ПЕТРО ФРАНКО ПРО ЛЕТУНСЬКИЙ ВІДДІЛ УГА

Витоки української авіації неухильно повʼязані з іменем Петра Франка. 1923 р. Петро Франко написав чудові спогади, у яких оповідав про свій досвід та ті проблеми, що були повʼязані з організацією летунства в Галичині у 1918 – 1919 рр. Перший варіант цих мемуарів під назвою «Летунський відділ УГА» було опубліковано 1923 р. у «Календарі-Альманасі Червоної Калини на 1924 р.» (С. 129–131), другий варіант тих-таки спогадів, щоправда, дещо доповнений і розширений, зʼявився 1937 р. у «Літописі Червоної Калини» (Ч. 10. С. 3–5; Ч. 11. С. 9–12). Цей текст є не лише важливим причинком до розуміння біографії наймолодшого сина Івана Франка, а й посутнім документом, без якого не мислимі сучасні дослідження з військової історії та історії нашого летунства.

Без іме=ні

Обкладинка часопису “Літопис Червоної Калини” (1937. Ч. 10), у якому друкувалися спогади Петра Франка про Летунський відділ УГА.

Тож републікуємо ці мемуари на нашому сайті. Текст подаємо за виданням: Літопис Червоної Калини. 1937. Ч. 10. С. 3-5; Ч.11. С. 9-12.

Підготувала Наталя ТИХОЛОЗ

Докладніше про Петра Франка як авіатора див.: КОНКІСТАДОР УКРАЇНСЬКОГО НЕБА (Петро Франко – піонер галицької військової авіації)

 

Петро Франко

ЛЕТУНСЬКИЙ ВІДДІЛ УГА

Із літаками я познакомився добре у Вінер Найштадті, а потім у летунській школі в Райльовац коло Сараєва 1916 р., де відбув летунську школу як технічний старшина.

Із Райльовац я вернувся до Лєґіону якраз під Соснів, де мало що не попав у російський полон. Потім прийшли ходи й переходи: Кам’янець-Подільський, Бірзуля[1], Олександрівськ[2], Одеса, Чернівці і похід на Львів. Коротка оборона касарень Фердинанда[3], Кайзервальду[4], палати Ґолуховського[5] і відступ.

Казарми Фердинанда

Казарми Фердинанда після львівських боїв 1918 р.

Коли моя сотня скорострілів стояла на Високім Замку, кілька разів прилітав у гості польський літак.

Але я приготовив скоростріл і чекав. Й одного гарного пополудня, низенько над нами появився той літак… Перша бомба впала далеко від нас. Моя сотня розбіглася у паніці, бо бистрі очі стрільців побачили, як із літака доглядник кинув бомбу, що мала впасти просто на нас. Я лежав під скорострілом та дивився, як бомба летіла просто на мій скоростріл, який сипав кулями. Я мірив значно перед літак, але висліду не було видно. Бомба знижувалася божевільно скоро. Очевидно, це так тільки здавалося, що вона летить просто на мене. Вона впала за обрив, яких шість кроків від скоростріла, саме там, куди в паніці кинувся мій ст[арший] дес[ятник] Я. із кількома стрільцями. На щастя, бомба не вибухла. Маленька затримка скоростріла, мій помічник блискавично змінив набій і скоростріл узяв наново приціл… Літак повернув і полетів на Янівське болоня. Говорили потім, що літак вернувся міцно ушкоджений, а пільот ранений.

Гнат Стефанівf

Полковник Гнат Стефанів

Чи це була моя заслуга, годі сказати, бо в цю пору на ринку під ратушем стояв наш підхорунжий С. і всі шість набоїв зі «штаєра» випустив у літак. Був добрий стрілець і, як запевняв, хибити не міг. Як би там не було, польський літак більше не появлявся.

Наш відворот спинився у підльвівських селах, і я негайно предложив Начальній Команді, полковникові Стефановому[6], що зорґанізую відділ літаків. Гадка подобалася, і я одержав відповідний приказ.

З архіву Галущаків

Петро Франко на летовищі у Красному з Летунським полком УГА. (Стоїть у центрі в кожусі). Березень 1919 р.

Я в першу чергу оглянув усі летунські майдани, які нам могли би придатися. Майдани по австрійській армії були в Рогатині, Стрию, Тернополі, Станиславові[7] та Краснім. Найкраще представлявся майдан у Краснім. Зі всіх закутків Галичини прийшлося звозити летунський матеріял: колеса, двигуни, моделі. Я це все вишукував по площах, ваґонах, маґазинах та відсилав до Красного.

Там були: по перше, чудовий летунський майдан, знамениті ганґари на літаки, бараки для старшин та стрільців і багаті варстати, в яких були добірні станки для точення, стругання, кування, відливання і т. д.

