрасними пейзажами, новими знайомствами. Місцевість запам’яталася Франкам тим, що місто, а особливо його околиці, більше нагадувало село з маленьким охайними будиночками, прикрашеними мальовничими квітниками й обсадженими рясними садами. Головними прикрасами цих садів були сливи, вони «…заглядали у вікна, товкли по головах прохожих, виглядали з трави, наповняли повітря п’янким солодким ароматом»[53]. Місцеві мешканці варили з них варення, яким любили смакувати відпочиваючі.

Село Москалівка поблизу Косова, де 1899 р. відпочивала родина І. Франка. Листівка, початок ХХ ст. Джерело: http://www.kosivart.net

Варто зауважити, що Іван Франко бував у Косові ще з студентських років, тоді він зупинявся в домі свого приятеля Михайла Павлика. У 1886 р. мешкав у будинку місцевого ткача Петра Джуранюка[54]. Згодом наприкінці 1890-х рр. Іван Франко з сім’єю відпочивав у поселенні Москалівка поблизу м. Косова[55]. Навколишні краєвиди настільки милували око, що часто Франки, добравшись до околиць міста, вирішували прогулятись до Москалівки пішки довколишніми полями. Високе різнотрав’я, пахучі квіти настільки закарбувались у пам’яті Анни Франко, що згодом у своїх спогадах вона занотувала: «І досі сниться мені той луг, ті квіти, той запах, той легенький теплий вітерець, а я поміж них, молоде дівча, – біжу й підстрибую, щаслива й радісна»[56].

Курорт_в_Буркутi._Листiвка_з_автографами_Лесi_Украiнки_та_I._Франка.

Курорт в Буркуті. Листівка з автографами Лесі Українки та Івана Франка. 1901 р.

На літні канікули сім’я Франків також кілька разів їздила до Буркута, що славився джерелами насиченої залізом лікувальної мінеральної води. Відпочивальники мандрували околицями села, ходили у ліс по гриби, Іван Франко рибалив у гірських потоках. Він любив бродити по мілких водах гірських річок і ловити форель[57].

У 1901 р. Іван Франко відвідував у Буркуті Лесю Українку. У липні, подорожуючи на Буковину, вона разом з чоловіком Климентом Квіткою завітала у с. Криворівню, де вже відпочивали подружжя Гнатюків і Франків. Однак ця зустріч була короткотривалою і не надто приємною через пригнічений настрій Івана Франка. Згодом Леся Українка гостювала у с. Жабʼє у місцевого священика о. Теодора Коржинського. А звідти вирушила до с. Буркут, що здавна славилося як здравниця з лікувальною мінеральною водою. Там письменниця зупинилася у доньки Теодора Коржинського, вдови пароха з с. Ясенів Горішній, Теофілії Лакусти, якій належав невеликий водолікувальний заклад. Варто зауважити, що цей санаторій користувався чималою популярністю серед інтелігенції – сюди приїжджали вчені, художники, письменники. Інфраструктура закладу також буда доволі розвиненою, як на той час: відпочиваючі могли скористатися гарячими ваннами, холодильниками з льоду, і навіть майданчиком для гри в кеглі[58]. У Буркуті Леся Українка відпочивала понад 40 днів. 1 серпня у санаторії її відвідували Іван Франко, Микола Міхновський та Лев Кульчицький[59]. Іван Якович пробув у Буркуті до 5 серпня, а згодом повернувся у Криворівню «…сильно закатарений і захриплий» [т. 50, с. 170].

З 1900-х років традиційним місцем відпочинку родини Франків стало с. Криворівня, яке Володимир Гнатюк називав «українськими Афінами» та «надчеремоською Рив’єрою»[60]. З початку ХХ ст. це село перетворилось чи не найпопулярніше місце відпочинку інтелектуалів, яких місцеве населення сатирично називало «літниками» або «холериками»[61].

Криворiвня._Околиця_села_й_дорога_на_Жабe._Фотолистiвка_з_архiву_М.Коцюбинс_кого,_1912_р.

