ПЕРШИЙ ЗАПОВІДНИК У НАГУЄВИЧАХ: до джерел

© Богдан ЛАЗОРАК46459255_1982000491866619_6294312638583144448_n

кандидат історичних наук, директор

Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі”

 

 

© Тетяна ЛАЗОРАКБез імені

магістр педагогічної освіти, старший науковий співробітник

Державного історико-культурного заповідника “Нагуєвичі”

 

Про перші музейні експедиції «з лещатами і без» та грандіозну заслугу Петра Франка у створенні окремого заповідника в Нагуєвичах у 1940–1942 рр.

 Ідею і процес створення першого музею Івана Франка в Нагуєвичах українська національна громада Дрогобиччини почала організовувати упродовж 1934 – 1936 рр. Із останніх наших досліджень[1] стало відомо, що процес створення «Дитячої оселі, захисту та музею пам’яток Івана Франка» в Нагуєвичах організовувався дрогобицькою філією культурно-освітнього товариства «Робітнича громада імені Івана Франка» упродовж тривалого часу. Щоправда, після конфліктного інциденту, який трапився у Нагуєвичах між українцями народно-демократичного та комуністичного спрямування 31 травня 1936 р., під час вшанування 25-річчя від дня смерті письменника, статут «Дитячої оселі, захисту та музею пам’яток Івана Франка» був затверджений польською адміністрацією Дрогобича та Львова лише у 1939 р. Польська шовіністична політика із зрозумілих причин довгий час не дозволяла реєструвати статут «Дитячої оселі і музею пам’яток Івана Франка в Нагуєвичах», а Друга Світова війна ще більше сповільнила процес.

1936_стаття_про_музей_памяток_Рудол_фа_Скибiнс_кого

Стаття Рудольфа Скибінського про потребу створення «дитячої оселі, захисту і музею пам’яток Івана Франка в Нагуєвичах. Вирізка із газети «Діло», № 15, 22 січня 1936 р. С. 6.

Відповідно серйозні плани української національної громади Дрогобиччини розвинути музейну справу в подальшому перекреслила радянська окупація «Франкового краю» у вересні 1939 р. Проте ідея створення музею Івана Франка продовжувала розвиватися, зокрема, після приєднання Галичини до СРСР, коли на теренах Галичини на початковому етапі все ж відбувалася «прихована українізація».

1936_Комiтет_побудови_дитячоi_оселi_i_музею_памяток_Франка

17 членів Комітету будови української дитячої оселі  ім. І. Франка та музею пам’яток Івана Франка в Нагуєвичах. За столом сидять зліва на право: співавтор контракту д-р Осип Смольницький, Григорій Захарович Франко з дружиною Тацею, голова Комітету, д-р Рудольф Скибінський, брат письменника Захар Франко, неідентифікована постать, Розалія Франко з чоловіком Миколою Захаровичем Франком (подружжя вже належало до КПЗУ). Нагуєвичі, фото ймовірно листопад 1935 р. Відділ фондів Літературно-меморіального музею Івана Франка Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі» (Інв. № 332 ОР-Ф.)

Нещодавно нам вдалося з’ясувати, що саме в період першої радянської окупації України 1939 – 1941 рр. колишня ідея «Робітничої громади ім. І. Франка» із створення музею в Нагуєвичах переросла до рівня заповідника, чим варто завдячувати сину Івана Франка, герою УГА та винахіднику – Петру Франку. Будучи директором Львівського музею Івана Франка та співорганізатором перших наукових експедицій на Дрогобиччину, саме він долучився до збору аргументів на користь ідеї створення окремого заповідника імені Івана Франка в Нагуєвичах республіканського статусу.

Процес створення заповідника мав кілька поступових етапів. Так, у 1939 р. у Києві було створено ювілейний комітет, завданням якого було видати усі твори І. Франка у 40-ка томах, з яких більша частина мала бути опублікована ще у 1940 р. Ще, 10 січня 1940 о. ЦК КП(У) видав постанову «Про видання зібрання творів Івана Франка у зв’язку з 85-річчям з дня народження та 25-річчям з дня смерті письменника», у якій містилося зобов’язання Держлітвидаву УРСР видати до 1 травня 1941 р. повне зібрання творів Івана Франка[2]. Проте напередодні війни заледве з’явився 4-й том[3]. 22 квітня 1940 р. РНК УРСР видав постанову «Про заснування комітету по проведенню 85-річного ювілею з дня народження Івана Франка[4]. 19 травня 1940 р. Академія наук УРСР під головуванням О. Корнійчука на одному із засідань вирішила видати 25 томів творів І. Франка[5]. Врешті 7 липня 1940 р. у Львові було відкрито Літературно-меморіальний музей Івана Франка у його родинному будинку, що було серйозним підтвердженням підготовки до ювілею від дня народження письменника[6]. Як виявилося, серед планів також було і відкриття музейної установи у рідному селі Івана Франка – Нагуєвичах.

Петро_Франко

Петро Франко. Фото для офіційної документації та особових посвідчень, 1939 – 1941 рр. Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка (Од. зб. № 1415. ор.)