Навчальний літак+

Навчальний літак з подвійним кермом “BRANDENBURG” B.2. На таких літаках вишколювали початківців в українській авіації у 1918-1920 рр.

Вже від першої хвилини мав незвичайну підмогу зі сторони четаря Слєзака[8], що завідував майстернями. Для нього ми спровадили знавців токарів та майстрів із Відня. Приїхало й кількох пільотів віденців, які віддали нам (з малими виїмками) добрі прислуги. Деякі з них були комуністи, а дехто з них переводив саботажі, заки наша розвідча служба цього не викрила. Між віденцями пільотами був і підстаршина Кубіш, відомий мені ще з Райльовац. Там він «ухитрився» при сіданні наїхати на другий літак і оба літаки розтрощилися на куснички. На щастя, це була тільки аварія, а не катастрофа. Аварія (розбиття) буває тоді, коли знищиться більше або менше сам літак, орел або двигун, а катастрофа (нещастя), коли при тім є жертви в людях. Таких аварій мав п. Кубіш більше в Босні, але в нас літав добре. Раз літав зі мною і тримався при тім несогірше, все-таки не мав такої певности, як мій постійний пільот ст. дес. Кавута.

npoeo6yu64cehnqyionjy7c6xde235brПерші літаки змонтовано з великими труднощами. Бракувало багато запасних частин. Не раз приходилося вмонтовувати інші двигуни, як належалося даному «орлові» («орел» — це літак без двигуна). Це було доволі небезпечне, бо кожний двигун має свою окрему вагу, а головно силу коней. Коли я раз летів таким літаком, у якім був двигун замість 120 кінських сил на 180, двічи в леті відчув міцне шарпнення, яке мало що не звалило мене з ніг. Але властивої причини шарпнення мені не вдалося ствердити, бо при оглядинах двигун був на своїм місці. Пільот був дуже занепокоєний і тим літаком більше не хотів літати. Я літав ним іще два рази.

У перші дні після змонтування першого літaкa, коли ми випробовували двигуни, треба було побороти три труднощі: не було смару, не було бензини і не було дуток (камер). Я післав Степана Слєзака до Борислава. В Бориславі в рафінерїї працював тоді мій товариш із львівської політехніки інж. Ґонсьоровський, який завжди постачав нам найкращу бензину і відповідні смари. І одно, й друге має для літаків першорядне значіння.

Красне_1919+

Команда Летунського полку УГА. Красне, січень 1919 
Зліва направо: 1) сотник Петро Франко; 2) поручик Василь Костів,  3) четар Микола Сєриків, 4) хорунжий Михайло Іванів, 5) пані Шестакова (дружина сотника Івана Шестакова), 6) пані Залозна (дружина сотника Нікандера Залозного), 7) сотник Нікандер Залозний, 8) полковник Джам Булат Кануков, 9) поручник Іван Шестаків. Світлина з журналу “Літопис Червоної Калини” (1938. Ч. 3. С. 19).  Натомість у книзі Д. Микитюка  “Українська Галицька Армія: у 40-річчя її участи у визвольних змаганнях. (Матеріяли до історії)” (Вінніпеґ, 1958. Т. 1. С. 220) другу особу атрибутовано як машинного інженера Романа Попадюка. Цілком інакше, за винятком Петра Франка, підписані члени Летунського відділу УГА на тій-таки світлині, яка значиться як власність Михайла Шарика:

2cyeyvxwupuyqbttobgfzpkoxrqprl5hТруднощі з дутками в перші пробні лети усунули ми попросту при помочі сіна. Коли я раз їхав автом із Сокаля, трапилася мені пригода: дутка тріснула, ґумового клею не було, а треба було ще проїхати до 100 км. Я набив плащ колеса міцно сіном, і ми проїхали чудово тих 100 км за кілька годин і то по не надто добрій дорозі. Очевидно, і літак тримався сяко-тако на таких сінових колесах.

Перший пробний лет на літаку типу «бранденбурець» пільотував ст. дес. Кавута, а як доглядач полетів поручник Слєзак. Властиво, мав летіти я. Але в хвилі, коли почали пробу двигуна перед відлетом (стартом), пop. Слєзак стояв ближче, всів скоріше, і йому припала честь перевести перший хрест і першу аварію. Літак далеко не полетів… Він виконав примусовий осід на поблизькім полі, сів на м’яку поорану ріллю і легенько перекинувся. Ми поспішили автом на поміч. Нещастя не було. Пор. Слєзак нас успокоїв, вилазячи весело з-під літака. Легенько тільки вдарився у ніс.

Тепер почали ми монтувати літак за літаком. Із цілої армії прибували старшини. Прибули старшини й від от[амана] Петлюри.

