ФРАНКОВА ОСЕЛЯ У ЛЬВОВІ

© Яким ГОРАК 22449158_497034284004283_638574806_o

Кандидат мистецтвознавства, старший науковий працівник
Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка

 

 

 

Сьогодні я в його священнім домі
Хвалі його служу, як жрець у храмі.
І лиш тепер мені як слід відомі
 Глибини всі в його життєвій драмі.
І лиш тепер мені перед очима
На весь свій ріст стає Франко правдивий;
 Стає твердий, як скеля нерушима.
Він був мій друг. Який же я щасливий!

Петро Карманський
(З поетичного циклу «Іван Франко»)

 

ІСТОРІЯ БУДІВНИЦТВА І ДОЛЯ ФРАНКОВОЇ ОСЕЛІ

На початку XX століття цей район називався Софіївкою і був затишним передмістям з добрими землями, які продавалися людям під забудову, садівництво та загалом ведення господарки[1]. Вулиця, що вела у цей район, називалася вулицею Вінцентія  Понінського. Володарем дрібних земельних ділянок (парцель), де зараз вілли М. Грушевського (вул. І. Франка, 154) та І. Франка (вул. І. Франка, 152) був краківський купець Йосиф Рогсек (Jozef  Rogsek).

Саме у цьому затишному передмісті мав намір купити клап­тик землі І. Франко під забудову власного дому. Якась підстава для здійснення наміру уже була: в 1898 р. на святкуванні 25-літ-нього ювілею його творчої праці громадськість подарувала йому певну суму грошей. І. Франко не мав власного помешкання, а винаймав для себе і сім’ї чуже житло[2].

321 ор. Контракт купна-продажу2 листопада 1901 року Йосиф Рогсек та Іван Франко уклали і підписали «Контракт купна-продажі»[3]. Згідно з цим докумен­том, Й. Рогсек зі своїх шести парцель три продав І. Франкові «на виключну і необмежену власність, за обосторонно умовлену і добровільно приняту ціну купна-продажі в сумі: 5852 корон…». Наявність цього документа спростовує всі інші твердження про придбання І.Франком грунту під забудову. Зокрема ті, котрі по-своєму інтерпретували слова М. Грушевського (спогад «Апос­толові праці») про те, що він «відступив» І. Франкові частину свого грунту[4]. 322 ор. Копія з карти катастральноїКрім копії згаданого «Контракту…» у фондах Львівського літературно-меморіального музею І. Франка збе­рігається «Коріа 2 mару katastralnej z roku ewidenc 1901», на якій зазначено розміщення усіх парцель Й. Рогсека, пронуме­ровано їх. Звірка карти з «Контрактом…» засвідчує: серед про­нумерованих парцель є ті, які згодом стали власністю М. Гру­шевського. Оскільки ці парцелі фігурують у “Контракті…”, то напрошується припущення: М. Грушевський купив землю піз­ніше від І. Франка. У такому напрямку змушують думати і спо­гади доньки письменника А. Франко-Ключко: «Грушевський, почувши, що тато носиться з планом будувати хату, рішив зро­бити те саме. Якраз тоді були на продаж три парцелі на вул. Понінського, біля Стрийського парку, і він, як людина заможна, купив велику парцелю, де, крім великого дому, було місце на просторий город»[5]. Світлана Панькова віднайшла і опублікувала контракт купна-продажі, укладений Й.Рогсеком з М.Грушевським[6], що спростовує наведені припущення: в один і той же день, 2 листопада 1901 р. Й.Рогсек підписав котракти з І.Франком та з М.Грушевським, які таким чином викупили весь земельний наділ, що був у Й.Рогсека.

Будинок планувалося спорудити за зразком дому визначного історика Володимира Антоновича у Києві по вул. Жаданівського (колишній Жилянській), 20/40[7], який не зберігся. Є лише фотографія, яка засвідчує подібність двох будівель.

8

Будинок Володимира Антоновича у Києві, за взірцем якого збудовано дім Івана Франка

Згідно з листом І. Франка до Є. Трегубова від 26 листопада 1901 р., «будова згоджена за 10000 та, може, буде коштувати дещо більше»[8].

Крім грошей подарованих на ювілей, використано і гроші від продажу паперів з посагу дружини — Ольги Федорівни Хоружинської. Під про­центи взяв також значну позичку в Крайовому банку Галичини і Володимирії у Львові 12 червня 1902 р. І.Франко, розраховуючи, що завершена будівля коштуватиме 28 000 корон звернувся до дирекції банку з листом, в якому просив позичку в квоті 14000 корон під 4 ½ %[9]. Однак банківська комісія і будівничі оцінили будівлю лише в 24000 корон, а тому позику І.Франкові дали лише 12000 корон. У другому листі до дирекції того ж банку І.Франко, обіцяючи надати необхідні для позики документи фіксує, що «будівничий згодився виставити реальність за загальну суму 24000 корон»[10].

У фондах Львівського літературно-меморіального музею І. Франка зберігається «Ви­пис ч(исло) реп(резентативне) 15604. Акт нотарияльний списа­ний Климентієм Розлуцким субститутом ц(ісарсько)-к(оролів-ського) нотаря Іосифа Онишкевича у Львові в Галичині». У цьому документі, підписаному 2 вересня 1902 року І. Франком та К. Розлуцьким, зазначено, що І.Франко взяв у банку «пожичку в квоті дванайцять тисяч (12 000) корон» і зобов’язувався «звернути сему ж банкови враз з відсотками по чотири від ста (4%) річно в піврічних ратах амортизаційних в протягу трийцять чотирьох і пів (34 1/2) літ…». Цих відсотків письменник так і не зміг сплатити за свого життя. Сплатив їх син Тарас 27 вересня 1922 р.[11].

452 ор. Випис нотаріального акту

Копати землю під фундаменти було небезпечно, бо грунт дуже зсувався. Звели насамперед цегляний мур і сходи[12]. Той мур і сходи, а згодом і сама будівля на узвишші нагадували мона­стир. «Я раз сказав про це поетові, — згадує М. Мочульський, — коли він відчиняв двері до східців і порівняв його з мона­стирським сторожем, а він усміхнувся і сказав: “Так, ks. Ambrozy – sługa Boźy”[13]. Після побудови фундаментів відбулася церемонія закладання наріжного каменя, на якій, згідно зі спо­гадами Петра Франка, був і Михайло Грушевський[14].

Стіни Франкового дому зводили польські майстри Цеслевіч і  відомий львівський будівничий Мартина Заходний (1860 – 1910)[15]. Відомо, що вони будували і віллу М. Грушевського. У зведенні стін будинку брали активну участь і сини Івана Франка[16].

Дещо інакше оцінювала поведінку матері під час будівництва донька Анна Франко-Ключко в своїх спогадах: « <…> саму бу­дову перебрав підприємець, який хотів на будові добре зароби­ти. Замість доброго матеріалу постачав матеріал поганий, де міг — крав і ошукував. Мама, бачачи це все — приходила до­дому сильно подражнена і знесилена вічними торгами і сварками з нечесним майстром»[20].

10 ор. Будинок та кабінет І.Франка. 1916 р. (3)

Дім Івана Франка. Фото початку ХХ ст.

Навесні 1902 року будівництво завершили, але для заселення потрібен був огляд магістратської комісії. Комісія оглянула й прийняла Франків будинок 20 вересня 1902 р. та подала про це звіт магістратові. Будинок, за її визнанням, відповідав сані­тарним і протипожежним вимогам. Згідно з документально уточ­неним дослідженням Т. Різуна[21], комісія дозволила заселяти бу­динок з 1 жовтня. Десь у проміжку між 1 та 21 жовтня 1902 року будинок освятили і родина Франків поселилася в ньому. Анна Франко-Ключко згадує: «Наступного дня ми перевезлися до на­шої хати. <…> Тато з моїми братами помагали переносити меблі і речі, було багато веселості, жартів і сміху. З особливою увагою тато відносився до скринь, що були надзвичайно тяжкі. Ті скрині заносили робітники до одної з кімнат, що пізніше сталася та­товою бібліотекою. По перенесенні всіх меблів і речей тато запросив робітників на почастунок, а по їхньому відході ми всі взялися розставляти меблі і приводити до порядку. Коли тато замкнув вхідні, тяжкі, дубові двері, обернувся до мами, поцілу­вав її і сказав: «Ну, мама, ми тепер у власній хаті»[22].

418.Леся Українка (1)

Леся Українка

Однією з перших на новому помешканні відвідала Франків Леся Українка. Це було 22 жовтня, а наступного дня Леся писала у листі до матері: «Далеко дуже той дім, аж за містом. Місце гарне і хата нічого собі (я, звісно, суджу по виду, а чи практично збудовано, того не знаю), вони вже там живуть (ul. Poninskiego, 4), ледве у строїлись, в хатах дуже порожньо»[23]. Ота «порожність» Франкового помешкання, помічена Лесею Українкою, впадала у вічі майже всім гостям Франкового дому. Справді, І. Франко так і не зміг за життя повноцінно умеблювати свою домівку.

Незабаром далися взнаки і вади забудови, введене на вологій землі, помешкання було дуже холодне. Печі зроблено невдало: їдкий дим під час топлення ішов на помешкання, а при вітрі неможливо було в них запалити. 1 лютого 1903 р. Іван Франко скаржився у листі до В. Гнатюка: «Надто у нас були сильні холоди, останніми днями вітер у хаті не давав топити у печах, і ми два дні сиділи в нетопл ених покоях, а переважно в кухні,—можете уявити собі, яка гірка моя робота»[24].

Настрій у перші місяці життя на но­вому помешканні відбився у тодішніх творах І. Франка. У вірші «Опівніч. Глухо. Зимно…», датованому 20 листопада 1902 р. (майже місяць після поселення), читаємо сповнені трагізму рядки:

Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє.
Я змерз. І випало з холодних пальців
Перо. І мозок стомлений відмовив
Вже послуху. В душі глибока павза.