Так, у 1940 р. цією ідеєю серйозно перейнявся син Івана Франка – Петро Франко[7], який так само, як і батько народився у родинній садибі Франків в Нагуєвичах. Врешті будучи директором Львівського музею Івана Франка, у 1940 р. він організував етнографічні та музейні експедиції в Нагуєвичі, Ясеницю-Сільну та Попелі, де зумів зібрати чимало аргументів та артефактів для відкриття окремого заповідника в Нагуєвичах. Зауважимо, що в часі так званої «українізації» радянської влади в Західній Україні у 1939 – 1941 рр. авторитет сина Івана Франка був неймовірно високим. Врешті Петро Франко публічно на радіо заявляв, що навіть ідея заснування музею Івана Франка у Львові у міжвоєнний період залишилася тільки ідеєю. Така ж ситуація була із музейною справою в міжвоєнний період і в Нагуєвичах. Незважаючи на те, що для Нагуєвич вже було стверджено статут «Дитячої оселі імені Івана Франка» у 1939 р., при якій було заплановано відкрити «Музей пам’яток Івана Франка» у міжвоєнний період для Львова такого статуту для відкриття музею у домі І. Франка не було стверджено. Натомість 26 червня 1940 р. у прямому ефірі радіопередачі «Останні вісті» Петро Франко публічно заявив про особливу важливість створення у Львові музею Івана Франка, адже за його словами:

«Історія музею Івана Франка у Львові коротка. Гадка влаштування музея за панської Польщі осталася тільки гадкою. Хіба ж шляхетська Польща могла шанувати пам’ять бійця, що закликав до боротьби з капіталістичним гнітом, шляхетчиною та попівщиною!»[8].

Важливу роль у процесі заснування заповідника в Нагуєвичах та музею у Львові мав беззаперечний авторитет сина українського генія. Врешті Петро Франко належав до соціалістичного середовища Західної України, зокрема до Народних Зборів Західної України, які були утворені у вересні 1939 р. як тимчасовий орган влади, з метою правового оформлення нового статусу Західної України після вступу на її територію Червоної армії у вересні 1939 р. 22 жовтня 1939 р. П. Франко перемагає у виборах депутатів до Народних зборів Західної України, після яких 26 – 28 жовтня 1939 р. у Львові, із зрозумілих причин, бере участь у маріонеткових Народних Зборах, які штучно «засвідчили волю народів Західної України до возз’єднання з УРСР». Після чого з числа 1484 депутатів народних Зборів Західної України було сформовано комісію-делегацію до Києва на урочисте засідання Верховної ради УРСР. Під час цього засідання П. Франко у статусі народного депутата, під час публічного і показового подання тексту рішень[9], прийнятих Українськими Народними Зборами Західної України, виголосив славнозвісну промову про історичне значення приєднання Західної України до УРСР. У Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного зберігається файл оцифрованого кіножурналу від 18 грудня 1940 р. № 39. «Радянська Україна», під архівним номером 118 (Оператори К. Богдан, О. Ємельянов, Г. Островський, І. Семененко), у якому зафільмовано виступ з трибуни Петра Франка у Києві[10]. Це був початок непростих часів для української інтелігенції, котра щиро вірила соціалістичним гаслам, пропагованим в часі так званої «українізації» 1939 р.

Петро_Франко_виголошуe_постанову

Петро Франко під час виголошення урочистого подання рішень Українських Народних Зборів Західної України 26 – 28 жовтня 1939 р. Фото Олександра Бородуліна. URL : https://www.borodulincollection.com/otnine_i_navsegda/9.html 

 Зовсім невипадково радянська влада робила усе можливе аби на початковій стадії захоплення Західної України офіційно прикриватися авторитетом Івана Франка, а відтак і авторитетом його сина – Петра Франка у політичних, наукових чи музейних проектах. Так, 1 листопада 1939 р. Петра Франка зараховують до учасників делегації Народних Зборів Західної України, яка вирушила до Москви, де в оточенні диктатора Й. Сталіна та радянської верхівки було зроблено агітаційне спільне фото усіх членів делегації. Участь у цій делегації, в майбутньому серйозно вплинула на фінансування усіх проектів Петра Франка в наукових дослідженнях та музейній справі зокрема. Врешті це що так чи інакше підняло громадсько-політичний та державний статус Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові.

Москва_1_листопада_1939_р.

Делегати Народних Зборів Західної України. Москва, 1 листопада 1939 р.
Третій зліва у другому ряду (стоїть) Петро Франко. Перший справа у першому ряду (сидить) Микита Хрущов. По центрі сидить Йосиф Сталін.

Лише після приїзду делегації до Львова, 14 листопада 1939 р. позачергова 3-тя сесія Верховної Ради УРСР 1-го скликання ухвалила Закон про включення Західної України до складу УРСР. А в грудні 1939 р. на території Західної України були утворені Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська, Рівненська та Волинська області[11].

Невипадково Петро Франко одним із перших публічно отримав радянський паспорт серед громадян Львова, будучи тоді деканом товарознавчого факультету і професором Українського державного інституту Радянської торгівлі, а також директором Львівського музею Івана Франка[12]. Врешті-решт 24 березня 1940 р. Петро Франко, як політично «необхідна» постать, «перемагає» на виборах депутатів Верховних органів державної влади Радянського Союзу і Радянської України на Західних землях України, що дозволило йому отримати доступ до ключових нарад, які стосувалися вшанування Івана Франка та музейної справи загалом.

Упродовж 1939 – 1940 рр., очолюючи Літературно-меморіальний музей Івана Франка, Петро Франко спільно із академією наук та інститутом етнографії організовують кілька експедицій на терени Дрогобиччини, зокрема в Нагуєвичі, Попелі, Ясеницю-Сільну тощо, які дали фантастичні знахідки. Після цього саме він ініціює ідею про створення, окремого від Львова, заповідника музейного типу імені Івана Франка в Нагуєвичах, який би мав республіканський (сьогодні національний) статус і мав за мету оберігати унікальний культурний простір Нагуєвич, яко сакрального місця, пов’язаного із спадщиною його батька Івана Франка[13]. У період свого зародження музей-заповідник Івана Франка у концепції Петра Франка мав мати республіканський статус і виконувати розлогі функції у галузях етнографії, музеології, етнології, фольклористики тощо. При цьому Дрогобиччина, яко «Мала Батьківщина» Івана Франка, повинна була відіграти ключову роль у створенні цього науково-дослідного центру.