На Великій Україні

В Летунському полку УГА на Великій Україні. Шатава 25 липня 1919 р.

Тепер ми кидали бомби на Високий Замок, де стояли польські батареї, на двірець, Кадетську школу, де було польське радіо, та польське летовище на Янівськім болоню.

Ревізитувалися нам поляки і кинули нам кілька разів бомби, які не зробили нам ніякої шкоди. Одна маленька бомба впала недалеко від нашого летунського майдану і я довгий час мав із неї маленьку памʼятку: мідяний пропелєрик, що під час падання бомби вниз кермує рух бомби.

Польські війська до 1919 р. мали значно гірші літаки. Наші два боєві «Нюпори» та їх мистецькі пільоти сотник Федір Алєльохін, який в розмові трохи гикався, і четар Микола Сєриків наводили на противника жах своїми бравуровими летами. Сотник Євський, лотиш із ясно-синіми очима та залізними нервами, пописувався над Львовом, роблячи мертві петлі довкруги кожної шрапнельної хмаринки, яка вицвітала коло нього. Сєриків, відплачуючися за напад, гнав за польськими аероплянами аж на їх летунський майдан, полетів над ним у малесенькій висоті та весь час сипав зі скоростріла. Ми не довідалися, чи зробив яку шкоду.

Навчлітак у Красномуі

Навчальний літак на летовищі у Красному

Натискані большевиками зі сходу війська УНР наближалися до границь Галичини. Перші просякали до нас бальони та літаки. В Краснім стало людно.

Я двічі літав до Проскурова та договорювався із Гол. От. Петлюрою та його штабом про перенесення літаків до Красного. От. Петлюра переслав мені рівно ж вагон летунських бомб та 2 прегарні літаки, зіпсуті «Льойди», з яких один уже при пробі розбив сот. Залозний. Другий служив нам довго. Він мав деякі примхи.

Я мав з польськими літаками тільки одну стрічу над Львовом. Вправді я розпочав обстріл із скоростріла на безнадійно велику віддаль, але противник скоро знизився…

Я постійно літав із ст. дес. Кавутою, рідше — з Кубішем і кілька разів — із холоднокровним десятником Д.

Часто я не міг літати (літав усього 40 до 50 разів), бо на моїй голові лежав догляд над усею орґанізацією.

Ф640_n

Петро Франко –  командант Летунського відділу УГА і референт летунства при Державнім Секретаріаті Військових Справ. Січень 1919 р.

Треба було орґанізувати кватири для старшин, стрільців, обслуги, механіків та робітників, яких багато було в майстернях. Приміщення у майстернях були доволі скромні та геть-геть не відповідали потребам. Але дарма! Це була війна і люди з геройською посвятою переносили дощі та морози, що притьом втискалися у кожну шпарку. А шпарок у наших дощаних бараках було багатенько…

Я безупинно їздив самоходом по поганеньких дорогах до Станиславова, Стрия, Тернополя, збирав людей, матеріял, виряд та обговорював із от. Павленком, Мишковським та Наконечним усі тактичні справи. Всі вони до Летунського Відділу ставилися дуже тепло.

Вітовський Дмитро

Дмитро Вітовський

Але найбільшу поміч та просто батьківську опіку мав я у нашого Державного Секретаря Військових Справ полковника Вітовського, його товариша сотника Бубели та адютанта пор. Паньчака.

І так у Вістнику Державного Секретаріату Військових Справ ч. 2, Тернопіль, 14 грудня 1918, появилося Зарядження В Вк. 16. Відділ летунів. Летунський матеріял. З дня 1 грудня 1918.

  1. Командантом Летунського Відділу і референтом летунства при Державнім Секретаріяті Військових Справ іменую пор. УСС Петра Франка.

  2. Летунський Відділ підлягає безпосередньо Державному Секретаріятові Військових Справ.

  3. Летовище враз із всіми забудованнями і урядженнями попередньої летунської сотні в Краснім переходить на виключний ужиток Летунського Відділу.

  4. Всі зголошення до Летунського Відділу так вишколених вже у бувшій австрійській армії, як і новиків, мають окружні команди і команданти відділів в полі негайно пересилати до Секретаріяту Військових Справ з відповідною допискою і посвідкою начального лікаря даного округа або відділу, чи подавець надається до летунської служби.

  5. Всі окружні команди і команди відділів в полі видадуть негайно зарядження в ціли зібрання всього летунського матеріялу в своїх округах; літаків, бальонів, частин літаків і моторів, бензини і смару, зелізного і мосяжного дроту, нафти та сирівців як скіри, ясеневого дерева, ґуми в ціли зложення зібраного матеріялу в відповіднім маґазині. Спис зібраного і звіт (також неґативний) передадуть кожного першого місяця до Секретаріяту Військових Справ з зазначенням: Летунський Відділ.