На партері помешкання Франків (крім передпокою, кухні, ванни, сіней, туалету та сходової клітки) було 5 кімнат, на пер­шому поверсі — ще дві кімнати. Анна Франко-Ключко у листі до працівників музею Івана Франка у Львові від 2 вересня 1971р. пише: «Щодо стін, то вони були мальовані пастелевими крас­ками в тінях бежевих, спальня мами — це був відтінок рожевий, а нагорі дві кімнати — в зелено-жовтих відтінях. На стелях були розведені ріжні візерунки, якими я все любувалася і слідкувала за ними чи то перед сном, чи ранком. Спальня тата була сіро-зеленої краски, як і бібліотека»[25]. Інакшу інформацію про ко­льори стін у кімнатах подають у статті Т. Різун та М. Забарило: «У передпокої та в кабінеті основними були сіро-голубі тони, у їдальні — сіро-зелені, а в спальні дружини письменника — охристі. Бібліотека була побілена у цегляний колір, спальня І.Франка — у близький до фіолетового»[26].

10 ор. Будинок та кабінет І.Франка. 1916 р. (2)

Інтерʼєр будинку Івана Франка. Фото початку ХХ ст.

На першому поверсі було дві кімнати. «Я з братом Тарасом залюбки мешкав на поверсі, де були два прегарні покої, — згадує П. Франко. — В однім з них урядив я собі малу хімічну лабораторію, де робив нескладні досліди. <…> Хемією батько не цікавився і з моїх дослідів ле­генько кепкував»[27]. Після смерті І. Франка в цих кімнатах дожи­вала віку дружина Ольга Федорівна — прожила тут до своєї смерті (до 1941 р.).

Іван Франко з будівництвом власної домівки попіклувався про засадження саду. «Батько пішов з нами до городника на вул. Крижовій, — згадує син Петро, — і ми з тріумфом при­несли чи не десять щеп яблук, сливок, один горіх та кількадесять корчиків аґрусу, чорних, білих та червоних порічок і т.д.»[28]. Про «розложисті дерева <…> по окраїнах парцелі, садок засаджений татом кругом хати» і про квітник, який був перед вікнами бу­динку , пише також дочка Анна[29]. Буйну зелень, що оточувала Франкову віллу, можна побачити і на пізніше зроблених фо­тографіях (1910 р., наприклад). На сьогоднішній день з Фран­кового саду залишилася лише одна груша. Донедавна стояв горіх, але буря зламала його.

10 ор. Будинок та кабінет І.Франка. 1916 р. (4)

Кабінет Івана Франка. Фото 1916 р.

Старі фотографії Франкової вілли підтверджують також те, що ділянки М. Грушевського та І. Франка були відгороджені штахетним парканом, поруч з яким — хвіртка, через яку проходилося до обійстя Грушевських[30].

Письменник утримував домашніх тварин. О.Роздольська згадує про те, що у нього був кіт, а в листах М. Грушевського до І. Франка знаходимо згадки про Франкових собак[31]. На про­хання М. Грушевського собак було ліквідовано.

І. Франко заповів свій будинок родині: «Спадкоємцями мого недвижимого та движимого майна й моїх авторських прав установляю моїх синів Тараса й Петра та мою доньку Анну, — написано у заповіті, — всі троє в рівних частях; моїй жінці Ользі призначую належне їй законом доживіттє. Самозрозуміло, що мої спадкоємці обов’язані є вирівняти грошеві зобов’язання»[32].

Та не так усе склалося, як того бажав І. Франко. Письменник помер без опіки і без сім’ї: дружина знаходилася у лікарні, донька ще 1914 року виїхала до Києва, сини Петро і Тарас служили у війську під час Першої світової війни. Івана Франка в останні хвилини життя доглядали чужі, люди, тож після його смерті в хаті певний час ніхто не мешкав. 1918 р. додрму  з лікарні повернулася дружина і, щоб мати хоч щось на прожиток, партер віддала під винайм. Квартиронаймачі перемальовували стіни на свій смак, меблі нищилися, чимало речей попропадало.

Першу спробу створити І. Франкові музей було зроблено в середині 20-х років ХХ ст. На пропозицію Т. Франка, 1924 року Наукове Товариство ім. Шевченка придбало всю обстановку робочого кабінету письменника. Про це повідомляв допис «Кімната Івана Франка», опублікований 1925 р. Після багаторічного збору найрізноманітніших па­м’яток по письменникові в НТШ створили 1925 р. меморіальну кімнату, яку «владили… так як виглядала робітня поета за життя»[33]. 1926 р. тодішній голова товариства К. Студинський  звернувся від імені Товариства до громадськості та українських інституцій із закликом до збору і надіслання до Товариства різних пам’яток по І. Франкові. Так у НТШ нагромаджувалися цінні реліквій по письменнику – його автографи, листи, документи, фотографії, книжки, особисті речі тощо. Офіцій­ного відкриття кімнати, очевидно, не відбулося (інформації про це у тогочасній пресі немає). Лише у «Хроніці Наукового Това­риства імени Шевченка за роки 1926-1930» сказано: «Вкінці тре­ба згадати, що в 1929 р. уладжено при бібліотеці НТШ спеціяльний кутик Ів. Франка, де поміщено бібліотеку, архів та інші пам’ятки (меблі й ін.) по покійному Письменнику»[34]. Цей «кутик» письменника у НТШ зазнимкували, і по тих фотографіях можна було вже хоч частково відтворити обстановку в робочому кабінеті[35]. Це була перша спроба створення музею І. Франка.

0213.jpg

Меморіальний “кутик” Івана Франка в НТШ

Устаткувати музей письменника в його домі стало можливим лише з приходом на Західну Україну Радянської влади, головно зусиллями синами письменника – Петра Франка, який в той час був депутатом Народних Зборів Західної України, входив до комітету при Спілці письменників у Києві по підготовці відзначення 85-річного ювілею І.Франка. На першому засіданні згаданого комітету 25 січня 1940 р. П.Франко озвучив потребу створення музею І.Франкові. На пропозицію Спілки письменників Народн й комісаріат освіти УРСР прийняв 26 січня 1940 р. постанову про створення музею І.Франка у домі, де мешкав колись письменник, а Петра Франка призначили  директором майбутнього музею.

60 ор. Франко Петро.jpg

Петро Франко. Перший директор Музею Івана Франка у Львові.

10 жовт­ня 1940 р. у будинку, де мешкав колись І. Франко, було урочисто від­крито музей. Зібрана в НТШ колекція стала згодом основою і золотим фондом музею у меморіальному будинку І. Франка.  Під час війни музей не функціонував. 1 травня 1944 р. біля нього впала бомба і пошкодила його. Позлітала черепиця з даху, вікна з північної сторони порозбивалися. По­ступово ці пошкодження ліквідували, експозицію музею реконструювали. 27 липня 1945 р. відбулось урочисте перевідкриття музею. Від того часу музей безперебійно працює до нинішнього дня.

1986 р. прозондовано стіни і виявлено фрагменти первісної побілки. Це використали при реставрації меморіалу. У п’яти кімнатах партеру було від­творено їх первісний вигляд.

Тепер територію меморіального будинку І. Франка прикра­шають ще дві пам’ятки, про історію яких необхідно згадати.

1926 р. з нагоди 10-х роковин смерті І. Франка на стадіоні «Сокола — Батька» було посаджено дуб як символ могутності української нації, а 10 червня 1926 р. відкрито пам’ятну плиту біля нього. «Того дня, — писала газета «Діло»  — віддали Соколи поклін духові Франка гідно й достойно. Свято зачалося промовою ред. Паліїва, після чого відслонено памятну плиту під свіжо засадженим дубом Франка. Слідувала дефіляда стрійних сокільських рядів перед дубом, а потім зачалися вправи»[36]. Коли за радянської влади стадіон зруйнували, люди перенесли па­м’ятне дерево до колишнього помешкання письменника і по­садили його неподалік від входу до будинку. Доля пам’ятної плити невідома.

123 ор. Будинок Франка0001

Дім Івана Франка під час Другої світової війни

1949 р. біля меморіального будинку було встановлено погруддя І. Франка роботи скульптора Григорія Пивоварова (1908—1942), яке виконане 1939 р. Уже після смерті скульп­тора дороблено п’єдестал, під це погруддя.

 

БІБЛІОТЕКА

Відразу після поселення Франків у свою домівку  ця кімната була відве­дена під робочий кабінет Івана Франка. Але згодом для творчої праці письменник обрав інше приміщення, ацю кімнату обладнав під свою бібліотекуз. «У власній хаті по вул. Понінського <…> — згадує син Тарас, — Франко відвів під свою бібліо­теку теж наріжну кімнату і там поставив письмовий стіл (званий «бюрком»), покритий зеленим сукном з численними шухля­дами для паперів. Там працював поет спокійно, але пізніше перейшов до вітальні, найбільшої в хаті сонячної кімнати, і працював під стіною ліворуч, коли дивитися з вікна покою на вулицю»[37].

IMG_4364-4370.JPG

Бібліотека Івана Франка. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

Спеціально для бібліотеки І. Франко закупив «високі стела­жі з завісками і драбиною», які казав «поставити <…> від підлоги до стелі»[38]. Т.Франко у статті «Яу виглядала бібліотека Івана Франка» згадує: «Десь у 1904 р.  Батько купив дві чи три величезні шафи без шкла і в них знов переложив  і на ново упорядкував свої книжки»[39].

За життя письменника стелажі стояли попід стінами. Обставлені під стінами шафи унеможливлювали перехід з бібліотеки до спальні – тому Т. Франко пише, що «двері до спальні були пробиті пізніше»[40]. Про це свідчать і дві фотографії з відтвореного у НТШ робочого кабінету І. Франка, одну з яких поміщено в книзі В. Сімовича[41], друга зберігається у фондах Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. Фотографії дають підстави сумніватися у твердженні Т. Франка про те, що полиці займали простір “від підлоги до стелі”: на світлинах бачимо, що над книжковими ша­фами на стінах висіли картини.