9 квітня 1940 р. згідно наказу № 4 «По музею Івана Франка» у Львові Петро Франко зобов’язує підготувати науковий бюлетень, у змісті котрого передбачає опублікувати до 30 квітня 1940 р. власну статтю «Хроніка Музею І. Франка» у Львові, у якій властиво й укладався матеріал про важливість дослідження культурно-мистецького простору не тільки Львова, але й Нагуєвич[14]. Фактично від 8 травня 1940 р. періодичні виїзди та дослідження у Нагуєвичах здійснювалися силами щойно перейменованим «Державним обласним меморіально-літературним музеєм ім. І. Франка у Львові»[15], який досліджував не тільки Львівські стації письменника, але й його родинний простір в Нагуєвичах та їх околицях. Фактично, створивши наукову раду Львівського музею І. Франка 4 червня 1940 р.,[16] Петро Франко одним із ключових її завдань на чолі М. В. Струтинською ставить вивчення історико-культурного простору, пов’язаного із дитячими та юнацькими роками життя письменника на Дрогобиччині, де Нагуєвичі, Ясениця-Сільна, Попелі та інші села стають об’єктами комплексного дослідження. Цікаво, що 8 червня 1940 р. Петро Франко на науковій раді прозвітував про завершення зйомок фільму «Борислав сміється», який знімався на теренах Дрогобиччини, проте, у зв’язку із нападом Німеччини у 1941 р., на сьогодні він вважається втраченим[17].

Поступово накопичувався серйозний етнографічний матеріал для розвитку окремої заповідницької справи в Дрогобицькій області, адже ще 26 жовтня 1940 р. на нараді співробітників Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові відбулася дискусія про розробку біографічної теми «Нагуєвичі – колиска Івана Франка»[18]. Саме наприкінці жовтня Петро Франко згідно музейного плану почав серйозно готувати наукову експедицію на терени Дрогобича та Нагуєвич, залучивши консультації інших установ Львова. Науковий робітник Марія Струтинська в своєму щоденнику згадувала, що 19 жовтня 1940 р. до неї зателефонував письменник Денис Лукіянович, який виразив власне бажання взяти разом із нею участь у експедиції до Нагуєвич[19].

У листопаді 1940 р. на теренах Дрогобицької області вже виконувала свою роботу окрема фольклорно-етнографічна експедиція, до котрої на правах партнерів і консультантів ввійшли і наукові робітники з музейної експедиції Петра Франка. Завдяки ній було записано чимало унікальних мелодій та народних пісень. Також у 1940 р. Львівським відділенням Інституту фольклору Академії наук України була організована фольклорна експедиція в тодішню Дрогобицьку область, керівником якої був Осип Роздольський, відомий на той час фольклорист. У складі експедиції були, крім нього, Ярослава Фіголь та Михайло Стельмах. Під час експедиції були обстежені деякі села рівнинної частини Дрогобицької області (Далява, Ріпчиці, Дорожів), а також гірської частини району (Смільна, Опака). При цьому гірські села Смільна та Опака безпосередньо належали до суміжних до «нагуєвицького хребта» етнографічних зон, адже з Нагуєвич вела стара дорога до Опаки. Матеріали експедиції сьогодні зберігаються у відділі рукописів ІМФЕ ім. М.Т. Рильського[20]. В них зафіксовані не тільки самі пісні, але й важлива інформація про обставини роботи експедиції, такі як спосіб пошуку інформантів, спілкування з ними, побутові деталі тощо. Важливо зазначати, що запис пісень проводився на фонограф, що дало можливість зафіксувати їх автентичне звучання. Окремі оригінали записів ми заново опублікували у 2019 р. згідно оригінальних цифрових копій[21]. При цьому звукова паспортизація експедиції 1940 року записів пісень на фонограф містила наговорювання на циліндри імен, прізвищ, виконавців, інколи місця їхнього проживання. І це відбувалося практично у всіх селах, де побувала експедиція. Так, наприклад, наприкінці воскового валика фонографа, рекордованого 13 грудня 1940 року в с. Опака, хоч і дуже погано чути, та все ж можна розібрати, що співали «[…]київ Максим Григорович, Дуб Анна Григорівна», а на валику, рекордованому 30 грудня цього ж року у с. Дорожів, виконавець представився як «Василь з Дорожева», а на валику з с. Ріпчиці респондент оголосив: «Село Ріпчиці. Стецьків Іван Михайлович». Така практика О. Роздольського стала обов’язковою для сучасних збирачів фольклору[22]. Усі пісні та записи рекордовані від старожилів, котрі мешкали на теренах Франкового Підгір’я і, котрі ще пам’ятали епоху Івана Франка, були зібрані в наступному порядку: 1) 24 листопада 1940 р. від мешканців села Далява було записано наступні пісні Великоднього циклу: «Десь тут була подоляночка» (гаївка), «Ми голубку уловили» (гаївка), а також «Святий Боже Святий кріпкий…» та ін.; 2) 30 листопада 1940 р. занотовано від мешканців села Верхній Дорожів: «Ой там у ліску на дрібнім піску» (колядка), «Червона калина білим цвітом родить» та ін. 3) 13 грудня 1940 р. від мешканців села Опака було записано пісні «Ой господар у дорозі» (пісня звичайна), «Ой  біда біда» (пісня звичайна), «Ой зацвила калина…»[23]. Саме Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн став цікавим об’єктом для дослідження, адже його робітниче середовище значною мірою формувало свій пісенний репертуар[24]. Першим його дослідником властиво й був Іван Франко, який виклав свої основні тези в статті «Дещо про Борислав»[25].