Криворівня. Околиця села й дорога на Жаб’є. Фотолистівка з архіву Михайла Коцюбинського, 1912 р. Джерело: http://vuam.org.ua/uk/802 

Історія популярності цієї місцевості доволі цікава. Чи не першими тут почали бувати подружжя Гнатюків і Франків. У 1899 р. сім’ї відпочивали у с. Москалівка поблизу м. Косова. Одного разу Ольга Франко й Олена Гнатюк, на ринку в Косові зустріли Марію Волянську (з дому Бурачинських), дружину пароха з Криворівні о. Олекси Волянського, яка запросила їх у гості. Львівські пані радо пристали на пропозицію і вже через кілька днів гостювали у домі Волянських. Краса місцевої природи настільки зачарувала Ольгу Франко й Олену Гнатюк, що вони вирішили влітку відпочивати у Криворівні. Тому вже в липні 1900 р. Гнатюки та Ольга Франко з дітьми приїхали туди на ферії (канікули – Н. М.). Перші поселилися в будинку дяка Михайла Мосейчука, а другі – в хаті селянина Проця Мітчука. Іван Франко вперше приїхав у Криворівню лише 1901 р.[62]. Родина Франків відпочивала там майже щоліта аж до початку Першої світової війни, за винятком 1905 і 1908 рр.

В._Гнатюк_з_рiдними_i_знайомими_у_Криворiвнi,_1910_р._Четвертий_злiва_стоiт__у_кашкетi__Тарас_Франко.

Володимир Гнатюк з рідними і знайомими у Криворівні, 1910 р. Четвертий зліва стоїть у кашкеті – Тарас Франко. Джерело: http://kotsubinsky.org

У 1905 р. Іван Якович відпочивав з родиною нарізно. Не відомо, чи то він був перевантажений роботою, чи планував взяти участь в етнографічній екскурсії по території Угорщини разом з Федором Вовком, чи просто не було на кого залишити дім. Ольга Франко у липні – серпні з дітьми відпочивала в Буркуті [т. 50, с. 270]. Лише після її повернення у другій половині серпня письменник вирушив на відпочинок у с. Довгополе. Але оскільки о. Іван Попель на той час виїхав у справах до Станіславова й Іван Франко не міг у нього зупинитись, змушений був тиждень гостювати у адвоката Данила Кулика в Кутах. Та, попри гарну погоду, щоденні купелі в Черемоші, мандрівки по довколишніх лісах, горах і селах, відпочинок не був надто захопливим. Адже Іван Якович не міг присвятити свій час улюбленим захопленням – рибальству і збиранню грибів. Письменник у листі до дружини зауважував: «Зрештою нуджуся, […] і жду на о. Попеля. Тут усе повисихало, грибів нема, в Черемоші вода мала» [т. 50, с. 272]. Згодом Іван Франко близько тижня гостював у Берегометі (Буковина) в домі інженера Ераста Бурачинського. Перебування на Буковині також не залишило яскравих вражень у письменника. Про це він з прикрістю писав у листі до Федора Вовка: «Інтересно тут, але все-таки не те, що в горах: купелі нема, ліс далеко, сиджу в хаті […]. Відпочити так і не доведеться» [т. 50, с. 274].

У 1908 р. через погіршення здоров’я (почала прогресувати важка форма поліартриту) Іван Франко з березня по червень лікувався на бальнеологічному курорті в Ліпіку (сучасна Хорватія) [т. 50, с. 351–355]. Згодом сім’я відпочивала на Турківщині у с. Беньова. Незважаючи стан здоров’я, письменник наважився на важку подорож. Спершу родина залізницею добралася до станції Соколики, потім пішки до Тарнави Вижньої, а звідти кіньми до Беньови[63].

Васил__та_Анна_Якiбюки_з_Криворiвнi._Фото_поч._ХХ_ст.

Василь та Анна Якібʼюки з Криворівні. Фото поч. ХХ ст. Джерело: http://litakcent.com/2008/10/21/iryna-troskot-dhori-do-franka/

З 1906 р. у Криворівні Іван Франко винаймав помешкання на лівому березі р. Черемош у різьбяра Василя Якібʼюка[64]. Його оселя знаходилася на присілку Суха, що розміщений на західних схилах гори Ігрець. Хата була нова, простора, спеціально розрахована для того, щоб приймати відпочивальників. Роман Завадович, який влітку 1912–1914 рр. з батьками відпочивав у Василя Якібʼюка, залишив яскраві спогади про це помешкання: «Із оскленого ганку, де красувався вимальований олійними фарбами герб Галичини, жовтий лев на синьому полі, ви входили не то у великі сіни, не то в незамешкану кімнату з дверми на всі чотири сторони світу. Ліворуч і праворуч були кімнати для гостей – «літників», а просто – вхід до мешкання самого господаря»[65].