Полиці постійно заповнювалися книжками — їх письменник збирав усе життя. Як зізнається він сам у листі до М. Драгоманова від 26 квітня 1890 р., «від 6-го класу (Дрогобицької гімназії. — Я. Г.) почав збирати собі власну бібліотеку, котра за 3 роки заповнила у мене цілу шафу і в котрій, крім комплекту Шіллера, Клопштока, Шекспіра, мав я й «Neus Leben» Ауербаха і Діккенса, том Гейне, дещо з Жан Поля, Гете, Віктора Гюго і т.і.»[42]. Подорожуючи по Україні, І. Франко навідувався до антикварень, монастирських бібліотек, особистих бібліотек та архі­вів. Знаходив там рідкісні рукописні матеріали та книжки. Донь­ка письменника Анна згадує: «<…> тато був щасливий і задоволе­ний, коли міг до своєї бібліотеки додати ще і ще одну книжку. <…> Між ними находилися дуже цінні книги і рукописи, які тато припадком находив по приходствах, між запорошеними шпар-галами, в церквах і у священиків, в забутих кутах антиква-рень»[43].

392 ор.Дорошенко володимир

Володимир Дорошенко

За спогадами Тараса Франка, письменник впродовж 1880-1908 рр. вів три ка­талоги бібліотеки (за назвами видань і авторами, за жанрами, за номерами надходжень). «З 1908 р. каталогізацію книжок продовжував син поета Тарас, а також особисті секретарі, як Лизанівський, знайомі – Ася Шехович, В.Дорошенко»[44]. Джерела подають різну кількість книг у Франковій бібліотеці: Петро фіксує «до шести тисяч томів», Анна — 10000 то­мів. А Тарас Франко у  спогадах пише: «Книжки бібліотеки І. Франка в основному можна поділити на три групи: літературо­знавство — приблизно 1300 книг, історія — 1200 і фольклор — щось біля 750. Ненабагато менше є праць із соціології і полі­тичної економії»[45].

Письменник наївно вірив, що у матеріально скрутні часи бібліотека допоможе йому вижити. Тому 1906 р., коли погіршилося здоров’я, для покращання фінансового стано­вища, І. Франко мав намір продати свою бібліотеку Науковому Товариству імені Т. Шевченка. 27 жовтня 1906 р. він звер­нувся листом до М. Грушевського, в якому писав: «Ліквідуючи інтерес з домом, я мушу рівночасно зліквідувати свою бібліотеку. Я збирав її в тяжких часах мого життя і тішився надією подарувати її в цілості Науковому товариству ім. Шевченка. Тепер бачу, що жебраки не можуть робити таких подарунків, і звергаюся до Вас як голови Товариства з запитанням: чи не вважали б Ви можливим, аби виділ Товариства закупив у мене сю бібліотеку?»[46]. На щастя, знайомі і друзі письменника вмовили його тоді не позбуватися бібліотеки.

Цінність Франкової бібліотеки ще за життя поета була такою великою, що знаходилися охочі купити її. В 1911 році хотів при­дбати Франкову бібліотеку для Національного музею у Львові митрополит Андрей Шептицький. – про це читаємо в листі Ми­хайла Навлика до Лідії Драгоманової-Шишманової від 21 серп­ня 1911 р[47]. Наміри митрополита тоді не здійснилися: він закупив лише бібліотеку та архів М. Павлика.

Письменник заповів свою бібліотеку Науковому Товариству ім. Т. Шевченка. «Мої спадкоємці, — записано в його заповіті, є зобов’язані до слідуючих записів (легатів), западаючих сейчас по моїй смерті: Запис 1 в хосен Наукового товариства ім. Шевченка у Львові цілої моєї бібліотеки, зложеної з оправлених і неоправлених книжок, з рукописів різних авторів і документів, з моєї і чужої переписки, із всякого роду записок, зокрема на всі мої власні рукописи мають мої спадкоємці передати Науковому товариству ім. Шевченка у Львові на його невідкличну власність, подібно як мою бібліотеку зі згаданими вище її приналежностями»[48]. Волю І. Франка здійснив К. Бандрівський 25 липня 1917 року — через суд бібліотеку та архів було передано НТШ[49]. Цей факт фіксується у «Хроніках Наукового Товариства імени Шевченка у Львові»: «Та найціннійший дар се безперечно бібліотека також дійсного члена, д-ра Ів. Франка, яку він записав тестаментарно Товариству та яку знавці оцінили на 15000 корон. Є в ній також рукописи, що тепер збагатять значно сей бібліотечний відділ»[50].

Деркач Марія

Марія Деркач

Про жахливий стан збереження Франкового архіву та біб­ліотеки писала Марія Деркач: «Від 1917 р. цей архів був неупорядкований, несистематизований, покритий пилом і знаходився у невідповідному приміщенні, в такому вигляді, як його приве­зено з помешкання покійного поета»[51].

Першим бібліотеку та архів Івана Франка почав упоряд­ковувати тогочасний бібліотекар НТШ Володимир Дорошенко (1879-1963), а згодом до цієї роботи прилучився й академік Михайло Возняк (1881-1954). Як згадує М. Деркач, «архів не був доступний для користування і ним, крім академіка М. Возняка і В. Дорошенка, мабуть ніхто не користувався до 1930 року»[52]. Заслугою М. Возняка є те, що він опрацював та опублікував значну кількість матеріалів Франкового архіву – художніх творів, лис­тів. Саме М. Возняк у статті «На порозі студій над Франком»[53]. 1925 р. вперше вжив термін «франкознавство» як системи дисциплін, які б різносторонньо досліджували б життя та спадщину письменника.

З 1930 р. над архівом почала працювати і Марія Деркач. Рукописний фонд І. Франка збагатився значною кількістю автографів письменника, які вилучалися з інших фондів та архівів (О. Маковея, В. Щурата, М. Грушевського). Було також створено каталоги листів, мікрофільми автографів, автографи оправлено. 28 травня 1941 р., на роковини смерті І. Франка, частину архіву представили на виставці у бібліотеці ім. В. Стефаника АН України. «22 червня 1941 року, — згадує М. Деркач, — під час вибуху першої гітлерівської бомби на вул. Коперника майже увесь архів І. Франка знаходився у бібліотеці по вул. Стефаника, де тоді містилася фотолабораторія і палі­турник. У цей час була ще відкрита виставка, присвячена І. Фран­кові з нагоди 25-ліття від його смерті 28 травня 1916 року. Всі ці автографи і рукописи в терміні двох-трьох днів, під час вуличної стрілянини і загального замішання, перенесено в повному порядку до приміщення колишньої бібліотеки НТШ і перевірено»[54].

Возняк

Михайло Возняк

У перші повоєнні роки, за час директорування у музеї Тараса Франка вирішувалася доля бібліотеки  письменника. Радянська влада всупереч волі І.Франка розпорядилася передати Франкову бібліотеку до фондів Інституту Літератури у Києві. За дослідженням М. Нечиталюка, це було зроблено тодішнім директором Інституту академіком О. Білецьким для того, щоб відірвати М. Возняка від науково-документальних джерел, необхідних йому для підготовки 25-томного видання творів І. Франка[55]. Через Раду міністрів УРСР вдалося добитися повернення бібліотеки до Львівського музею письменника: 28 червня 1949 р., за підписом Голови ради Міністрів УРСР М. Бажана було дано на це офіційний дозвіл[56]. А 28 липня 1949 р. начальник Управління музеїв Ю. Лесневський звертався до виконувача обов’язків директора музею І. Франка І. Кияшка підтвердити отримання музеєм Франкової бібліотеки[57]. Документа про те, чому бібліотека І. Франка не потрапила до музею – не виявлено.

У 1950 р. М. Деркач перевели на роботу до Києва в Інститут літератури ім. Т. Шевченка АН УРСР. В цьому ж році до Києва вивезли і Франкову бібліотеку з архівом. Бібліо­тека І. Франка і досі зберігається в Інституті Літератури у Києві.  Нещодавно силами працівників Інституту здійснений і виданий  її науковий опис[58].

Книжки, які нині заповнюють бібліотечні шафи, зібрані відповідно до каталога бібліотеки письменника. Для копіювання каталогу бібліотеки в 50-60рр. працівники музею систематично відряджалися для роботи в Інститут Літератури. Таким чином вдалося відтворити один до одного частину Франкової бібліотеки але книжок тут значно менше, ніж було при житті письменника.

У кімнаті-бібліотеці Івана Франка увагу привертає малюнок «Замок у горах», що висить на стіні біля печі, пензля Олександра Козловського (1876-1898). Уродженець села Горуцька, що на Дрогобиччині, О. Козловський бував часто у Франковій оселі.

Хворів, прожив усього 22 роки — не встиг повністю проявити себе як поет. Через матеріальні нестатки не зміг видати жодної поетичної збірки. Помітивши талант хлопця, І. Франко допоміг йому видати збірку поезій «Мірти і кипариси» (1905) і навіть написав до неї переднє слово, яке донедавна було чи не єдиним словом про О. Козловського. Олександра Козловського, якого ввів у літературу Іван Франко, забули. Лише в 1996 р. знайдено його могилу (на території сучасної Польщі) і встановлено на ній надмогильний пам’ятник. Малюнок, що висить на стіні Франкової бібліотеки, свідчить і про мистецький хист О. Козловського поета.

 

ФРАНКОВА СПАЛЬНЯ

«На зиму батько переносився із братом (Андрієм. – Я.Г. ) до північного покою, який був найтепліший»[59] – згадує Петро Франко про кімнату, котра була спальнею Івана Франка та його сина Андрія. Ночували в одній кімнаті, бо обидва через хворобу доглядали один одного.