  6. Всі команданти відділів подбають, щоби при здобуванню летунського матеріялу негайно забезпечити летунське добро, чи то через вивезення до окружної команди, чи то через відповідну обезпеку. Спис майна перешлють до Секретаріяту Військових Справ.

Тернопіль, дня 1 грудня 1918 р. Товариш Державного Секретаря Військових Справ Бубела, сотник в. р.

Таких заряджень появилося ще кілька. В однім із них, коли я щасливо вернув із полону, полк. Вітовський іменував мене сотником.

Летунський майдан у Краснім був вибраний дуже вдатно і аж до великої польської офензиви він утримався. З весною 1919 р. відеташовано одну летунську сотню під командою пор. Антона Хруща враз із пільотом Михайлом Савчуком до Стрия.

Винищувач nieuport_28s.1

Винищувач Nieuport 28С.1.

Стація Красне – Бужськ (тепер уживають радше скороченої назви Буськ) віддалена від Львова всього на 46 км, отже яких 20 мінут для літака навіть при чоловім не надто сильнім вітрі. Стація уявляла із себе важний залізничний вузол і її охороняла окрема сотня. Стаційним командантом був отаман Д. Із Бужська ідуть поїзди до Львова, до Бродів, Тернополя і гарний гостинець веде до Бужська (6 км), а з Бужська дороги розходяться на всі сторони світа. Доступ до Бужська з півночи боронив завзятий сотник С., до якого в гості я залетів раз літаком.

Велетенський (майже 1 км кв.) летунський майдан розложився у куті поміж гостинцем до Бужська та залізничним шляхом до Бродів. При гостинці стояли наші бараки, ганґари, маґазини, приміщення для сотень, сховки на бензину та бомби. За гостинцем – на півн[ічний] захід широко розкинулися майстерні та бараки механіків, слюсарів і стрільців. Це була домена непосидючого орґанізатора праці пор[учика] Слєзака. Під його кермою столярня, варстати та відливарня працювали повною парою. В маґазині було подостаком приладів та інструментів. При відвороті все те спалено до основ, а сьогодня і сліду по тім всім не залишилося. Остали тільки болючі спомини й могили героїв…

Лойд+

Літак для спостереження “LLOYD”. Летунський полк у Краснім мав з-поміж інших два таких літаки.

Із Бужськом лучила Красне вузькоторівка, проложена ґрафом Баденім для воження пива з його бровару до залізниці. Ту залізничку й моторові дрезини понаправляв скоро пор. Слєзак і комунікація на дорозі зросла вельми. Два маленькі возики бігали скоренько, весело чихаючи. Коли який з розгону вискочив із шин, біди не було і пасажири весело вкладали його знов на шини і візок котився дальше.

А тепер пригляньмося людям, які входили в склад Летунського Відділу, а іменно від початку його сформування 1 листопада 1918 по 10 квітня 1919, коли я від’їхав до Білгороду.

Як я уже згадував, іменувала мене Начальна Команда 1 грудня 1918 р. командантом Летунського Відділу, якого не було і який тільки треба було утворити. Дотичний приказ на малім клаптику паперу, за підписом полк. Стефанова, я одержав по кількох днях після опущення Львова.

сканирование0028+

Петро Франко –  командант Летунського відділу УГА і референт летунства при Державнім Секретаріаті Військових Справ. Січень 1919 р.

Орґанізація летунських сил мені вповні вдалася. В найкоротшім часі знайдено летовище, літаки, двигуни, смари, бензину, боєвий виряд та людей. Із утворенням Уряду мене 1 грудня 1918 р. іменовано референтом літання при Державнім Секретаріяті Військових Справ, а 1 січня 1919 р. мене іменовано сотником за заслуги при орґанізації летунських сил УГА. Командантом Летунського Відділу був я до 26 березня 1919 p., а референтом літання — до 10 квітня.

Ядро старшин та стрільців із початку це були самі галичани, я, пор. Слєзак, хор. УСС Степан Кузьмович, але дуже скоро по приказу Начальної Команди (от. Павленко, полк. Мишковський) прибули до Красного летуни от. Петлюри. Між ними були два полковники: Кануков Джам-Булат і Губер.