Варто зауважити, що Василь Якібʼюк зажив слави не лише хорошого різьбяра, він цікавився народною медициною, був непоганим музикантом, оповідачем і займався збором гуцульських старожитностей. Ще одним, новим, як на той час, його захопленням стала фотографія. У помешканні Василя Якібʼюка був просторий льох і темниця, спеціально пристосовані для проявлювання фотографічних кліше[66]. Цілком зрозуміло, що з господарем у письменника зав’язались дружні відносини. Вони часто розмовляли на різні теми, Василь Якібʼюк допомагав Франкові збирати етнографічний матеріал. Спілкування між ними не обмежувалося лише Криворівнею. Вони іноді листувалися. Іван Якович дуже цікавився долею народного умільця. Навіть з початком Першої світової війни, коли Василя Якібʼюка та його старшого сина Миколу забрали до війська, а дружина залишилася без засобів до існування з трьома маленькими дітьми на руках, Іван Франко клопотав перед товариством «Дністер» про надання незначної позики родині різьбяра. Причому він зобов’язався бути гарантом повернення коштів: «Коли до трьох місяців не заплатить 100 крон, я готов буду заплатити ї[х] сам» [т. 50, с. 421].

163 мем. Франко диктує свої твори. Криворівня 1912 р

Іван Франко, маючи паралізовані руки, диктує свої твори учителеві Михайлові Завадовичу. Криворівня, 1912 р., фото Василя Якібʼюка. Світлина з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Іван Франко дуже залюбував собі цю місцевість. Його зачаровували мальовничі краєвиди, чар Карпат. У Криворівні мабуть сконцентрувалось усе те, чого бракувало письменникові і що він дуже полюбляв. Це дійсно було місце, де він відмежовувався від буденних клопотів і проблем, від постійної редакторської і коректурної роботи. Там Іван Якович навіть не відчував потреби у читанні книг. В одному з листів до дружини він зауважив: «Я тут наразі відпочиваю від деякої духовної роботи і не почуваю до неї потреби» [т. 50, с. 328].

Відпочинок у Криворівні був доволі різноманітним – від оглядин місцевих краєвидів, флори і фауни, збирання ягід і грибів, рибальства до спілкування з гуцулами. Дітей, звичайно, найбільше вабило купання у річці. Коли була гарна погода, увесь час вони проводили у воді, або поблизу неї. Зокрема, влітку 1907 р. в одному з листів до дружини (Ольга Франко залишилась з донькою Анною у Львові – Н. М.), письменник, описуючи відпочинок у Криворівні, зазначив, що «[…] зрештою Тарас і Петро частіше сиділи на Черемоші» [т. 50, с. 329].

Іван Франко цікавився ентомологією, збирав різних комах і заспиртовував їх. Петро Франко пригадував, як гуцули заінтригували письменника розповідями про унікального мешканця місцевих річок і джерел – «волос» (істоту подібну до волосини, завтовшки 1–1,1 мм та завширшки 15–18 см). Іван Франко спіймав кілька «волосів» і відвіз їх відомому природознавцю Іванові Верхратському. Але той не повірив, що заспиртовані зразки – живі істоти[67].

Дараби,_фото_початку_ХХ_ст..jpg

Дараби. Фото, початок ХХ ст. Джерело: http://umoloda.kiev.ua/regions/72/175/0/21259/