Андрієве ліжко

Ліжко Андрія Франка. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

1908 р. І. Франка розбила страшна хвороба[60]: «<…> постові скрутило обидві руки, він утратив силу володіти ними»[61], – пише В. Сімович. На пропозицію М. Грушевського, Наукове Товариство ім. Т, Шевченка надало І. Франкові грошову допомогу для по­їздки па лікування до Лініка – невеликого містечка в Хорватії коло Загреба, – куди він вибрався 21 березня 1908 р. На жаль, лікування нічого не дало. З Ліпіка І. Франка перевели до шпиталю братів Боасів у сусідньому містечку Панкрац, а вже 15 16 квітня він повернувся до Львова.

І. Франко у творчій праці постійно погребував помічника, який записував би його думки. Таким помічником для нього став найстарший син Андрій. Він закінчив уже класичну філологію Львівського університету, проявляв великі наукові здіб­ності. Допомагав батькові при упорядкуванні та підготовці до друку тритомного видання «Галицько-руські народні приповідки». Згодом, за по­радою батька, готуючись до докторату, писав працю «Григорій Ількевич як етнограф», опубліковану у «Записках НТШ» 1912-1913р. Пробував свої сили як перекладач античної літератури, зокрема переклав діалог Платона «Симпозіон», що був опублікований окремим виданням 1910 р. з передмовою І.Франка. Але хвороба не давала змоги йому повністю розкрити свій талант. Ще в дитинстві, під час гри з прия­телями в Нагуєвичах, хтось кинув йому каменем у голову[62]. Рану залікували, але травма згодом спричинилася до невиліковної хвороби (епілепсії). «Одного вечора, прийшовши з гімнастики, ліг спати й рано щось довго не вставав, — згадує Анна Франко-Ключко. — Коли ми прийшли його будити, побачили, що він лежав лицем до подушки, весь посинів, не рухався»[63]. Смерть Андрія у віці 26 років вночі з 22 на 23 квітня 1913 р. була великим ударом для усієї родини, а для батька — ударом подвійним: «Я втратив в ньому не тільки найдорожчого помічника в час недуги моїх рук, — писав Іван Франко в листі до Ватрослава Ягича 27 квітня 1913 р., — але й інтелігентного, високоосвіченого писаря, котрий минулого року закінчив навчання в університеті (кла­сичну філологію)»[64].

P1130345

Ліжко Івана Франка. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

Над Франковим ліжком на стіні висів малюнок відомої статуї Мікеланджело «Мойсей». В 1904 р. І. Франко разом з М.Грушевським мандрували Італією, зокрема побували у Римі, де письменник побачив оригінал цієї статуї і був вражений її величчю. Донька письменника Анна згадує: «Тато привіз з поїздки альбом з малюнками визначних малярів і інші пам’ятки, а також образ статуї Мойсея. Цей образ зараз же повісив в себе в спальні над ліжком»[65]. На думку авторки спогадів, саме ця скульптура Мікеланджело спонукала поета до створення поеми «Мойсей». Однак, знаючи нині детальніше історію створення поеми, можна уточнити, що побачена в Римі статуя лише спричинилася викласти на папері твір, який поет виношував ще з 1892 р.

IMG_1860+

Біла мережана сорочка, яку подарувала Іванові Франкові Христина Алчевська

Серед речей, що знаходяться у спальні, особливу цінність становить мережана сорочка, подарована Івану Франкові у соро­карічний ювілей його творчої діяльності в 1913 р. поетесою Христею Алчевською. Історію цієї сорочки розповіла Анна Франко-Ключко у спогадах «Звідки взялась вишивана сорочка в музею Івана Франка»[66]. Згадуючи про свої відвідини батьківського дому в 1925 р., вона зокрема пише: «Перегля­нувши білля, я знайшла сорочку, брудну і подерту, але вишивка на ній пригадала мені, що це був дарунок Христі Алчевської, вишитої полтавською мережкою, що колись так дуже припала мені до вподоби. Все цінне я відкладувала на бік, дещо з цього я забрала в Закарпаття, між цим і цю вишиту сорочку. Цю сорочку я випрала, залатала подерті рукави і вона стала моїм дорогим спомином про батька. Я взяла її з собою до Канади і дуже часто на святкування пам’яті Івана Франка або на виставках україн­ського мистецтва вона красувалась між моїми вишивками. Нині, коли я приїхала до Львова, відвідала музей, зрозуміла, що ця сорочка, яку я привезла з собою, мусить знаходитися в домі Франка, в домі музею Івана Франка. І дня 12 липня 1967 року я передала її в руки директора музею Кіх Марії Семенівни»[67].

 

ЇДАЛЬНЯ

Їдальня була найтеплішим куточком у помешканні Франків. Взимку, коли дошкуляли морози, І. Франко працював у ній. Тарас Франко зазначає, що батько «змушений був працювати у спільній кімнаті з вікнами до сходу сонця, де пічка була відносно найліпша і де взимку був справжній робочий кабінет для шести членів родини Франків, які при одній гасовій лампі працювали мовчки»[68].

Їдальня.JPG

Їдальня. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

Анна Франко-Ключко згадує: «Дальші кімнати — це була їдальня, дуже скромно влаштована, властиво це був великий стіл посередині кімнати і крісла»[69]. У листі від 17 вересня 1967 р. з Торонто до Марії Семенівни Кіх Анна дещо деталізує опис приміщення, додаючи: « <…> на столі в їдальні була лямпа з зеленим абажуром, стіл був накритий домашньої роботи з Косова обрусом»[70]. Обрус, на жаль, до нас не дійшов, а лампа зберігається у робочому кабінеті Івана Франка.

На стінах їдальні — плакати у чорних рамках із зображенням риб. Про придбання цих плакатів згадує Тарас Франко: «У 1893-1894 роках І. Франко часто ходив з дітьми на «Краєву виставку», що готувалася в Стрийському парку. Там між іншим були й майстри українці. Вони ставили різні павільйони, альтанки та інші легенькі будови з дерева в гуцульському стилі. З виставки Франко одержав картини, на яких були змальовані риби. Потім картини у чорних рамках висіли по всіх кімнатах власного дому»[71].

Ruba01

Літографія із зображенням риб з дому Івана Франка

Скільки закупив І. Франко таких плакатів з рибами (рамки і скло додано пізніше) — невідомо. Можна вважати, що їх було більше. Адже Тарас Франко підкреслите, що вони висіли «по всіх кімнатах» власного дому. М. Мочульський, описуючи робочий кабінет письменника у будинку на вул. Понінського, зазначає: «Крім згаданих картин (портрети Шевченка та Франка роботи Ю. Панькевича і «Вид на Дніпро» І. Труша. — Я. Г.) висіло на стінах у всіх кімнатах багато картинок у чорних вузеньких рамках — з ріжноманітними рибами»[72].

Тарас Франко у листі до НТШ від 18.11.1923р., перераховуючи Франкові домашні речі, передані згодом для відтворення робочого кабінету письменника у НТШ, під сьомим пунктом називає «п’ять образків з рибами»[73].

Автором літографічних малюнків риб є Болеслав Роман Длуський (Dłuski, 1826-1905) — поляк за походженням, людина цікавої долі і різнобічного обдарування (військовий, лікар, маляр). З 1873 р. він деякий час жив у Галичині[74]. Тоді на замовлення відомого іхтіолога, українця за походженням, Максиміліана Новицького (Sila-Nowicki, 1826-1890) він намалював іхтіологічний альбом. У 1883 р. цей альбом було видано як атлас до фундаментальної праці М. Новицького «Przegląd rozsiedlenia ryb w wodach Galicji według dorzece i brain rybnych». У статті «Галицьке краєзнавство» (1892) І. Франко згадує праці М. Новицького і цей атлас.

Іван Франко був пристрасним рибалкою, у погожі дні чи то з родиною, чи зі знайомими виїжджав за місто порибалити. Про це згадують його сучасники.

IMG_0591

Самовар. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

Різні інформації подають джерела про самовар, такий як стоїть у їдальні. На думку листа  А.Франко-Ключко до музею І.Франка у Львові від 2 вересня 1971 р., І. Франко придбав його  в Одесі у 1909 р.: «Єсть у мене самовар, який батько купив, як їздив вже хворий в Одесу (як казав мені: «Це для тебе в придане»)»[75].

Письменник їздив в Одесу зі святим переконанням, що знайде в університеті старовинний рукопис з описом ліків на свою хворобу. Рукопису не знайшов, але перебування у місті над морем добре вплинуло на здоров’я.Іншу версію подає у спогадах Є.Чикаленко: на його думку, І.Франко, перебуваючи у Києві 1909 р. (повертаючи з Одеси до Львова), «купував на Подолі старі книжки, навіть самовар собі купив, яким особливо тішився»[76].

У кімнаті експонується також акварель Северина Бєщада (S. Bieszczad, 1852-1927) «Сільська дорога»[77]. Друга картина того ж автора — «Сільська церква» — тепер висить у передпокої. Картини ці були у помешканні письменника за його життя. Принаймні на фотографії кімнати-музею І. Франка в НТШ одна з них зафіксована.

Дерев’яні різьблені речі у кімнаті-їдальні нагадують про поїздки І. Франка на відпочинок у Криворівню, що на Гуцульщині. Між гуцулами письменник мав багато приятелів, і мистецькі речі з Гуцульщини прикрашали його дім[78]. Частину цих речей Анна згодом забрала в Торонто, про що писала у листі від 2 вересня 1971 року до працівників музею Івана Франка у Львові[79]. Пізніше ці речі було повернуто до Франкового помешкання. У їдальні експонується картина І. Труша «Гуцулки біля церкви» (створена 1941 р., за життя письменника її ще не було), теж на гуцульську тематику[80].

Свято Енеїди.jpg

Іван Франко серед учасників з’їзду письменників та діячів культури, присвяченого 100-річному ювілею “Енеїди” Івана Коляревського. Фото 1898 р. ЛьвівПерший ряд, сидять зліва направо: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський. Другий ряд, стоять зліва направо: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Олекса Дуткевич. Третій ряд, стоять зліва направо: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, о. Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Касюк.