З боку Літературно-меморіального музею І. Франка у Львові Петро Франко ще 3 листопада 1940 р. під час спеціальної наради співробітників зосередив увагу на двох окремих наукових експедиціях до Дрогобича та Нагуєвич, до складу котрих увійшли науковий робітник Федір Григорович Кулечко та бухгалтер О. Н. Павлінський. Серед учасників планувалося залучити і Марію Струтинську та Ірину Радловську[26]. Одним із завдань експедиції було придбання кузні (зокрема ковальських знарядь) та хати (зокрема предметів побуту хати), а також перевезення їх до Львова. Експедиція мала за мету зробити фото-знімки Нагуєвич, Дрогобича, Борислава та околиць у кількості понад 200 штук, при цьому із чіткими записами на звороті про місцевість, дату і авторство. Чи не вперше у Нагуєвичах було сфотографовано загальні види села, мешканців, обряди весілля та похорону та ін. Забезпеченням роботи фотографа (В. Пронь) та автомобілем займалися відповідні служби Обласного Виконкому, згідно дозволу «товариша Трача». Під час листопадової експедиції було зроблено знімки Нагуєвич, Ясениці-Сільної, Дрогобича, Борислава, Губич, Унятич та околиць. Також П. Франко просив під час експедиції записувати від селян коломийки, пісні, приповідки та ін. Водночас він зобов’язав надіслати і затвердити листа у Дрогобицькому НКВД стосовно речей зібраних у Нагуєвицькій сільській раді та місцевого священника. Також Петро Франко наголосив, що не варто безкоштовно брати у мешканців Нагуєвич вишивку та народний одяг, а тому слід було закупити нове полотно, яке мало йти на обмін для селян. Цікаво, що одним із пунктів експедиції була опіка над родиною Франків у Нагуєвичах, у зв’язку із чим Петро Франко зобов’язав «закупити для рідні Франка одяг і черевики»[27].

Окрема частина наукової роботи експедиції полягала у виготовленні історико-архітектурної мапи села Нагуєвичі з назвою кожної із давніх частин, із топонімічними назвами та історією їх появи. Серед експедиційного приладдя було укладено цукор, свічки, тютюн і полотно[28].

27 листопада 1940 р. під час наради в львівському музеї Петро Франко доручив надіслати листа до міського фінансового відділу з проханням перерахувати до Нагуєвич 2 000 рублів з метою закупівлі матеріалів, пов’язаних із Іваном Франком[29]. Після цього П. Франко стверджує наказ директора Львівського музею І. Франка № 30 від 4 грудня 1940 р. про відрядження в експедицію в Дрогобич, Нагуєвичі та околиці наукового робітника Ф. Г. Кулечко і бухгалтера О. Н. Павлівського[30]. Серед завдань також було передбачено фото-фіксацію родинних місцевостей І. Франка і збирання матеріалів, пов’язаних з письменником[31]. Окрім ідеї створення окремого заповідника в Нагуєвичах, Петро Франко мав за мету зібрати матеріал для окремого відділу у львівському музеї І. Франка під назвою «Нагуєвицький відділ». Про цей задум Петро Франко повідомив Народний комісаріат освіти та управління музеїв у Києві 9 грудня 1940 р.[32]

Згідно грудневого звіту 1940 р. про підсумки двох наукових експедиції у родинне село Нагуєвичі, а також Дрогобич, Борислав, Ясеницю-Сільну, Попелі та ін., наукові робітники повідомили дирекції львівського музею І. Франка про колосальні знахідки та факти, пов’язані із народженням, життям і шкільними роками письменника[33]. Зокрема, було виконано ключове завдання, а саме зафотографовано 40 знімків об’єктів і локацій з місць пов’язаних із дитинством та юнацькими роками письменника. Також у селі Нагуєвичі було віднайдено хату, яка найбільше підходила під параметри хати Франків, в якій народився письменник, а також кузню, схожу на кузню його батька – Якова Франка. Із цих фотографій планувалося виготовити фотоальбом до 85-річчя з дня народження І. Франка для львівської експозиції. Пізніше М. Струтинська згадувала, що «конче треба було придбати: фольклорні та етнографічні матеріали з Нагуєвич, Дрогобича та Борислава і Карпат, хату, кузню, одежу, устаткування. Це все слід помістити в павільйоні – хаті і павільйоні – кузні, які можна уставити в садку на призначених на це місцях». Тобто більшість експонатів науковці прагнули все ж перевезти до Львова, адже львівські туристи мали бачити оригінальні речі доби, у якій виховувався  І. Франко[34]. Тому теза В. Бонь і М. Оркуш про те, що «…думка перевезти ці об’єкти до Львова є незрозумілою»[35], на сьогодні виглядає недоречною у зв’язку із даними спогадами М. Струтинської та новими джерелами про спарвжні цілі П. Франка щодо музейного простору в Нагуєвичах. Врешті дослідник В. Бонь і М. Оркуш помилково вважали, що П. Франко хотів створити музей в Нагуєвичах саме за допомогою цих віднайдених речей[36]. Їх все ж планували закупити і перевезти до Львова, а натомість у Нагуєвичах директор Петро Франко бачив передовсім охоронну заповідну зону, яка б мала стаціонарне і водночас розлоге науково-дослідне, туристичне та просвітницьке значення, невиключено із реконструкцією старої садиби Франків та перевезенням автентичної хати із Попелів чи Нагуєвич до місця де стояла садиба Франків.