Цікаві спогади про перебування у Криворівні залишила донька Івана Франка. Вона згадувала про те як письменник з дітьми вирушив на полонину, де його приятель гуцул випасав улітку худобу, як їм кілька днів довелось там ночувати[68]. Іншого разу Іван Франко з дітьми пішки подолав чималу відстань, щоб поспілкуватись із 100-літньою гуцулкою[69]. Львівські гості оглядали і славнозвісні печери Довбуша. Ця подорож завершилася ночівлею у вівчарській колибі і вечерею, що складалася з кулеші «з густим молоком і овечим молодим сиром (будзом)»[70]. Іншого разу відпочивальники організували прогулянку на Чорногору та гору Піп Іван[71]. Також відвідували підземну печеру, у якій влітку є крига, ходили на Кичери (гори вкриті лісом, окрім вершини – Н. М.), довкола Криворівні. Як писав Петро Франко, на одній із них був камінь, у якому, за легендою, Олекса Довбуш замурував свій скарб[72]. У гірському відпочинку були й елементи «екстремального» туризму. Чи не найбільше радості, особливо дітям, приносили подорожі гірськими каламутними водами Черемошу на дарабах (пліт, що виготовляли із дерев’яних кругляків; він складався з двох шарів колод і використовувався для сплаву гірськими річками деревини – Н. М.) до м. Вижниця. Від такої подорожі залишались неповторні враження. «Ми приголомшені гуком води, зовсім обілляті хвилями, – під ногами дика каламутна вода – нераз були сповнені страхом. Але спереду й з-заду дараби стояли сміливі сильні керманичі і вправними дужими руками держали свої керми. Вони знали добре дорогу, знали кожне небезпечне місце, кожну скелю, скриту під водою, але тим більш небезпечну. Перед кожним водоспадом попереджали нас, щоб ми міцно держались, а то часом і прив’язували до лавиць, щоб припадком вода нас не змила. Ми дивились на сміливі, бронзові від сонця й негоди, мов з тисового дерева викарбовані обличчя наших керманичів і набирались відваги; страх проходив, ми відчували нечувану розкіш, яку може дати повна небезпек і пригод подорож», – згадувала Анна Франко-Ключко[73].

Сплав_дарабами_на_р._Чорний_Черемош_поблизу_Косова._Листiвка,_1930-тi_рр..jpg

Сплав дарабами на річці Чорний Черемош поблизу Косова. Листівка, 1930-ті рр. Джерело: https://plus.google.com/photos/101840093616195994885/album/5972791321616130417/6125036488450706322

У Черемоші і його бічних струмках водилося чимало риби (особливо форелі) й Іван Франко міг з головою поринути у своє улюблене захоплення – рибальство. В довколишніх лісах було чимало ягід (суниця, малина, чорниця, ожина, брусниця), тому відпочивальники радо їх збирали[74] [т. 50, с. 328]. З ягід дружина Франка варила «надзвичайно смачні варення, запас на зиму, так цінний і бажаний […] мешканцям міста»[75].

Також письменник дуже любив збирати гриби і прищеплював це захоплення своїм дітям. Тому щойно починався сезон грибів, Іван Франко удосвіта йшов з дітьми до лісу. Особливо поділяв захоплення батька старший син Андрій [т. 50, с. 328]. Коли кошики були повними, вони поверталися додому й одразу ж чистили гриби. Частину зібраного готували на вечерю: смажені гриби з молодою картоплею були улюбленою стравою Івана Яковича. Решту – сушили на сонці як запаси на зиму[76].

164 мем. Іван Франко. Криворівня. 1912

Іван Франко у Криворівні. 1912 р. Фото Василя Якіб’юкаСвітлина з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Збирання грибів разом з рибальством було сильним захопленням Івана Франка. Він дуже добре розрізняв різні види грибів, які їстівні, які отруйні. Знав, у який час і у яких місцях їх можна збирати, а також як готувати: чи сушити, чи смажити, чи варити. Кожну ліпшу нагоду Іван Якович використовував для того, щоб піти по гриби. Один із листів до Михайла Грушевського з Криворівні він навіть закінчив словами: «Пишу Вам коротко, бо спішу на гриби» [т. 50, с. 330]. Зазвичай письменник ходив до лісу босоніж із кошиком у руці[77]. Таке захоплення грибами Івана Франка набувало навіть анекдотичного характеру. Іноді він назбирував настільки багато грибів, що членам сім’ї просто набридало їх чистити і готувати. Ось як Тарас Франко влучно охарактеризував татове захоплення: «Ще гірша морока була з грибами, яких батько наношував не раз силу-силенну з лісу […] в Криворівні […], усюди тато лазив за грибами, і мама за них сварилася»[78]. Навіть коли вже був хворим і довелося забути про рибальство, Іван Франко не відмовився від своєї грибної «пристрасті». Не маючи змоги збирати гриби самостійно, він все ж ходив до лісу у компанії знайомих чи рідних. Вишукував гриби і вказував своїм супутникам, які брати, а які ні[79].

З Криворівні до Львова Франки завжди везли традиційні гуцульські запаси – сушені гриби, варення з лісових ягід, мед, бундз (прокопчений свіжий сир з овечого молока – Н. М.), бринзу (солений, розсипчастий сир з овечого молока) [т. 50, с. 327–328].