Експонуються у цій кімнаті фотографії: зі святкування 35-літ-нього ювілею творчої праці Миколи Лисенка у Львові (на фото І. Франка нема, хоч відомо, що письменник був на урочистій академії); фотографія Івана Франка та Бориса Грінченка, який двічі відвідував І.Франка у Львові (в 1903 і 1909 рр.) і фотографія зі святкування 100-літнього ювілею української літератури (сотих роковин з часу опублікування «Енеїди» І. Котляревського), що відзначався 1898 р.. Остання пам’ятна тим, що для театральної вистави «Наталки Полтавки» в рамках цього свята І.Франко написав пролог «Великі роковини», який виголосив зі сцени актор Лев Лопатинський. Крім того, на відзначення ювілею «Енеїди» наклався і 25-літній ювілей творчої діяльності І.Франка, на якому письменникові подарували гроші для придбання власного будинку. Крім того фотографія фіксує багатьох тодішніх діячів української культури.

 

ЖІНОЧА КІМНАТА

Ця кімната була спальнею дружини Івана Франка Ольги Федорівни та доньки Анни. Згідно зі спогадами, вона була найбільш умебльована в домі. «Тільки моя і мамина спальня була багата, — пише Анна у спогадах. — Тут стояли меблі, вивезені мамою з Києва, кілька образів, килими”[81].

Жіноча кімната

Кімната Ольги Франко та її доньки АнниФрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

Ольга Федорівна Хоружинська народилася 10 квітня 1864 року[82] у с. Борки на Харківщині у дворянській сім’ї. Мала ще три сестри і трьох братів. Чотири сестри (Ніна, Марія, Ольга та Олександра) виховувалися у сім’ї, отримали гідну дівчат-дворянок освіту. Ольгу віддали на науку до Харківського інституту благородних дівиць. У 1885 р. вона переїхала до Києва і продовжила навчання на Вищих жіночих курсах. Неабиякий вплив на формування світогляду Ольги мало її зближення у Києві з представниками старої «Київської Громади»: з Єлисеєм Кипріяновичем Трегубовим (він згодом став чоловіком Ольжиної сестри Антоніни) та Володимиром Боніфатійовичем Антоновичем (відомим істориком, який викладав на Вищих жіночих курсах). До В. Антоновича Ольга мала особливу симпатію.

1885 р. І. Франко приїхав до Києва і завдяки Є. Трегубову познайомився з Ольгою. Письменника причарувала освіченість дівчини: Ольга володіла кількома європейськими мо­вами, прекрасно грала на фортепіано і була вельми ерудована[83]. Крім того, Іван Франко, за спогадами Є. Чикаленка, своїм зовнішнім виглядом, вдачею та поведінкою «нагадував дуже проф. В. Б. Антоновича: у обох їх відразу почувалася не щоденна талановитість, багацтво знання і якась особлива простота (яка рідко трапляється у Галичан), що вабила до них всіх, хто з ними розмовляв»[84]. Можливо, та подібність і відіграла вирішальну роль у подальшому.

Під час другого приїзду письменника до Києва, 16 травня 1886 року І. Франко та О. Хоружинська взяли шлюб у каплиці при Колегії П.Галагана у Києві. На весіллі молодих благословляли образами. Ці образи висіли у жіночій кімнаті. Згодом Анна Франко, виїжджаючи за кордон, забрала їх з собою. Про родинні реліквії Анна у спогадах пише: «На стіні в мене висять ікони Матері Божої й Ісуса Христа. Цими іконами благословив священик подружжя моїх батьків у Києві. Ще є велика ікона — пам’ятка і дарунок мамі від її діда, генерала Таманова»[85]. Пізніше Анна хотіла подарувати ці образи Львівському музеєві, але так і не зробила цього.

157 мем Франко 1886 р

Іван та Ольга Франки в день шлюбу. Київ, 1886 р. 

З нагоди одруження молоді, за порадою польської письменниці Елізи Ожешко, сфотографувалися у фотосалоні Володимира Висоцького у Києві. Цю шлюбну фотографію Іван Франко надіслав пізніше Елізі Ожешко, яка згодом передала її у музей І. Франка при Науковому Товаристві ім. Шевченка[86]. За спогадами Анни, «мама дістала, як на той час велике віно — 10 тисяч рублів вложених в акціях, крім того виправу: родинне срібло на 24 особи, білизну, сукні, футра, меблі. З тим всім приїхала до Львова, в повній вірі і надії збудувати родинне життя, за чим, як сирота, так дуже тужила»[87]

Світової слави антрополог та етнограф Федір Вовк подарував подружжю Франків образок «Святочне ворожіння», який за бажанням Ольги Федорівни повісили над її ліжком. Це копія картини Миколи Корниловича Пимоненка (1862-1912, намальована 1888 р.), яку виконав художник Горин, про якого ми, на жаль, нічого не знаємо. У спогадах А. Франко-Ключко згадує про «малий образ «Ворожка» (йдеться про картину «Святочне ворожіння». — Я. Г.), що висів на стіні в нашій хаті у Львові»[88]. У листі з Торонто від 2 вересня 1971 р. до працівників музею І. Франка Анна уточнює, що образок «висів між двома головками (одна з них, як я бачила, пропала, бо не було її на стіні)»[89]. (Очевидно, йдеться про «жіночі голівки» пензля М. Рейзнера, дивись нижче). Цей образок Анна забрала зі собою до Канади і лише 1971 р. подарувала його музеєві.

Ольга Федорівна була для І. Франка не тільки дружиною та матір’ю його дітей, а й у певний період — натхненником, порадницею у творчій праці, меценатом. Видання своєї збірки «З вершин і низин» 1887 р. письменик присвятив дружині. Частину грошей зі свого посагу Ольга Федорівна дала на фінансування журналу «Житє і Слово»[90], який виходив під фактичним редагуванням І.Франка в 1894 – 1897 рр. і зазначав зазначав ім’я Ольги Франко як видавця а частина — на будівництво власного будинку. Саме з ініціативи Ольги І.Франко працював над докторською дисертацію, яку захистив у Відні, а потім – габілітувався на приват-доцента у Львівському університеті.

Нелегко склалося подружнє життя Франків. Ольга, котра з дитинства звикла до статку, знесилювалася від скрути в сім’ї. Від цього погіршилося її і так не міцне здоров’я. Уже Леся Українка після відвідин Франків писала матері: «Ольга Федорівна не то щоб слаба, але й не робить враження здорової і говорити з нею дуже трудно, через її дражливість і несподіване стрибання з теми на тему»[91]. Хвороба прогресувала. Це погано впливало на Івана Франка. Від 17 грудня 1914 р. Ольга ліку­валася в лікарні і лише після смерті І. Франка повернулася додому. Доживала свої дні у двох кімнатах на другому поверсі. Була свідком початків функціонування музею І.Франка, існують спогади, що навіть проводила екскурсії в ньому[92]. Померла у липні 1941 року. Похована на Личаківському цвинтарі у Львові, неподалік могили чоловіка.

Труш І.

Іван Труш

Донька Анна (народилася 3 вересня 1892 року), наймолодша дитина у сім’ї Івана Франка, в 1914 р. змушена була покинути сім’ю. У її спогадах читаємо: «Моя тітка з Києва (це було перед війною 1914 р.) прислала мені запрошення приїхати до неї в гості на кілька місяців. Це був мій рятунок і я рішилася їхати в червні. Тато сказав мені: «Це не личить, щоб ти їхала сама, я поїду з тобою, відвезу тебе» <…> Ми вибралися вдвох. На кордоні попросили тата до жандармської канцелярії. По довшій розмові тато вийшов з канцелярії і, змінений на обличчі, підійшов до мене: «Мені не радять їхати, бо непевний час. Як хочеш, їдь сама: я вертаюся додому». Як не жаль мені було тата, але я рішилася їхати сама»[93]. Це була їхня остання зустріч. Про смерть батька Анна дізналася пізніше. Потім мешкала в селі Довгому на Закарпатті разом зі своїм чоловіком — лікарем за фахом Петром Ключком. Коли після Другої світової війни чоловік став жертвою сталінського терору, виїхала до Канади, у Торонто, де і померла на 96-му році життя (24 серпня 1988 р.). У липні 1967 та в листопаді 1971 років приїжджала до Львова і багато спри­чинилася до відтворення Франкового помешкання. Передала до музею родинні реліквії: сорочку, мережану Христею Алчевською, картину Пимоненка, срібну ложечку з моно­грамою «І.Ф. 4.V. 1886», подаровану І. Франкові в день весілля, а також на магнітофонну стрічку записала спогади про батька, про життя в рідному домі.

На стінах жіночої кімнати висять дві картини Івана Труша у позолочених рамах. На одній з них — водоспад гірської річки. Г. Островський називає цю картину «Річка у Карпатах»[94], хоч Я. Нановський у каталозі основних творів І. Труша не фіксує роботи під такою назвою. Що ця картина була власністю І. Фран­ка, стверджує напис на зворотній стороні рами картини: «Dr. Iwan Franko». На другій картині зображено копиці сіна і називається вона «Копиці»[95].

На стіні цієї кімнати експонується і одна із серії картин І. Труша «З життя пнів і дерев». На ній зображено пеньок акації, котра росла біля помешкання Трушів. І. Франко, гостюючи в родині Трушів, любив посидіти під нею[96], художник навіть фотографував письменника під деревом (фото довшиий час вважалося втраченим, але недавно було віднайдене).

 

РОБОЧИЙ КАБІНЕТ

Робочий кабінет Івана Франка не відзначався пишністю умеблювання. «Цю кімнату батьки ніколи не змогли умеблювати так як слід і кімната була майже пуста: стояв тата письмовий стіл, канапа, на стінах кілька образів»[97], — пише у спогадах Анна Франко.

IMG_4349-4360

Робочий кабінет Івана Франка. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана Франка. Сучасне фото.