Як виявилося, в першій експедиції до Нагуєвич, яка тривала впродовж 5 – 11 грудня 1940 р., участь взяли науковий робітник Ф. Г. Кулечко і фотограф Адам Кулеша. Проте через перші снігопади усі завдання було виконати важко. Але найбільше фотографій все ж було зроблено в Нагуєвичах. Цікаво, що окрім предметів народного побуту доби життя Івана Франка експедиція віднайшла в Нагуєвичах печатку і книги місцевого Комітету будови пам’ятника Івана Франка в Нагуєвичах, яка фіксувала не тільки процес господарського оформлення купівлі землі від Захара, але й статут організації «Дитячої оселі, захисту та музею пам’яток Івана Франка в Нагуєвичах». В другій експедиції, яка тривала в Нагуєвичах впродовж 24 грудня 1940 р. – 1 січня 1941 р.,[37] від львівського музею І. Франка взяли участь Ю. О. Дутка і Ф. Г. Кулечко, а від київського видавництва «Мистецтво» художник Азовський, Пустовійт, фотограф Шиманський і науковий робітник видавництва п. Гурман. Це була фактично «експедиція на лещатах», адже в зимовий період без них рухатися від хати до хати старожилів чи історичних та природніх пам’яток було вкрай важко. Завдання полягало не тільки у доповненні фото-матеріалу, але й у зборі фольклорної спадщини із околиць Нагуєвич та Дрогобича. При цьому художники виготовляли ескізи для видавництва ювілейного альбому. Цікаво, що для фіксації різних давніх топонімів Нагуєвич було застосовано саме лещата (лижі), за допомогою котрих вдалося дістатися і зафіксувати ліси Панчужна, Радичів тощо. Окрім всього, в Нагуєвичах було віднайдено хату без комина із печею, а також старим мисником, яка мала багато подібного до опису хати Франків, а також ковальське приладдя і деякі готові вироби авторства Якова Франка (сокиру, свердла та ін.). В період сильних зимових буревіїв музейники здійснювали наукові записи та нотатки про легенду «спалення упирів», замок братів Туркулів на Війтівській горі[38] тощо. Важливим моментом музейної експедиції були записи спогадів мешканців Нагуєвич, які були родичами, або ж добре знали письменника. У фольклорному матеріалі було записано близько 150 коломийок, а також пісню про звільнення від панщини, яку наспівав 90-річний мешканець Дмитро Чапля. Завершення експедиції також мало «спартанський» формат, оскільки усі учасники експедиції змушені так само за допомогою лещат добиратися до Дрогобича у зв’язку із «бойківською заметіллю»[39].

1940_експедицiя

Зустріч працівників Львівського літературно-меморіального музею І. Франка Ф. Г. Кулечка і В. Проня з племінником письменника Миколою Захаровичем Франком. Експедиція в Нагуєвичах, грудень 1940 р. (Світлини з фондів музею // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 373.)

Окрім Миколи Франка музейній експедиції серйозно допомагав і Михайло Гром. Невипадково саме за їх підтримки та їх знанням місцевих локацій результати експедиції для музейної справи були вражаючі[40].

Впродовж 1 – 14 березня 1941 р., за сприяння Петра Франка та колективу музею, до Нагуєвич вирушила студентська експедиція від Львівського університету ім. І. Франка, яка дослідила досі невідомі матеріали із Дрогобича, Нагуєвич, Ясениці-Сільної та Борислава. Як згадувала М. Струтинська, студенти повернулися з Нагуєвич до Львівського музею 14 квітня пізно ввечері, де розмовляли лише з Петром Франком[41]. Під час свого звіту студенти Шуліка, Вовденко, Климчук, Беднарський передали до музею повний пакет документації, матеріалів та артефактів, які під безпосереднім контролем ревізував П. Франко 16 квітня 1941 р.[42] Звіт студентської експедиції в Нагуєвичах було презентовано під час музейної вечірки 20 квітня 1941 р. З цього приводу Петро Франко зауважив, що саме «від Музею виїхала експедиція студентів університету ім. І. Франка до Нагуєвич – родинної місцевості Івана Франка і околиці в цілях зібрання матеріалів зв’язаних з особою Івана Франка»[43]. Як виявилося, серед експедиційних матеріалів було зібрано спогади, інтерв’ю, фольклор, записки з весілля, на якому був Іван Франко і багато інших даних. Два члени експедиції Бовденко І.Т. і Шуліка П. П. розповідали про опитування старожилів, які особисто знали письменника[44]. Щоправда усі ці студентські спогади до нашого часу, на жаль, не збереглися[45].

Напередодні святкування 85-го ювілею науковий робітник Львівського музею І. Франка М. Струтинська повідомила, що у травні готувалася нова – третя експедиція в Нагуєвичі, Ясеницю-Сільну та Борислав[46]. Це свідчить не тільки про збір додаткового матеріалу, але про системну підготовку історико-культурного простору у процесі створення заповідника на території Нагуєвич та довколишніх околицях з метою популяризації та збереження спадщини Івана Франка, пов’язаного із його рідним краєм.