Звичаєм у армії завжди було, що старший ранґою обнимав командування. І полк. Кануков теж задумав те зробити, але він дуже скоро помітив, що в змінених революцією обставинах це діло важке, тим більше, що він не знав української мови. На окремий приказ Нач. Команди і Секретаріяту я остав командантом, а полк. Кануков моїм заступником. Між нами ніколи не було ніяких непорозумінь, ані найменшого натяку «боротьби за владу». Летунський відділ був порівняно малий, орґанізаційної праці було надто багато і ми знаменито погоджувалися. Кануков, грузин із походження, і як майже кожний грузин із князівської родини був військовим есаулом кавказьких військ і мав кілька відзначень, поміж ними ґеорґієвський хрест. Для того, що в царській армії по якомусь там приказу Миколи Миколаєвича у тих відділах, які втратили звʼязок із центром, аванси йшли механічно, що якийсь там означений час, ранґи наших східних друзів наростали автоматично. У Галицькій Армії (також у чехів) авансів майже не було, щоби на час війни спинити всяку погоню за «чинами».

Кануков_джамбулат

Полковник Джамбулат Кануков

 

Полк. Кануков був чудовий знавець літання і добрий орґанізатор. Своєю веселою, товариською вдачею скоро зумів позискати всіх. Завжди мав нові «нечувані» ідеї: вмонтовував могутні двигуни на маленькі орли, щоби дійти до великої скорости, наших пільотів, що вміли літати на повільних «авіятках» та «льойдах», посадив на скорі «нюпори» і не зражувався початковими невдачами. Полк. Кануков із самого звуку двигуна означував непомильно, який літак летить. Раз ми в гурті старшин стояли на залізничній стації, як на летовищі загудів двигун доволі далеко поза ганґарами. «Ось красавець «льойд»!» — гукнув полк. Кануков, і в тій хвилині з-поза ганґарів вилетів блискучий «льойд». Коли мисливський апарат Алєлюхіна відлетів — здавалося, зовсім нормально, — сказав полк. Кануков невдоволено: «Ну й чого полетів, адже він працює магнітом». А іменно пор. Слєзак вмонтував в оба літаки додаткові маґнети, які можна було крутити з сидження рукою, і двигун працював, хоч запал самого двигуна був нечинний. І дійсно, за кілька хвиль Алєлюхін вернувся і сказав із усмішкою: «А знаєте, я весь час працював маґнітом». Тільки незвичайно тонкий слух зумів схопити таку малу неправильність у роботі двигуна. По моїм від’їзді до Сербії пол. Кануков обняв команду Летунського Відділу.

Тоді, коли полк. Канукова всюди повно: в бараках, ганґарах, майстернях, коло скорострілів, – полк. Губер сидів у своїй кімнатці. Це була мовчазна людина, москаль з походження, який важко переживав драму російської армії. Був добрим знавцем літання і, на жаль, захотів провадити вишкіл пільотів та зорців[1]. Це й стало причиною його смерти та ще сімох старшин («трагедія в Краснім»), про що скажу пізніше.

Коли деяка частина старшин та стрільців оставала при летунськім відділі постійно, інші змінялися доволі часто.

По траґедії в Краснім були в мене в службовім списку: полк. Кануков Джам-Булат, сот[ники]: Новак, Евген Пуза, Федір Алєлюхін, Нікандер Залозний, Іван Шестаків; пор[учики]: Рудольф Земик, Осип Заславський, Василь Костів, Микола Ляліч, Франц Рудорфер, Михайло Савчук, Степан Слєзак, Бернгубер, Антін Хрущ; чет[арі]: Фелікс Шепарович, Микола Сєріків; хор[унжі]: Михайло Іванів, Степан Кузьмович, Леонід Міхенко, Калішевський, Михайло Мовчук, Сильвестер Соневицький; п[ід]хор[унжийї: Кавута; дес[ятники]: Жарський, Мельникович, Кліт, Найгавзер, Кубш, Томас, Савчук, Кунке.

На одну летунську сотню припадав склад: командант, 3 старшин, 6 підстаршин, 110–180 козаків, 3 літаки з повним вирядом, механік, 2 грузовики, телєфон, 30 км кабля.

Літак_Канукова

Рештки літака «Фарман»-30, на якому розбився Джамбулат Кануков 21 травня 1919 р. біля села Озерна (Тернопільська область).

Полк. Кануков згинув над Тернополем. Згорів із літаком. Сот[ник] Новак був тільки короткий час, сот. Пуза Евген був зорцем. Походив із Закарпатської України. Працював над конструкцією літака-ровера і, як запевнював, мав на тім полі деякі успіхи. Відбув у нас кілька стежних, бомбових летів. Був великанського росту, тож просив приладити собі петлю на ногу, щоби не випасти з літака, коли літак робить круту петлю, при скиданні бомби. Вже по війні мав бути на Підкарпатській Україні, мабуть у Берегові, але мій лист висланий туди вернувся.