Ця кімната погано опалювалася — була холодною. Петро Франко згадує, що діти жартома називали її «Сибіром»[98]. За спогадами доньки, письменник «сидів у кімнаті, обтуливши ноги коцом, і писав доти, поки не заклякали пальці»[99]. Завітавши до І. Франка, О. Роздольська одного разу побачила на його робо­чому столі кота, до якого він зігрівав руки[100].

Перше, що приваблює у творчій робітні письменника – його робочий стіл, за яким він працював. Тут були створені Франкові шедеври в різних ділянках літератури і мистецтва: поема «Мойсей», поетична збірка «Semper tiro», повість «Великий шум», наукові праці «Чудо святого Климента в Корсуні», тритомник українських приповідок, корпус апокрифів, низка перекладів – це лише вибірковий список, який можна значно продовжувати. За Ів. Франком закріпився епітет «титана праці» невипадково: письменник володів звичкою присвячувати праці кожну хвилину і працював без перерви впродовж доби настільки сконцентровано, що цілком абстрагувався від довколишнього шуму. Сергій Єфремов згадував: «Працездатність мав Франко феноменальну, чисто селянську, сказав би навіть мужицьку <…> працювати так, як працював Франко, не маючи свого кутка не то в хаті, а навіть на своєму писальному столі – це таке саме чудо, як обробляти поле на Везувії або справляти бенкет на кораблі в хуртовину»[101].

Проте, І.Франко ніколи не творив за столом, про що свідчить спогад В. Щурата «Франків спосіб творення». Справді, автографи письменника дивують своєю чистотою, наче все писалося відразу начисто і йшло в друк. Нині навіть не замислюємося над тим, що значний масив творів, які увійшли у золотий фонд не лише української, але й світової літературної класики, були створені І.Франком випадково – як безпосередня реакція, відгук, рефлексія на ту чи і ншу подію довколишнього життя. Поезії «Декадент» та «Сідоглавому» виникли як відповідь на газетні статті, повість «Захар Беркут» і п’єса «Украдене щастя» писалися на конкурси, випадкові завдячує свою появу пролог до поеми «Мойсей» і поезія «Не пора»… Вміння миттєво реагувати художнім шедевром на навіть незначну довколишню подію – унікальна риса Франка-творця.

Сучасники І.Франка по-різному визначають місце, де знаходився робочий стіл письменника. Син Тарас зазначає, що він стояв «під стіною ліворуч, коли дивитися з вікна покою на вулицю»[102]. Таку інформацію підтверджує фотографія кутика робочого кабінету 1916 р., що зберігається у фондах Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка. За цією світлиною, письменник сидів за робочим столом облич­чям до стіни. Над столом висів портрет Івана Франка, викона­ний художником 1904 р. Юліаном Панькевичем (1863-1933). За спогадами, художник малював І. Франка тоді, коли він працював за своїм столом[103]. На жаль, портрет до нас не дій­шов. На фотографії з дня похорону письменника портрет ви­сить на стіні «в головах» у покійного. Доля згаданого портрета невідома[104].

Інші дані про місце, де стояв робочий стіл, дає фото­графія столу, поміщена у книзі спогадів А. Франко-Ключко «Іван Франко і його родина»(1956). На ній виразно видно, що стіл стояв у правому кутку кімнати[105], і письменник працював, сидячи обличчям до стіни. Таке положення столу документує спогад Катрі Гриневичевої: «В нього (І. Франка. — Я. Г.) є тільки один кут, співзвучний з його душею: над старим нецікавим бюрком картина Рейзнера — жіноча голівка з червоною квіткою в гебеновому волоссі…»[106]. Згадана картина Мечислава Рейзнера експонується тепер у робочому кабінеті Івана Франка. Мечислав Рейзнер (Reyzner, Reizner, Rajzner, 1861-1941) — львів’янин за походженням; нав­чався у Відні, Мюнхені, Парижі і своїм мистецтвом сягнув світової слави[107]. Його спеціальністю в малярстві були «wdzięczne pozy kobice», зокрема чарівні «жіночі голівки». Серед його кар­тин чимало таких з назвами: «Брюнетка», «Одаліска», «Ясно­волоса», «Влошка» і т.п. Можливо, що одна з перелічених назв є авторською назвою. І. Білинкевич вважає, що «І. Франко купив цей портрет тому, що він нагадував йому Юзефу Дзвонковську»[108], хоч невідомо, чи М. Рейзнер був знайомий з Юзефою. Р. Горак припускає, що цю картину закупив І. Франко у львівській антикварні, а власник антикварні придбав її у Косові[109]. Донька Анна згадує, що таких «жіночих голівок» було дві (доля другої невідома), і обидві вони були «дарунок тата для мене»[110].

10 ор. Будинок та кабінет І.Франка. 1916 р. (7)

Інтер’єр “сальону” (вітальні) Франкового дому. Фото початку ХХ ст.

На робочому столі Івана Франка стояв ріг достатку — ріг буйвола мистецької роботи. Його подарувала І. Франкові на 25-літній ювілей творчої праці в 1898 р. видатна співачка Соломія Крушельницька. Живучи у Варшаві, співачка не мала змоги особисто привітати письменника особисто і надіслала свій дарунок поштою. У листі до В. Гнатюка 25 листопада 1898 р. вона просила забрати її подарунок з пошти і вручити на святі І. Фран­кові[111]. Про ріг достатку на робочому столі письменника згадує М. Мочульський[112]. За Тарасом Франком, не застаючи письменника вдома, відвідувачі, гості залишали у цьому розі «візитки з декількома словами»[113]. У листі до В. Гна­тюка 4 вересня 1905 р. І. Франко пише про рукопис своєї статті «Наливайко в мідянім биці»: «Скрипт «Наливайка» лежить у салоні на столі біля рога»[114]. Йдеться саме про цей ріг.

На згаданій фотографії робочого столу письменника видно погруддя Т. Шевченка роботи польського скульптора і меда­льєра Станіслава Романа Левандовського (Lewandowski, 1859-1940)[115]89 життя [ творчість С. Левандовського пов’язані зі Льво­вом: тут він навчався медицини, у 1890-1891 р. викладав у Школі рисунка, малярства та різьби М. Гарасимовича. Він є автором надмогильного пам’ятника Володимирові Барвінському на Личаківському цвинтарі (1889), погруддя Ф. Боберської у Храмі Кармеліток (1889). С. Левандовський — автор багатьох бюстів та портретних медальйонів визначних діячів польської культури, про що згадується у польських джерелах. Правда, у жодному з них нема про погруддя Т. Шевченка, виконане 1892 р. яке потім зберігалося в музеї НТШ у приміщенні теперішньої бібліотеки ім. В. Cтефаника НАНУ. Як опинилося воно у Франковому домі, оригінал це чи копія — ці питання чекають відповіді.

Рибальські сіті.JPG

Робочий стіл Івана Франка. Фрагмент експозиції Львівського національного літературно-мемеріального музею Івана ФранкаСучасне фото.

Біля Франкового столу на кріслі — рибальські сіті. Про за­хоплення письменника рибальством та його інтерес до іхтіології уже згадувалося. У 1905 р. до домівки І. Франка завітав Ми­хайло Коцюбинський. Через два роки у рефераті «Іван Фран­ко» він згадуватиме про цю зустріч: «Не можу забути одного образу, який врізавсь мені у пам’ять. Се було два роки назад, коли я востаннє бачився з ним. В своїй убогій хаті сидів він за столом босий і плів рибацькі сіті, як бідний апостол. Плів сіті й писав поему «Мойсей». Не знаю, чи попалася риба у його сіті, але душу мою він полонив своєю поемою»[116]. Сіті на кріслі — це ті самі, за плетенням яких застав М. Коцюбинський І. Франка.

Неподалік робочого столу — крісло, плетене з лози, таке, як у помешканні І. Франка. Катря Гриневичева, описуючи вбогість Франкового помешкання, зазначає: «Франко мешкає, як у постої при дорозі: залізне ліжко, плетені з рогозу стільці…»[117]. Таке крісло зі стосом паперу на ньому бачимо і на світлині робочого кабінету Івана Франка 1916 р.

У правому куті кімнати — канапа, оббита чорною цератою. Анна у спогадах називає її канапою, Тарас — софою[118]. Із тим плетеним кріслом та канапою пов’язані останні години Фран­кового життя. М. Колодій, який відвідав недужого письменика у день смерті, згадує: «хворий лежав на отомані», а «за хвилю велів посадити себе на крісло»[119]. Саме на тій канапі, за версією М. Колодія, І. Франко помер. За іншою версією, І. Франко помер у жіночій кімнаті[120], де оселився після повернення додому із «Захисту Січових Стрільців».

Кілька слів про художнє оформлення Франкового кабінету. М. Мочульський пише: «Тільки кілька образів скрашувало стіни: портрети Шевченка й самого поета роботи арт[иста] Юліяна Панькевича, та «Вид на Дніпро» роботи арт[иста] Труша. Ось і вся окраса»[121]. Анна Франко-Ключко доповнює інформацію про «кілька образів на стінах»: «один — Труша «Вид на Дніпро», другий — його ж «Жнива». Пізніше приміщено туз портрет тата, виконаний малярем Панькевичем. <…> Пізніше тато купив ще два образки: «головки жіночі»[122].

Важко сказати тепер, як саме були розміщені картини на стінах кабінету за життя І. Франка. На фотографії кімнати-музею письменника в НТШ у книзі В. Сімовича можна побачити, що три картини висіло в один ряд: в центрі — картина Рейзнера, а по боках — картини І. Труша «Могила Шевченка на Чернечій горі в Каневі» та «Вид на Дніпро». Нижче, під ними, висіла картина С. Бєщада «Сільська церква». Фрагмент робочого кабінету письменника 1916 р. засвідчує, що на одній зі стін з обох боків портрета Івана Франка пензля Ю. Панькевича висіло дві ікони. А. Франко-Ключко у листі з Торонто до Львівського музею І. Франка від 1 січня 1986 р. пише, що між двома картинами жіночих головок висіла «Ворожка» М. Пимоненка[123].