Експедиційна робота на Дрогобиччині була актуальна не тільки у зв’язку із бажанням відкрити нагуєвицький заповідник, але й тому, що у 1941 р. наближався 85-й ювілей вшанування титана праці – Івана Франка, відтак потрібно було презентувати нагуєвицькі матеріали і для львівської екскурсійної публіки. Це було одне із ключових завдань експедицій[47]. Формування аргументів для створення заповідника було пріоритетним завданням і на рівні листувань із Наркомом освіти в Києві. Так, ще 25 січня 1940 р. під час розширеного першого засідання Українського ювілейного комітету при спілці письменників України Петро Франко, як заступник голови цього комітету, виступив із особливим зверненням до академічної громади, вказавши на потребу організувати заповідний історико-природній музейний комплекс імені Івана Франка в с. Нагуєвичі, де народився його батько. Серед присутніх на нараді Ювілейного комітету були голова комітету, академік П. Г. Тичина, а також письменники І. Сенченко, Є. Кирилюк, Ю. Кобелецький, В. Василевська, Н. Забіла, критики Тудор і Борейша та ін. Серед заходів про увіковічення пам’яті Івана Франка було оголошено, що окрім того, що Український інститут літератури ім. Шевченка вже підготував до друку листування Івана Франка з польською письменницею Елізою Ожешко, при львівському філіалі Академії наук УРСР створено групу франкознавців, які працюватимуть над рукописами Франка[48]. Натомість Петро Франко наголосив, що музей в Нагуєвичах «…за своїм значенням має бути аналогічний шевченківському музею в Канові»[49]. Ця інформація була широко розповсюджена в періодиці, зокрема, опублікована у Вістях ВУЦВК за 30 січня 1940 р. Фактично цей заповідник музейного і природо-охоронного типу за своїм значенням мав також мати і аналогії до меморіального шевченківського музейного комплексу в Каневі, який починаючи від 1935 р., мав за мету збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища[50]. Щоправда існує думка, що на одній із нарад у Спілці письменників України у Києві Петро Франко висловився про необхідність створення музею Івана Франка в Нагуєвичах за зразком Київського музею Тараса Шевченка[51].

Практично одразу після свого призначення на посаду директора Львівського музею І. Франка від 26 січня 1940 р.[52], Петро Франко приступає до справи паралельного відкриття заповідника в Нагуєвичах. Вочевидь син письменника добре володів інформацією про реальні загрози, які стосувалися знищення спадщини та природньо-культурного простору давніх Нагуєвич, які виникли із приходом радянської влади у 1939 р. Не гаючи часу, 15 лютого 1940 р. Петро Франко пише листа в Народний комісаріат освіти та управління музеїв у Києві (тодішнє Міністерство освіти, далі – Нарком освіти) із обґрунтованим текстом про створення окремого заповідника в Нагуєвичах. Цей текст вперше публікуємо за матеріалами Центрального державного архіву вищих органів влади України:

«Директор Меморіально-літературного музею Івана Франка у Львові П.І.Франко 15.2.1940 р. направив лист до НКОсвіти:

«Музей Івана Франка звертається до Вас з проханням утворити в ювілейному році в Нагуєвичах, рідному селі Івана Франка – заповідник.

  1. Тому що зараз нема там ні батьківської хати, ні забудовань, вказане було б відтворити хату і садибу батька Івана Франка після опису його самого “Моя батьківська хата” та після устних вказівок декількох старих нагуєвицьких людей, що добре пам’ятають ту хату. Вона майже 40 років тому була перенесена до сусіднього села Попелів і зовсім там перебудована.

  2. Просимо забезпечити ліси в Нагуєвичах перед вирубом і знищенням, а саме лісок Радичів, Панчужну і Діл, куди залюбки від наймолодших років ходив Іван Франко, і які так тісно зв’язані з його творчістю»[53].

Тобто напередодні, написання свого листа-прохання до наркомату освіти Петро Франко чітко визначив два ключові завдання майбутнього заповідника:

1) потреба історичної реконструкції садиби Франків та відновлення пам’яті про Івана Франка у Нагуєвичах;

2) потреба захисту давнього «Радичевого лісу», лісів «Панчужна» (Панщина або панський ліс) та «Діл», у яких любив мандрувати Іван Франко і, про які письменник часто згадував у своїх творах як про природній історичний простір, котрий одночасно і надихав його до написання культових літературних творів, зокрема – «Захар Беркут». Зауважимо, що у цей час інспектором Управління музеїв НКО УРСРС працював І. Гезель, який і підготував усю документацію для республіканського заповідника Івана Франка в Нагуєвичах.

Зовсім невипадково питання вшанування 85-го ювілею від дня народження Франка вирішувалося також і під час урядового засідання ювілейного комітету. Так, 9 травня в Академії наук УРСР, під головуванням академіка-драматурга О. Е. Корнійчука відбулося перше засідання урядового комітету. В ньому взяли участь: секретар ЦК КП(б)У по пропаганді т. Й. Г. Лисенко, президент Академії наук УРСР академік О. О. Богомолець, академіки П. Г. Тичина, А. Ю. Кримський, К. Й. Студинський, М. С. Возняк, В. Г. Щурат, син письменника – П. І. Франко, заслужені діячі мистецтв О. П. Довженко, К. П. Хохлов, письменники М. П. Бажан, І. С. Фефер, В. М. Сосюра та ін.[54] В обговоренні цього питання взяли участь: академік А. Кримський, Нарком освіти УРСР – Редько, який властиво і розглядав лист Петра Франка про створення заповідника в Нагуєвичах,  академік – Богомолець та ін. Також урядовий комітет заслухав про позиції академіка К. Студинського по увічненню пам’яті письменника, який також підтримував ідею Петра Франка[55].