З часом це гуцульське село стало традиційним місцем відпочинку української інтелігенції. З 1902 р. там проводив літо Михайло Грушевський з родиною[80]. У Криворівні у різні роки відпочивали лікар Тит Бурачинський[81], адвокат Юліан Дроздовський[82], Антін Крушельницький, Сидір Твердохліб, Ієроним Калитовський, гімназійний професор Омелян Савицький з родинами, Катря Гриневичева, Євгенія Бохенська, Іван Джиджора, Осип Маковей, Ольга Кобилянська. Було й чимало гостей з Наддніпрянщини: літературознавець, історик і письменник Василь Доманицький, антрополог Федір Вовк, історик, етнограф, журналіст Олександр Грушевський (брат Михайла Грушевського), мовознавець Борис Грінченко, письменниця Леся Українка, громадський діяч Дмитро Дорошенко, письменники Гнат Хоткевич, Олександр Олесь (Кандиба) з родиною, художник Михайло Жук та інші[83]. Тричі відпочивав там і Михайло Коцюбинський[84].

309 ор. Франко диктує твори. 1912

Іван Франко у Криворівні. Фото, 1912 р. Світлина з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Така концентрація українських інтелектуалів у Криворівні обов’язково позначалася на самому характері відпочинку. «Літники» організовували спільні прогулянки, купання, літературні і музичні вечори, просто цікаві й дотепні забави, у яких радо брав участь Іван Франко. Іноді просто ходили в гості один до одного, спілкувались. Полюбляли заходити до Михайла Грушевського, який у 1907 р. придбав у Криворівні віллу, де відпочивав з родиною. Бував у Михайла Грушевського й Іван Франко. З цього приводу професор у своєму щоденнику 7 серпня 1907 р. занотував: «Пополудні були у нас гості – Фр[анко], Гнатюк, Волян[ський], Крушельницький»[85].

Значною мірою до популярності місцевості спричинився місцевий парох о. Олекса Волянський, який радо приймав відпочиваючих і навіть заприязнився з деякими із них. На літній період його помешкання перетворювалось на своєрідний «клуб» української інтелігенції. Іван Франко був частим гостем у Олекси Волянського. А його діти навіть заприятелювали з сином пароха Романом [т. 50, с. 329].

Теплими або й дощовими вечорами Іван Франко та інші відпочивальники сходились у домі священика і вели розмови на різні суспільно-політичні, культурні і навіть побутові теми, ділилися враженнями про побачене, планували спільні подорожі в мальовничі куточки краю. Ось як згадувала про такі зустрічі Анна Франко-Ключко: «[…] у просторій альтані в саду, високо понад шумливим Черемошем, за доброю закускою, поданою гостинною господинею, – велися довгі приятельські розмови, палкі спори. Молодь співала пісень і тільки пізно вночі розходилося товариство»[86].

Відомо, що під час відпочинку Іван Франко відвідував недільні богослужіння у місцевій церкві. При нагоді він спілкувався з господарями, розпитував їх про життя, про гаразди й негаразди[87]. У метричній книзі Церкви Різдва Пресвятої Богородиці у Криворівні навіть залишився запис про те, що Іван Франко був хрещеним батьком сина місцевих селян Луки та Юлії Кропивницьких[88].

Письменник дуже любив відпочивати в Криворівні. Вона стала для нього джерелом невичерпного натхнення у літературній творчості. Навіть після прогресування важкої форми поліартриту, Іван Франко і надалі продовжував відпочивати у цій місцевості. Його помічниками були сини. Роман Завадович пригадував як вони одягали, взували батька, «[…] голили й годували, мов дитину; вранці виводили до Черемоша, що плив зовсім близько Якібʼюквої хати, казали згинатись і вмивали»[89]. Іноді, коли сини відправлялись на кількаденну прогулянку в гори, письменник залишався під опікою когось із відпочивальників чи місцевих селян[90].