«Окрасою» летунського відділу були два боєві літаки «нюпори» французького походження, з чудовими моторами «рон». Вони оба належали до відділу смерти, мали вимальовані трупячі черепи з кістьми навхрест та й мали відповідних пільотів: сотника Алєлюхіна та четаря Сєрікова Миколу («Копочка»). Низенький Алєлюхін, порядно гикався та любив оповідати летунські пригоди й анекдоти. Поважніший, хоч і молодший, був Сєріків. Це був дуже гарний юнак, високий та стрункий, який подобався усім жінкам. Сотник Залозний був одним із найкращих пільотів на важких машинах. Літав зі мною кілька разів. Усе-таки мав на сумлінню один «льойд», яким передчасно зробив, а зглядно хотів зробити поворот безпосередньо по відлеті з землі, очевидно, літак, не маючи повної скорости, упав на землю та поломав підвіззя.

Залозний_Нікандер

Сотник Никандр Залозний

Сотник Шестаків займався враз із Міхенком фотоґрафією.

Одним із кращих технічних старшин був Костів, завжди спокійний, здержливий із червоним відмороженим обличчям. У всіх труднощах знаходив щасливий вихід і я мав із нього направду поміч. Виїхав на Чехословаччину і там, мабуть, працює й досі.

Поручник Осип Заславський знав добре двигуни та прегарно водив авта. Коли раз збунтувалася під Камінкою Струмиловою одна сотня та залягла в лісі, Заславський мигом зорґанізував виправу, в темну ніч без світел завіз кількадесять наших стрільців і на рано маленьке непорозуміння було зліквідоване. Це був дійсно бравуровий вчинок.

Поручник Савчук та Хрущ мали декілька добрих черт характеру: це була їх висока амбіція та роботящість. Але та надто вибуяла амбіція часто вела особливо Савчука надто далеко, що не могло здобути йому симпатій товаришів, тим більше, що його знання пільотажу не було надто високе: не розвиваючи достаточно скорости, намагався виконувати з літаком недозволені повороти та тим способом розбив два літаки. Вирівняв ті невдачі дійсно смілим летом до Перемишля, де Хрущ обложив бомбами млавний міст, відомий в нас з листопада 1918 р. Савчук був із походження буковинцем. Пізніше у Відні одружився із оперовою співачкою.

Картина_Літак

Пейзажна замальовка на крилі збитого літака, яку намалював товариш Петра Франка.  З архіву онуки Петра Франка Марʼяни Макарухи. Фото правнучки Петра Франка Марти Гуменецької.

Для того, що поодинокі відтинки фронку вимагали співділання ліиаків із нашою піхотою, виділено з летунського відділу одну сотню під командою Хруща і вона перейшла на гарний летунський майдан коло Стрия (біля с. Дуліби).

Із чужинців старшин, які в нас працювали в летвідділі, необхідно ще згадати двох: Бернгубера і Євського. Перший з них віденець, був добрим пільотом. В 1920 р. поїхав ураз із естонцем Євським до Італії, щоби купити там кілька літаків для Директорії. Італія дуже радо продавала, і то дуже дешево, всі воєнні літаки, що працювали зовсім неекономічно, бо мали надто сильні двигуни, які спотребовували багато бензини. Літаки старіються дуже скоро: однолітний літак – це вже «старушок», придатний хіба на те, щоби продати його за півдармо. При випробовуванні тих літаків оба пільоти літали одночасно. При робленні мертвих петель та коркотягів, у яких оба були мистцями, шкіряна петля, якою пільот прив’язується до фотелю, урвалася, і нещасний Бернгубер полетів прямо на якесь італійське містечко та розбився на кусні. Євський з повним спокоєм описував мені докладнісінько, де позбирав тлінні останки товариша. За прегарне літання подарували йому італійці один спад із двигуном «Яспана-Суїза», і він пролетів на нім лет Відень–Київ і назад. Лінію назад зробив без сідання… Євський вернув, мабуть, до Естонії. Мав блідо-сині очі та спокійний, дійсно ледяний вигляд обличчя. Говорив мало, зате літав чудово. На малих «нюпорах» доказував чудес акробатики, на превелике негодування Сєрікова і Алєлюхіна, бо при петлях літак завжди трохи деформується, а тоді не летить так скоро та певно, що й є основною вимогою боєвика-мисливця. Коли літав до Львова, а його обстрілювали поляки шрапнелями, обов’язково довкруги кожного димка мусів зробити мертву петлю. Для того, що такі пописи не мали ніякої боєвої вартости, а непотрібно наражали на небезпеку майно та життя, ми йому взагалі заборонили літати.

Молодий хорунжий Іванів, москаль, ходив завжди в півкожушку. Він завідував нашим боєвим маґазином та при летах видавав нам бомби. Хорунжий УСС Кузьмович прийшов до Красного один із перших, і я відразу післав його на Львів. До літання ставився із захопленням, був спокійний та відважний. Відбув 5 чи 6 летів. Міхенко низький, похилений, непосидючий, всюди крутився із своїми світливними приборами та знимав усе, що могло йому попасти перед сочку. Походив, мабуть, із Тернополя.