Тепер у робочому кабінеті І. Франка висить декілька картин Івана Труша. Картина «Дніпро при заході сонця» датується 1910 р. і в мистецтвознавчій літературі називається по-різному: «Дніпро»[124], «Дніпро біля Києва»[125] та «Дніпро при заході сон­ця»[126]. Це один з найвідоміших дніпровських пейзажів І. Труша. Не маємо жодних даних про те, що ця картина була у помешкан­ні І. Франка за його життя.

Про другу маленьку картинку —«Вид на Дніпро з Володимирської гірки у Києві» — у науковій літературі згадується побіжно й обмаль[127]. За життя І. Франка в робочому кабінеті висіла картина І. Труша «Могила Шевченка на Чернечій горі в Каневі», написана під враженням поїздки митця з групою української інтелігенції на чолі з М. Лисенком до Канева в 1900 р. Можливо, повернувшись до Львова, художник закінчив ескіз, зроблений у Каневі, і подарував його І. Франкові, а можливо — створив кілька пейзажних композицій і одну з них подарував письменникові. Як свідчить лист Т. Франка до НТШ, картини І. Труша «Вид на Дніпро з Володимирської гірки у Києві» та «Могила Шевченка на Чернечій горі» —  він передав 1923 р. до кімнати-музею І. Франка в НТШ[128].

Що ж до картини Івана Труша «Жнива», то тут, очевидно, закралася помилка. Така картина у І. Труша справді є (олія, картон, 64 x 100см) і зберігається в Національному Музеї у Львові. Але, згідно з переліком основних творів І. Труша у монографії Я.Нановського[129], вона створена у період 1927-1941 рр., — отже, не могла прикрашати стіни робочого кабінету письменника за його життя. Ймовірно, Анна мала на увазі картину «Копиці», яка досі знаходиться у жіночій кімнаті Франкового помешкання.

Крім згаданих картин, які знаходилися в робочому кабінеті Івана Франка за його життя, тут тепер є ще дві картини І. Труша. Одна з них –найвідоміший портрет І. Франка. Г. Островський вважає, що його створено 1903 р. і він належав письменникові[130]. Я. Нановський схильний датувати цей портрет 1940 р.. На думку Т. Різуна, це є авторський повтор 1940 р. з портрета 1903 р[131]. Картину «Сільський господар» художник намалював 1933 р. і вона І. Франкові не належала.

Робочий кабінет став тим місцем, куди люди приходили від­дати останню шану Івану Франкові. Сюди прийшов викладач академічної гімназії, відомий польський літературознавець та довголітній товариш Івана Франка — Генрік Бігеляйзен. Він «став біля ліжка і довго-довго вдивлявся в обличчя покійного». Ольга Роздольська згадує: « <…> син мій, вернувшись із школи, з філії академічної гімназії, розказував, що на годині польської мови проф. Бігеляйзен, зараз, як тільки ввійшов у шкільну кім­нату, звернувся до хлопців з закликом, щоб пішли до хати покійного Франка й подивилися, як лежить найбільший поет Га­лицької України, «taki biedny, jak cały wasz naród. Idzcie, idźcie, – казав він, – abęście zapamiętali sobie do końca swego źywota oblicze tego wielkiego człowieka!» [132].

12 ор. Домовина з тілом франка у кабінеті

Домовина з тілом Івана Франка. Львів, 1916 р.

У цій кімнаті, за свідченням М.Возняка, правив панахиду над тілом І. Франка отець Володимир Гургула. «Співав хор львівських укра­їнських товариств під управою композитора д. Василя Барвінського. По панахиді стали виносити домовину Українські Січові Стрільці. <…> З віддалі долітали розвіяні звуки оркестри, у Франковім саді щебетала якась заблукана птаха. Мужеський хор «Бояна» став співати прекрасне «Тихий вітер повіває» Вербицького»[133]. 31 травня 1916 р. господар дому покинув це помешкання назавжди.


[1] Історію цього району Львова, оскільки це вже зроблено у виданнях: Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові. — Львів: Каме­няр, 1991. — С. 112; Різун Т., Забарило М. Круті сходи до Франкової оселі // Літопис Червоної Калини, 1993. — № 7-9. — С. 20; Горак Р. Дім на Софіївці. —Трускавець, 1996. — С. 2-3.

[2] Про адреси, які Іван Франко міняв за своє життя у Львові, детальніше див.: Лукіянович Д. Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах // Радянський Львів. – 1945. — № 4. — С. 54-58; Горак Р. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. — Трускавець, 1993-1994 р.

[3] Текст цього документа частково опублікував Т. Різун у статті «Франкова вілла на Софіївці» // Молода Галичина. – 1995. — 16 березня.

[4] Див. інтерпретації в джерелах: Горак Р. Адреси пам’яті Івана Франка у Львові. — Вип. 5. — Трускавець, 1994. — С. 9-10; Горак Р. Дім на Софіївці… — С. 5; Різун Т. Там само.

[5] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина. —Торонто: Ліга визволення України, 1956. — С. 51.

[6] Панькова С. Хто першим придбав ґрунт на львівській Софіївці: Іван Франко чи Михайло Грушевський? // Вісник НТШ. – Число 44. – Осінь-зима 2010. – Львів, 2010. –С. 45 – 48.

[7] Відомості про будинок В. Антоновича подано за розвідкою Л. Хінкулова «З пам’яток Києва» // Україна, 1967. —№ 48. — С. 7. Там само міститься і згадана світлина будинку.

[8] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 50. – Київ: Наукова думка, 1986. –С.189.

[9] ЦДІА у Львові. – Фонд 434. – Оп.1. – Спр. 940. – Арк. 2.

[10] ЦДІА у Львові. – Фонд 434. – Оп.1. – Спр. 940. – Арк. 10.

[11] Така дата на штемпелі, що засвідчує закриття справи Франкового будівництва у банку (ЦДІА у Львові. – Фонд 434. – Оп.1. – Спр. 940). У джерелах: Франко П. Іван Франко з близька (пять портретів). — Львів, 1937. — С. 22. Франко Т. Літературно-меморіальний музей Івана Франка у Львові// Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 14: Роки випробувань і протистоянь (Документи і матеріали про історію музею в 1944 -1950 роках). – Львів: Апріорі, 2013. – С.306. – зазначено датою оплати 1923 рік.

[12] Горак Р. Дім на Софіївці… — С. 3.

[13] Спогади про Івана Франка. — Львів: Каменяр, 1997. — С. 273.

[14] Франко П. Іван Франко з близька… — С. 21.

[15] Про Мартина Заходнього дивись публікацію: Дзюбан Р. Муляри зі Снопківської // Галицька брама. – 2001. – листопад-грудень. – № 11-12 (83-84). – С. 20-21.

[16] Про участь синів Івана Франка у зведенні стін будинку див.: Франко Т. Про батька. — Київ, 1946. — С. 146; Франко П. Іван Франко з близь­ка… — С. 21.

[17] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 50. – Київ: Наукова думка, 1986. –С. 187.

[18] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 50. – Київ: Наукова думка, 1986. –С. 194.

[19] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 50. – Київ: Наукова думка, 1986. –С. 175.

[20] Франко –Ключко А. Іван Франко і його родина… – С. 51 -52.

[21] Різун Т. Франкова вілла наСофївці… –

[22] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 52.

[23] Леся Українка. Зібрання творів: У 12-ти т. — Київ: Наукова думка, 1978. — Т. 11. —С. 365.

[24] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т. 50. – Київ: Наукова думка, 1986. –С. 221.

[25] Бонь В. Ганна Франко-Ключко до музею Івана Франка у Львові. — Трускавець, 1993. — С. 15.

[26] Різун Т., Забарило М. Круті сходи до Франкової оселі… — С. 21-22.

[27] Франко П. Іван Франко з близька… — С. 22.

[28] Там само. – С.21.

[29] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 55.

[30] Фотографію, на якій видно хвіртку і паркан, подано у книзі М. Возняка «Памяти Івана Франка…». — Відень, 1916. — С. 38.

[31] Листування Михайла Грушевського / Упоряд. Г. Бурлака). — Київ — Нью-Йорк  – Париж — Львів — Торонто, 1997 (Серія «Епістолярні джерела грушевськознавства», т. 1). — С. 95-97.

[32] Возняк М. Памяти Івана Франка… — С. 92.

[33] Сімович В. Іван Франко. Його життя й діяльність з нагоди двадцятьліття смерти поета (1916 — 1936). — Львів: Просвіта, 1936. — С. 60.

[34] Хроніка наукового Товариства імсни Шевченка у Львові за роки 1926— 1930. — Ч. 69-70. — Львів, 1930. — С. 23. «Хроніка…» пише про «спе­ціальний кутик» І. Франка, у той час як В. Сімович у згаданій праці го­ворить про «кімнату».

[35] Одна з цих фотографій міститься у книжечці В. Сімовича (с. 56); друга — у статті Т. Різуна та М. Забарило.

[36] Свято Франка. Сокіл – Іванові Франкові // Діло. -1926. – № 129. – 13 червня.

[37] Франко Т. Про батька (Статті, спогади, розповіді і нариси). — Київ: Радянський письменник, 1956. —С. 151-152. Я. Мельник стверджує (Мель­ник Я. Особиста бібліотека Івана Франка // Жовтень. 1986. – № 6 — С. 97), що спочатку під бібліотеку відвели кімнату, де тепер робочий кабінет. Оскільки сонячне світло шкідливе для зберігання книжок, І. Франко переніс бібліотеку в іншу кімнату. Підтвердження такої інформації знайти не вдалося.

[38] Франко Т. Там само. — С. 150.

[39] Франко Т. Як виглдядала бібліотека Івана Франка // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 14: Роки випробувань і протистоянь (Документи і матеріали про історію музею в 1944 -1950 роках). – Львів: Апріорі, 2013. – С.324.