Не маючи змоги писати власноручно, Іван Франко все ж не полишав літературну творчість. Зазвичай він надиктовував свої твори. Писати йому допомагали діти, особливо старший син Андрій. Він був справжньою опорою і підтримкою батька, його відданим секретарем. Іноді переписував твори хворому Франку син Василя Якібʼюка Микола. Влітку 1912 р. стенографістом письменника був вчитель із Золочівського повіту Михайло Завадович, який тоді відпочивав у Криворівні. Справжньою трагедією у житті письменника стала втрата невсипущого помічника, сина Андрія у 1913 р. Останнього разу Іван Франко приїхав у «надчеремоську Рив’єру» влітку 1914 р., зовсім немічний, з психічними розладами і хворими руками. Він навіть наважився на невелику прогулянку. Відомо, що 27 липня того року письменник гостював у Теофіла Кисілевського, управителя народної школи у сусідньому селі Жабʼє (тепер Верховина). Попри неспроможність писати правою рукою, він все ж залишив короткий запис у «Пропам’ятній книзі туристів», які гостили в домі Теофіла Кисілевського[91].

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

Василь Якібʼюк з сином-гімназистом Миколою, що вже хворому Франку допомагав переписувати твори. Фото, початок ХХ ст. Джерело: http://www.chasipodii.net/article/18004/

Не лише Карпати вабили Франків. Улітку 1891 р. (з середини травня і до початку вересня) на запрошення Олени Пчілки і Лесі Українки вони гостювали у родинній садибі Косачів у Колодяжному на Волині. Іван Франко пробув там лише тиждень. Громадські справи й необхідність готуватися до іспиту перед захистом докторської дисертації перервали його відпочинок. Іван Якович змушений був повернутися до Львова. Але й тиждень, проведений в інтелігентному товаристві Лесі Українки та її батьків, був насичений новими враженнями, інтелектуальними бесідами та просто гарно проведеним часом. У молодій письменниці Іван Франко знайшов вдячну слухачку і співрозмовницю, радо ділився з нею задумами своїх ненаписаних творів. З Петром Косачем дискутував на громадські й політичні теми, зокрема про характер співпраці наддніпрянської і галицької інтелігенції. Улюбленим місцем таких бесід був стіл під кронами велетенського каштана. У Колодяжному Іван Франко знаходив час і для своїх захоплень – збирання грибів та рибальства. Особливо полюбляв ловити у невеличкому ставку в’юнів та раків. Після його від’їзду і від’їзду Олени Пчілки (вона двічі навідувала хвору Лесю, яка лікувалася в Криму) Ольга Франко трішки нудьгувала. Але мальовничі пейзажі, гостинність господарів, невимовна радість і задоволення дітей таки змусили її залишитись на Волині аж до початку вересня[92] [т. 49, с. 277–284].

Таким чином, дозвілля родини Івана Франка було дуже насиченим і різноманітним. Як інтелігентна сім’я, подружжя намагалося слідувати певним відпочинковим традиціям галицького суспільства. З іншого боку, Франки подекуди самі ці традиції започатковували. Члени родини були прихильниками активного відпочинку на лоні природи, тому використовували будь-яку вільну хвилину, щоб вибратися до парку, лісу, на річку або ставок. Улюбленим видом дозвілля Франків був сільський відпочинок. Родину цілком можна назвати зачинателями «моди» на сільський туризм. Географія такого дозвілля Франків дуже різноманітна – вона охоплювала Прикарпаття, Карпати і навіть Волинь. Найбільшою популярністю у членів родини користувалися гірські місцевості – Косів, Буркут, Криворівня. Відпочинок у селі поєднував у собі «приємне» з «корисним», особливо для дітей. Попри радощі, веселощі й ігри, вони знайомилися з народною культурою й побутом, плекали любов і повагу до рідного народу.


[1] Білецький Б. Туристично-краєзнавча діяльність І. Франка (до 155-ї річниці від дня народження) / Б. Білецький, З. Чебан // Науковий вісник Чернівецького університету. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. – 2011. – Вип. 583–584. – С. 103.

[2] Мисак Н. Студентські товариства та їх роль у розвитку туристично-краєзнавчого руху в Галичині наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / Н. Мисак // Історико-культурні пам’ятки Прикарпаття та Карпат – важливі об’єкти в розвитку туризму: Текст: зб. матер. Всеукр. наук.-практ. конф. (Львів, 21-22 березня 2013 р.). – Львів : ЛІЕТ, 2013. – С. 315.

[3] Там само. – С. 316–323.

[4] Франко Т. Мої спогади про батька / Т. Франко // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 376.

[5] Лукич В. Спомини про Івана Франка / В. Лукич // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко.. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 114.