Ситуація щодо організації заповідника в Нагуєвичах до певної міри була ускладнена серйозною політичною критикою Петра Козланюка, який, будучи редактором львівської обласної газети «Вільна Україна», постійно критикував усіх тих, хто у міжвоєнний період вшановував і популяризував спадщину Івана Франка не за стандартами радянської пропаганди, називаючи усіх «зрадниками та буржуазними націоналістами». Так, 20 травня 1940 р. П. Козланюк публікує статтю «Іван Франко і буржуазні націоналісти», у якій фактично висміює усіх, хто брав участь у поминальних вечорах, молебнях та святкуваннях річниць смерті та дня народження І. Франка у 20-х – 30-х рр. ХХ ст. в Галичині:

«Підлі українські буржуазні націоналісти донцови, маланюки, целевичі та інші зрадники, нікчемні сини безславних батьків-ботокудів понад два десятки років просто з шкури вилазили, щоб украсти в робітників і селян правдивого Франка-демократа, Франка-революціонера. Вони облудно «шанували» його пам’ять, влаштовували часті Франківські вечірки, ювілеї і попівські панахиди, щоб у кадильному диму сховати революційну творчість Франка перед народом»[56].

Подібні статті поступово нагнітали ситуацію довкола таких постатей, як Петро Франко, який без перебільшення був одним із ключових ініціаторів цих заходів у міжвоєнний період. Відтак сьогодні важко судити, яка насправді склалася ситуація у ювілейному комітеті станом на травень 1940 р., адже Петро Франко намагався реалізовувати передовсім музейні задуми у Львові та Нагуєвичах поза партійною роботою, на відміну від П. Козланюка.

Врешті 12 липня 1940 р. українська радянська газета «Вільна Україна», яка друкувалася у Львові, попри партійну цензуру, публікує для громадськості Західної України статтю П. Козланюка присвячену Нагуєвичам. У цій статті визнавалося, що традиція ідеї створення «живого пам’ятника Івану Франку» в Нагуєвичах, який би складався із дитячої оселі, захисту та музею пам’яток, все ж виникла за часів «панської Польщі», а тому цю ідею слід продовжувати[57]. Врешті аргументувалося, що задля цієї ідеї, ще в травні 1934 року скрізь у Західній Україні було розповсюджено тисячі листівок, які польська поліція конфісковувала у зв’язку із тим, що у них містився «Заклик до селян, робітників і трудової інтелігенції. В своєму часі піднесено думку побудувати пам’ятник Великому Каменяреві Іванові Франкові в його рідному селі»[58].

Також П. Козланюк повідомив цікавий факт, що навіть місцеву школу, яку у липні 1940 р. очолював Михайло Максимович Дрогобицький, місцева громада прагнула назвати іменем Івана Франка, адже до 1939 р. жодної установи пов’язаної із іменем письменника таки не було офіційно відкрито[59].

Щоправда Друга світова війна вкотре зупинила процес створення нагуєвицького заповідника. Також Петро Франко був директором Львівського літературно-меморіального музею лише короткий час, бо вже 29 червня 1941 року, за офіційною версією, його було вивезено зі Львова до Києва, нібито, в евакуацію (через напад Німеччини на СРСР), а насправді це була фактично акція «культурного арешту», коли відомих людей арештовували «запрошенням до автомобіля», після якого з цими людьми родина повністю втрачала зв’язок. З цього моменту його доля була донедавна не відома, адже після спеціальної розвідки Наталки та Богдана Тихолоз, стало відомо, що за свої патріотичні позиції Петро Франко, в тому числі і музейні, був розстріляний за підпису чекіста Микити Хрущова після 6 липня 1941 р., вочевидь[60]. Як виявилося, розшифрована секретна телеграма «Вх. № 11569» від 6 липня 1941 р. до народного комісара державної безпеки СРСР Всеволода Меркулова чітко вказує на те, що Петра Франка разом із Кирилом Студинським та українським співаком і солістом Київського театру опери та балету Михайлом Донцем було арештовано та розстріляно з наказу Микити Хрущова та за особистого підпису Лаврентія Берії[61]. Зокрема зазначалося: «Указаниями товарища Хрущова нами арестованы: Студинский, Франко [йдеться про Петра Франка], киевский артист Донец [оперний співак], националисты. В связи с тем, что вывести их из Киева затруднительно, считаем целесообразным их расстрелять. ЦК КПУ такого же мнения. Прошу немедленных указаний»[62]. У телеграмі також йшлося, що «По предложению Хрущева, «За» проголосовали Берия, В. Молотов и (вероятно) Маленков. Среди адресатов стоит выделить Серова»[63], тобто Іван Сєров, який безпосередньо у 1940 році керував розстрілами польських офіцерів в Катині також мав пряме відношення до розстрілу сина Івана Франка. Врешті за однією із найвірогідніших версій, у зв’язку із тим, що в цей період Київ готувався до відступу і у місті масово знищували архіви, то у даній телеграмі про знищення Петра Франка, Студинського і Донця, маємо чи не єдиний на сьогодні доказ того, що НКГБ не справлялося з такою кількістю людей, щоби їх евакуювати. Також на підставі відомих документів особистої справи М. Донця в літературі є підтвердження того, що Донець таки був розстріляний 9 або 10 липня. Відповідно на цій підставі і підставі розсекреченої телеграми, Петра Франка могли цілком розстріляти одночасно з К. Студинським та М. Донцем 9 або 10 липня 1941 р.[64] Врешті розстріли у Києві 9 – 10 липня 1941 р. здійснювалися з такою інтенсивністю, що підлеглі такої посадової персони, як Микити Хрущова, попросту не встигали заводити ці справи. Тому існує припущення, що на Кирила Студинського і Петра Франка цих справ узагалі не завели[65]. Хоча справа «дело-формуляр» все ж таки була заведена під № ДФ910, про що добре відомо із подібної справи брата Тараса Франка із даними від 3 січня 1950 р. Щоправда куди ділася папка Петра Франка досі невідомо[66].