[40] Франко Т. Вілла І.Франка у Львові, Понінського,4 // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 14: Роки випробувань і протистоянь (Документи і матеріали про історію музею в 1944 -1950 роках). – Львів: Апріорі, 2013. – С. 321.

[41] Сімович В. Іван Франко. Його життя й діяльність… — С. 56.

[42] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т.49. – Київ: Наукова думка, 1986. – С.243.

[43] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 53.

[44] Франко Т. Особиста бібліотека Івана Франка // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 14: Роки випробувань і протистоянь (Документи і матеріали про історію музею в 1944 -1950 роках). – Львів: Апріорі, 2013. – С. 330.

[45] Франко Т. Про батька… —С. 150-151.

[46] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т.50. – Київ: Наукова думка, 1986. – С. 299.

[47] Денисюк І. Листи Михайла Павлика до родини Драгоманова // Записки Наукового Товариства імені Т. Шевченка. — Т. 234 (Праці філологічної секції). — Львів, 1997. — С. 532.

[48] Возняк М. Памяти Івана Франка… — С. 92.

[49] Деркач М. Архів Івана Франка// Іван Франко — письменник, мислитель, громадянин. — Львів: Світ, 1998. — С. 625.

[50] Хроніка Наукового Товариства імени Шевченка у Львові. — Справозданє за час від 1.07.1914 — 1.07.1918. — Ч. 60-62. — Львів, 1918. — С. 8.

[51] Деркач М. Архів Івана Франка… — С. 627.

[52] Там само. — С. 626.

[53] Возняк М. На порозі студій над Франком // Діло. – 1925. – № 118. – 31 травня. – С. 2.

[54] Деркач М. Архів Івана Франка… — С. 628.

[55] Нечиталюк М. «Честь праці»: Академік Михайло Возняк у спогадах та публікаціях. – Львів, 2000. – С. 94

[56] Документ опубліковано: Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 14: Роки випробувань і протистоянь (Документи і матеріали про історію музею в 1944 -1950 роках). – Львів: Апріорі, 2013. – С. 198 – 199.

[57] Документ опубліковано: Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 14: Роки випробувань і протистоянь (Документи і матеріали про історію музею в 1944 -1950 роках). – Львів: Апріорі, 2013. – С. 200.

[58] Бібліотека Івана Франка: Науковий опис. – У чотирьох томах. – Т.1 / над томом працювали Г. Бурлака (наук. керівник проекту), С. Захаркін, Р. Кисельов та ін.; переднє слово М.Жулинського, вст. Стаття Я.Мельник. – Київ: Критика, 2010. – 624 с.; т.2. – Київ: Критика, 2015. – 720с.

[59] Франко П. Іван Франко з близька… — С. 22.

[60] Існують медичні дослідження хвороби І. Франка, а саме: Шеремета Н. А., Ясинська Я. Я. Ретроспективний диагноз болезни И. Я. Франко — особая форма ревматоидного артрита // III сьезд патологоанатомов УССР. Тезисы докладов. — Ивано-Франковск, 27 — 29 мая 1981; Луцик Д. П. Танатогенез Івана Франка// Львівський медичний часопис, 1997. —Зош. №3-4. — С. 100-106.

[61] Сімович В. Іван Франко. Його життя та діяльність… — С. 57.

[62] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 24.

[63] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 82.

[64] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Т.50. – Київ: Наукова думка, 1986. – С. 409 – 410.

[65] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 61 – 62.

[66] Авторизована машинописна копія цих спогадів зберігається у фондах музею (група «Ор», № 2081/566). Її передруковано у виданні: Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С. 283 – 285.

[67] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С. 284 – 285.

[68] Франко Т. Про батька… — С. 152.

[69] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина. –С.55.

[70] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С.292 – 293.

[71] Франко Т. Про батька… — С. 146.

[72] Спогади про Івана Франка. — Львів: Каменяр, 1997. —С. 373.

[73] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип.12: Перші кроки (Документи і матеріали про створення музею) –  Львів: Апріорі, 2012. –С. 32.

[74] Біографічні відомості про Б. Длуського див.: Polski Słownik Biograficzny. – Tom V/1, z. 21. – Kraków: Nakładem Polskiej Akademii Umiętności. – С. 187.

[75] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С. 375.

[76] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М.Гнатюк. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 576.

[77] Роки життя С.Бєщада подаємо за працею: Островський Г. Іван Франко і образотворче мистецтво. – Київ: Мистецтво, 1973. – С. 65.

[78] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 69.

[79] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С. 375.

[80] Під такою назвою подає цю картину Я. Нановський у каталозі основних творів І. Труша (Див.: Нановський Я. Іван Труш. — Київ: Мистецтво, 1967. — С. 80), датуючи її 1913-1926 роками.

[81] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 55.

[82] Таку дату народження О. Хоружинської подає Р. Горак у книзі «Тричі мені являлася любов» (Київ: Дніпро, 1987. — С. 103).

[83] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 49. Дивись також: Горак Я. Причинки до характеристики Ольги Франко // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип.9. – Львів: Ініціатива, 2010. – С. 78 – 81.

[84] Чикаленко Є. Спогади (1861 — 1907). — Ч. 2. — Львів, 1925. — С. 124.

[85] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 130.

[86] Горак Р. Тричі мені являлася любов. — Київ: Дніпро, 1987. — С. 113.

[87] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 49.

[88] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 130.

[89] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С. 374.

[90] Про фінансування О. Хоружинською «Житє і Слова» див.: Франко І. Зіб­рання творів: У 50-ти т. — Т. 49. — С. 723 (коментар до листа М. Драгоманову від 6. 10. 1893 року); Якимович Б. Книга, просвіта, нація (Видавнича діяльність Івана Франка у 70-80-х роках XIX ст.). — Львів, 1996. — С. 188.

[91] Леся Українка. Зібрання творів: У 12-ти т. — Київ: Наукова думка, 1978. — Т. 11. — С. 365.

[92] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип.14: Перші кроки: Документи і матеріали про створення музею). – Львів: Апріорі, 2012. – С. 67 – 69.

[93] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 100-101.

[94] Островський Г. Іван Франко і образотворче мистецтво. –Київ: Мистецтво, 1963. — С. 65.

[95] Нановський Я. Іван Труш. – Київ: Мистецтво, 1967. — С. 78, 82.

[96] Труш А. Мій батько — художник // Іван Труш. Збірник матеріалів. Наукових конференцій, присвячених 100-річчю з дня народження. – Львів: Видавництво Львівського університету, 1972.— С. 112.

[97] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 54.

[98] Франко П. Іван Франко з близька… — С. 22.

[99] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 57.

[100] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка.— Львів: Каменяр, 1997. – С. 552.

[101] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 2011. – С. 304.

[102] Франко Т. Про батька… — С. 152.

[103] Там само. — С. 145.

[104] Про долю портретів І. Франка роботи Ю. Панькевича див.: Стець 3. У пошуках зниклих портретів Івана Франка // Літературна Україна, 1998. — 8 жовтня. — С. 7.

[105] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 53.

[106] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка.— Львів: Каменяр, 1997. – С. 154.

[107] Про життя і творчість М. Рейзнера див.: Polski Słownik Biograficzny. – Tom XXX/ 2. – Zeszyt 129. – Wrocław: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1988. – S. 237 – 238.

[108] Білинкевич І. Дорогами великого Каменяра по Івано-Франківщині. (Маши­нопис зберігається у фондах музею Івана Франка у Львові). — С. 110-111.

[109] Горак Р. Тричі мені являлася любов. — С. 71.

[110] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 54-55.

[111] Лист опублікований у виданні: Володимир Гнатюк. Документи і матеріали (1871—1989). — Львів, 1998. — С. 57.

[112] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997.— С. 373.

[113] Франко Т. Про батька… — С. 145.

[114] Франко І. Зібрання творів у 50 т. – Київ: Наукова думка, 1986. – С. 274.

[115] Про життя і творчість С. Левандовського див.: Wielka encyklopedia powszeczna. – Serya 1. – Tom III. – Warszawa: Drukarnia “Gazety Narodowej”, 1909. – S. 349; Polski Słownik Biograficzne. – Tom XVII/2, zeszyt 73. – Kraków – Gdańsk: Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1972. – S. 209 – 210.

[116] Коцюбинський М. Іван Франко // Твори: У 3-х т. — Т. 3. — Київ: Дніпро, 1965. — С. 46.

[117] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 154.

[118] Франко Т. Про батька… — С. 152.

[119] Возняк М. Памяти Івана Франка… — С. 44-45.

[120] Різун Т., Забарило М. Круті сходи до Франкової оселі // Літопис Червоної Калини, 1993, № 7-9. — С. 23.

[121] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997.  — С. 373.

[122] Франко-Ключко А. Іван Франко і його родина… — С. 54-55.

[123] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 19: Роки досвіду і розбудови (Документи та матеріали до історії музею в 1960 -1981 роках)  – Львів: Апріорі, 2016. – С. 374.

[124] Див. Альбом «Львівський державний музей українського мистецтва» / Упоряд. Я. Нановського).

[125] Історія українського мистецтва у шести томах. —Т. 4. — Кн. 2. — Київ, 1970. — С. 204.

[126] Островський Г. Іван Франко і образотворче мистецтво… — С. 27.

[127] Нановський Я. Іван Труш… — С. 37.

[128] Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип.14: Перші кроки: Документи і матеріали про створення музею). – Львів: Апріорі, 2012. – С. 32.

[129] Нановський Я. Іван Труш… -С. 86.

[130] Островський Г. Іван Франко і образотворче мистецтво… — С. 28.

[131] Різун Т. Іван Труш у фондовій збірці Львівського літературно-меморіального музею Івана Франка //  Іван Труш (1869 – 1999) До 130-річчя від дня народження: Матеріали конференції. – Львів: Національний музей у Львові, 2001. – С. 31.

[132] Спогади про Івана Франка / Упоряд. М. Гнатюка. – Львів: Каменяр, 1997. — С. 551.

[133] Возняк М. Памяти Івана Франка… — С. 59.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s