Ukrainian_Galician_Army_Nieuport_17 (1)

Летун Сильвестр Соневицький за штурвалом літака «Ньюпор»-17 у м. Красне. Початок 1919 р.

Сильвестр Соневицький був добрим майстром у репарації[9] моторів і віддав нам за час війни поважні прислуги. Пільот Жарський, хоч молоденький віком, мав талант пільота в руках. В 1920 р. стрічався я з ним у Відні, коли то він працював у п. Ганицького в Директорії.

Кубш, як не навчився добре літати в Райльовац, де розбив кілька літаків, так не вмів літати і в Краснім. Літав зі мною один чи два рази, перший раз таки зовсім невдало. На боєвика не було в нього міцних нервів. Провадив надто непевно, особливо важко йому було сідати. Двічі мало що мене не розбив, раз до дерев, другий раз хотів конче сторпедувати залізницю.

При деякій стабілізації фронту летунський відділ виповнював свої завдання як слід. Літаки майже щодня обкидали бомбами Львів, головно двірці, польський летмайдан, Високий Замок, Кадетську школу, дальше ми вели пильну розвідку, головно на Сокаль і Перемишль, та співділали з піхотою, головно в боях коло Самбора, коли полк. Коссак і полк. Кравс намагалися перетяти лінію Перемишль – Львів та захищали Борислав, якого нафту ми міняли на необхідні набої на Угорщині.

Коссак_na_koni_1-1

Полковник Григорій Коссак

Це все робили наші літаки, помимо того, що наш летунський матеріял зовсім не був першорядний. В маю 1919 р. у Летунськім Відділі було до п’ятидесяти машин найрізніших типів, здебільшого непридатних. В найкращому стані були австрійські «бранденбурґи» з моторами «австро-даймлєр», 4 німецькі великі літаки Л.В.Г. (Люфт-феркерсґезельшафт, акц. тов. з Йоганісталю), два французькі «нюпори» з прекрасними двигунами «рон». Коли «нюпор» летів, двигун видавав звук «наче річка Рона».

Скорість австрійських та німецьких літаків була не більша 100–110 км на год., «Нюпорів» – 150.

Десь у грудні 1919 р. прибули зі сходу два прекрасні німецькі літаки — фанерні «льойди», блискучі птиці, яких крила замість полотна були виложені диктою. Решта літаків — це був «страшний лом», як говорили придніпрянці: австрійські, німецькі та італійські машини. При відповідних умовинах їх ще можна було наладити.

Здоровну службу повнив у нас др. Адлєрштайн (тепер у Буську), санітетки др. Ґіжевська[10], Нуся Нєментовська[11] (тепер у Перемишлі) та інші.

кавута на літаку

Політ підхорунжого Кавути.

В 1919 р. день перед Різдвом (4. І.) полетів я із пільотом Кавутою на північ, кинув бомби на кілька двірців, але літак, мабуть, ушкоджений обстрілом із низу, упав у глибокий сніг коло с. Дубнова, недалеко від Володимира-Волинського, де ми попали в полон. Прийшлося посидіти на Люблинськім замку, а потім переїхати до Кракова та Домб’я. Я на другий день утік уже з Кракова до близької чеської гряниці, а тоді через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станиславів назад до Красного. І так 21. I. я знов повнив свою службу. Не так легко пішло Кавуті. Він уже по дорозі намагався тікати і зіскочив з поїзду на бігу (поїзд йшов поганенько). Одначе поїзд затримали, Кавуту також і він мав деякі неприємності з нашою вартою. Дальше тричі тікав із табору в Домбʼю. Але за четвертим разом передістався через обі боєві лінії і вернув до Красного збідований та зморений. Походив, мабуть, зі Щирця. Висланий до Проскурова по один німецький літак, згинув у поворотній дорозі враз із трьома козаками. Кілька днів по повороті я за згодою Начальної Команди й Секретаріяту військових справ одружився. На весіллю був гурт старшин із Красного. Коли вони на другий день виїхали з Полоничної до Красного, ніяк не можна було сподіватися, що для багатьох із них це буде остання дорога.

Літак_Губера - Ньюпор літав 1917

Літак «Нюпор 23», на якому літав Борис Губер 1917 р.

А саме полк. Губер почав курс дієвої підготовки летунів для старшин і підстаршин і дня 11 лютого 1919 р. демонстрував летунську бомбу. Наступив страшний вибух…

Його жертвою впало вісім старшин, між ними полк. Губер (розірваний на кусні), пор. Бассан, чет. Томенко (з Коломиї), чет. Хазбулат Кануков, хорунжий Нестор Гумецький, Швець.