[6] Хроніка перебування Івана Франка на Прикарпатті [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.if.ua/franko/1250878924.html

[7] Тут і далі цитуємо за вид.: Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах / І. Франко. – К.: Наукова думка, 1976–1986. У квадратних дужках після цитат перша цифра позначає відповідний том, друга – сторінку.

[8] Попович К. Спомини про Івана Франка / К. Попович // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 165.

[9] Там само. – С. 165.

[10] Куба Л. Як я познайомився з Іваном Франком / Л. Куба // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст., прим. О.І. Дея. – К. : Вид-во художньої літератури «Дніпро», 1981. – С. 162–163.

[11] Франко П. Спогади про батька / П. Франко // Спогади про Івана Франка /Упоряд., вст. ст. і прим. М. Гнатюка. – Львів : Каменяр, 1997. – С. 453.

[12] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина: Спомини / А. Франко-Ключко. – Торонто: Ліґа Визволення України, 1956. – С. 11–12.

[13] Там само. – С. 12.

[14] Там само. – С. 27.

[15] Маковей О. Дневник [Записи про Івана Франка] / О. Маковей // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст., прим. М.І. Гнатюка. – 2-е вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 398.

[16] Франко Т. Мої спогади про батька … – С. 376.

[17] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 20–21.

[18] Там само. – С. 21.

[19] Там само. – С. 22–23.

[20] Музей-оселя родини Івана Франка в Підгірках (м. Калуш) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kalush-inform.at.ua/news/muzej_oselja_ro_dini_ivana_franka_v_pidgirkakh/2011-08-30-158

[21] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 75.

[22] Франко Т. Мої спогади про батька … – С. 376.

[23] Карманський П. Іван Франко в очах його сучасників / П. Карманський // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст., прим. М.І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 428.

[24] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 65.

[25] Шанківський Л. Стрий під чорним орлом Габсбургів 1772–1918 рр. [Електронний ресурс] / Л. Шанківський. – Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n70texts/Shankivskyj_Stryj_pid%20chornym_orlom.htm

[26] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 28–29.

[27] Шанківський Л. Стрий під чорним орлом Габсбургів …

[28] Горак Я. Листи до Івана Франка та спогади про нього Кирила Трильовського / Я. Горак // Українське літературознавство. – 2015. – Випуск 79. – С. 298.

[29] Там само. – С. 298.

[30] Чикаленко Л. Як ми з І. Франком ловили рибу / Л. Чикаленко // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст., прим. М.І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 578.

[31] Шанківський Л. Стрий під чорним орлом Габсбургів …

[32] Маковей О. Із щоденника / О. Маковей // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 218.

[33] Там само. – С. 218.

[34] Лицур М. Рибальство як форма організації дозвілля української міської інтелігенції Галичини на рубежі ХІХ – ХХ століть (на прикладі І.Франка) / М. Лицур, Н. Лицур // Вісник Прикарпатського університету : Історія. – Івано-Франківськ: [б. в.], 2009. – Вип. ХV. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/old_jrn/Soc_Gum/Vpu/Ist/2009_15/Statti%2015/115-119.pdf

[35] Маковей О. Із щоденника … – С. 219.

[36] Франко Т. Мої спогади про батька … – С. 376.

[37] Величко Г. Спомини про Івана Франка / Г. Величко // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 211.

[38] Лицур М. Рибальство як форма організації …

[39] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 29.

[40] Лицур М. Рибальство як форма організації …

[41] Маковей О. Дневник … – С. 405.

[42] Лицур М. Рибальство як форма організації …

[43] Там само.

[44] Флюнт З. Мої спогади про д-ра Івана Франка / З. Флюнт // Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 221–222.

[45] Там само. – С. 220–221.

[46] Там само. – С. 221.

[47] Франко Т. Мої спогади про батька … – С. 376.

[48] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 71.

[49] Білецький Б. Туристично-краєзнавча діяльність …. – С. 106.

[50] Франко П. Іван Франко зблизька / П. Франко // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 386.

[51] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 65.

[52] Там само. – С. 66–67.

[53] Там само. – С. 67.

[54] Хроніка перебування Івана Франка на Прикарпатті …

[55] Волянський О. Мої спомини про Івана Франка / О. Волянський // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 488.

[56] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 67.

[57] Франко П. Іван Франко зблизька … – С. 383–384; Франко Т. Мої спогади про батька … – С. 377.

[58] Тимінський Б. «Заклад купелевий» у Буркуті / Б. Тимінський. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://carpathy.nadvirna.com/index.php/ct-menu-item-3/skhroniska/verkhovyna/burkut

[59] Горбатюк М. Іван Франко та Леся Українка у літературі, громадських справах і у буденному житті / М. Горбатюк. // Українська біографістика. – 2010. – Вип. 6. – С. 210.

[60] Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Видання друге, доповнене / В. Грабовецький. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004. – Т. ІІІ. – С. 420.

[61] Волянський О. Мої спомини про Івана Франка … – С. 487.

[62] Там само. – С. 488–489.

[63] Білецький Б. Туристично-краєзнавча діяльність …. – С. 106.

[64] Арсенич П. Криворівня в житті і творчості українських письменників, діячів науки й культури / П. Арсенич. – Івано-Франківськ: [б. в.], 2000. – С. 16–21 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.if.ua/franko/1312456701.html

[65] Завадович Р. Іван Франко в Карпатах / Р. Завадович // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вст. ст., прим. М.І. Гнатюка. – 2-ге вид., доп., перероб. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 702.

[66] Там само. – С. 702.

[67] Франко П. Іван Франко зблизька … – С. 383.

[68] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 71.

[69] Там само. – С. 70.

[70] Там само. – С. 72.

[71] Там само. – С. 72–73.

[72] Франко П. Іван Франко зблизька …. – С. 383.

[73] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 73–74.

[74] Франко П. Іван Франко зблизька … – С. 383.

[75] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 70.

[76] Там само. – С. 70.

[77] Франко Т. Мої спогади про батька … – С. 376.

[78] Карманський П. Іван Франко в очах його сучасників … – С. 427.

[79] Завадович Р. Іван Франко в Карпатах … – С. 703.

[80] Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського у Криворівні / С. Панькова // Український археографічний щорічник. Нова серія. – 2007. – Вип. 12. – С. 826–833.

[81]Бурачинський Т. Кілька слів із згадок про Коцюбинського / Т. Бурачинський // М. Коцюбинський і Західна Україна: Збірник 2 / Впорядкував Х.М. Коцюбинський. – Чернігів, 1940. – С. 172.

[82] Дроздовський Ю. Зустрічі з Франком / Ю. Дроздовський // Іван Франко у спогадах сучасників / Упоряд. О.І. Дей та Н.П. Корнієнко. – Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1956. – С. 319–322.

[83] Волянський О. Мої спомини про Івана Франка / О. Волянський // Спогади про Івана Франка / Упорядкування, вступна ст. і примітки М. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 491–501 [ Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.if.ua/franko/1250972010.html; Листування Федора Вовка з Володимиром Гнатюком / Упоряд. та коментарі В. Наулка, Н. Руденко, О. Франко; Передм. В. Наулка. – Львів – Київ: б.в., 2001. – С. 71–72; Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського … – С. 827.

[84] Мисак Н. Карпати і Прикарпаття як об’єкти туристичних зацікавлень і відпочинку української інтелігенції з Наддніпрянщини наприкінці ХІХ– на початку ХХ ст. / Н. Мисак // Історико-культурні пам’ятки Прикарпаття та Карпат – важливі об’єкти в розвитку туризму: [Текст]: зб. матер. ІV Регіональної наук.-практ. конф. (Львів, 25 березня 2016 р.). – Львів: ЛІЕТ, 2016. – С. 89–93.

[85] Панькова С. Літні вакації Михайла Грушевського … – С. 829.

[86] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина … – С. 74.

[87] Завадович Р. Іван Франко в Карпатах … – С. 703.

[88] Федорак Н. Франко хресним батьком: знахідка з Криворівні / Н. Федорак [Електронний ресурс] . – Режим доступу: https://frankolive.wordpress.com/2016/11/20/франко-хресним-батьком-знахідка-з-кри/

[89] Завадович Р. Іван Франко в Карпатах … – С. 702.

[90] Там само. – С. 703.

[91] Погребенник Ф.Г. «Верховино, світку ти наш…» (Тисячу автографів, серед них чимало унікальних, в одній рукописній книзі) / Ф.Г. Погребенник // Прикарпатський вісник НТШ. Слово. – 2012. – №2(18). – С. 322.

[92] Горбатюк М.  Іван Франко та Леся Українка … – С. 196–198.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s