Від ран померли в шпиталі в Золочеві підхорунжий Льопул і ще один.

Губер Борис

Полковник Борис Губер, який загинув від вибуху бомби 5 лютого 1919 р. у м. Красне

Героїв-летунів поховано в Краснім. Похорони відправив бл. п. о. М. Копистянський, парох Красного. Промову мав о. курат Кашуба. Був також о. Гірняк. Приїхали з Золочева Тимотей Щурак сотник, ґімн. проф. й військ. авдитор Юрій Жмур.

З Буська був п. М. Мороз, стаційний командант в Буську.

Надгоробну промову виголосив я.

Але нещастя не сміли відбитися на дальшій праці. На місце погибших прийшли нові сили.

Слід згадати про дружин летунів, які поділяли з чоловіками всі їх радощі і горя.

З дружинами приїхали полк. Губер, полк. Кануков, сот. Шестаков і сот. Залозний.

Уляна Кравченко

Уляна Кравченко. Листівка, яку надіслала Уляна Кравченко Петрові Франкові.

П. Нєментовська – Уляна Кравченко написала в честь летунів три пісні, які починаються словами:

Перша:

Гей над сонні гори, скелі,

Над оселі невеселі,

Понад тіни, понад мли

В гору летимо, у гору,

В сяйво вільного простору

Вище, вище як орли.

 

Друга:

Гей вина, вина дай, мила!

Наливай по чарці вщерть!

Днесь нас може жде могила,

Все одно життя – чи смерть!

 

Третя:

Літака тріпочуть крила,

Будь здорова, моя мила!

Не сумуй сама,

З блиском громів, бомби кину,

Чи вернуся, чи загину,

Лякатись дарма.

Відзнакою летунів був пропелєр на кінці ковніра і нашивки на рукавах. На літаках під і над крилами були вимальовані блакитно-жовті круги – посередині жовтий, на зовні блакитний.

Мисливці мали по боках трупʼячі черепи і кости навхрест, бо належали до відділу «смерти».

Явним приказом, виданім у наказі лет[унського] відділу У. В. в Краснім ч. 91 точка 2 з 14/4 1919, Зах. Укр. Нар. Реп. Укр. Війська мене відкомандовано до Білгороду в Сербії з місією Червоного Хреста в справах полонених.

Команду по мені переняв полк. Кануков.

На жаль, по могилі в Краснім поволі затирається слід. Місцева громада замало шанує тлінні останки героїв, які згинули за Україну. Коло летунів лежить іще А. Шеремецінський та Гумецький, що зрештою повинно бути записане в книгах місцевої парохії.

Написав сот. Петро Франко, б. ком. лет. від. УГА


 

[1] Зорець – іменник утворений від дієслівної основи слова «зорити» в значенні «пильно дивитися», вдивлятися, стежити за кимось чи за чимось; синонім до «дозорець».

[1] Бірзуля – нині м. Подільськ Одеської обл.

[2] Олександрівськ – нині м. Запоріжжя.

[3] Касарні Фердинанда – казарми у Львові на вулиці Городоцькій, 40, названі на честь австрійського ерцгерцога Фердинанда.

[4] Кайзервальд – горбиста лісова місцевість у Личаківському районі Львова, нині цю територію займають парк «Знесіння» та Музей народної архітектури та побуту ім. Кл. Шептицького («Шевченківський гай»).

[5] Палати Ґолуховського – сьогодні там знаходиться Діагностичний центр лікарні Львівської залізниці (вул. Листопадового Чину, 16).

[6] Стефанів Гнат (1885 – 1949) – український військовий діяч, полковник УГА. З 9 листопада 1918 р до 10 грудня 1918 р. очолював Начальну Команду Українських військ у Львові.

[7] Станиславів – нині м. Івано-Франківськ.

[8] Слєзак Степан – український авіаконструктор, інженер, поручник УГА. Мав конструкторську освіту, добрі звʼязки з фаховими механіками. У летунському відділі завідував майстернею, ремонтував літаки, гармати, авта, розробив також навчальний літак з подвійним кермом для інструктора і учня. З 15 червня 1919 р. – тимчасовий командант та референт військового летунства. У 1925 – 1926 рр. голова спортового товариства «Україна».

[9] Репарація – відновлення.

[10] Гіжевська (Гіжовська) Марія – у часі листопадових боїв за Львів 1918 р. керувала медичною частиною, що знаходилась у приміщенні львівської пошти; згодом працювала у медичній частині у м. Красне.

[11] Нєментовська Нюся медсестра у Летунському відділі УГА у м. Красному, донька письменниці Уляни Кравченко.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s