Розшифрована_телеграма_6_лдипня_1941_р.

Розшифрована секретна телеграма «Вх. № 11569» від 6 липня 1941 р. до народного комісара державної безпеки СРСР Всеволода Меркулова від Микити Хрущова про арешт та прохання розстріляти Кирила Студинського, Петра Франка та Михайла Донця (Российский государственный архив социально-политической истории. – Ф. 558. – Оп. 11. – Д. 449. – Л. 101.)

Таким чином, ані 25-річчя від дня смерті, ані 85-річчя від дня народження письменника, так і не були проведені належним чином, а музейно-заповідницька справа в Нагуєвичах продовжувала чекати свого часу. Врешті друга Світова війна зупинила роботу львівського музею І. Франка у Львові. Експедиційні знахідки хата і кузня закуплені так і не були, а ковальські речі Якова Франка залишилися у Михайла Грома у Нагуєвичах, і лише згодом, у 1981 р., він передав їх до експозиції реконструйованої садиби[67].

 


[1] Шутко М., Лазорак Б., Хміль Р., Лазорак Т. Коротка хроніка каденцій і біограм директорів Літературно-меморіального музею Івана Франка і Державного історико-культурного заповідника в Нагуєвичах за період 1946 – 2020 рр. // Садиба Франка: науковий збірник заповідника «Нагуєвичі». – Кн. І. – Дрогобич: Посвіт, 2020. – С. 607-627.

[2] Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 – червень 1941. Збірник документів і матеріалів / Ю. Ю. Кондуфор (відп. ред.) та ін. – К., 1986. – С. 295.

[3] Заклик до українського громадянства в справі вшанування пам’яти І. Франка // Вільне слово. – № 7. – 17 січня. – Дрогобич, 1942. – С. 2.

[4] Центральний державний архів вищих органів влади. – Ф. 2. – Оп. 7. – Спр. 204. – Арк.147-148; Культурне будівництво в Українській РСР. 1928 – червень 1941. – К., 1986. – С. 413.

[5] Гриневич В. А. Україна: хроніка ХХ століття: довідкове видання. Рік 1940 / НАН України. Інститут історії України. – К.: Інститут історії України, 2009. – С. 94.

[6] Там само. – С. 149. Хоча у франкознавстві побутує думка, що створення відбулося раніше. Зокрема, вважається, що 26 січня 1940 року за ініціативою Спілки радянських письменників Народний комісаріат освіти УРСР (так тоді називалося Міністерство освіти) ухвалив рішення про відкриття Літературно-меморіального музею Івана Франка у Львові у домі письменника. Директором новоствореного музею призначили Петра Франка, який на той час був депутатом Верховної ради УРСР. Урочисте відкриття відбулось 10 жовтня 1940 року о восьмій годині вечора. Див.: Горак Р. Роки страждань і поступу. Музеєві Івана Франка – 70 // Вісник Наукового Товариства імені Шевченка. – Чис. 45. – С. 46.

[7] Петро Франко (21.06.1890 – літо 1941) народився у с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області. Закінчив Львівський політехнічний інститут. Захоплювався збиранням фольклорно-етнографічних матеріалів, писав оповідання. Діяльність організованого ним пластового гуртка проводилася на основі скаутського підручника Р.Бейден-Пауела і підручника польського скаутмайстра Мелковського. Вже у березні 1912 року гурток виріс у велику пластову організацію, яка нараховувала до 120 членів і проводила свою діяльність аж до початку Першої Світової війни. Головний ухил у роботі в осередку робився на фізичне виховання. У 1913 році вийшла книжка П. Франка «Пластові ігри і забави». А наступного року з початком військових дій П. Франко разом із усім своїм мандрівним пластовим табором вступив до лав Українських Січових Стрільців. З 1918 по 1920 роки П. Франко є керівником авіації Української Галицької Армії. Після війни він працює вчителем у гімназії у Коломиї (з 1922 по 1930 рр.), далі займається Пластом, іменований скаутмайстром (1924). Згодом переїжджає до Харкова, де обіймає посаду наукового співробітника у Науково-дослідному інституті прикладної хімії. Пізніше переїжджає до Львова і Яворова, де вчителює (1936 – 1939 рр.). П. Франко є членом Наукового Товариства ім. Т. Шевченка. З 1939 до 1941 року він працює деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту Радянської торгівлі (з 1939 по 1941 рр.). Депутат Верховної Ради УРСР. Загинув Петро Франко у 1941 році у застінках НКВС.

[8]1940 р., червня 26. – Сценарій радіопередачі «Останні вісті» на львівському радіо за участі директора музею Петра Франка // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12 – Львів: Апріорі, 2012. – С. 49-50.

[9] Ухвалено 4 декларації: про встановлення радянської влади в Західній Україні (доповідач М. Панчишин), про входження Західної України до складу СРСР і возз’єднання з УРСР (К. Студинський), про конфіскацію поміщицьких і монастирських земель (Ю. М. Шкалубина) та про націоналізацію банків і великої промисловості (В. Садовий).

[10] Сьогодні це відео у вільному доступі можна переглянути в мережі інтернет: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного – Співзасновник Пласту – Петро Франко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=VbR15_TKVBc

[11] Мельник І. Народні Збори Західної України // Збруч. – 27 жовтня 2014. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/28427

[12] Громадяни Західних областей одержують Радянські паспорти // Вісті ВУЦВК. – № 51. – 1940. – 3 березня. – С. 4.

[13] Лазорак Б. ДІКЗ «Нагуєвичі» офіційно змінює витоки своєї появи (1935/1940 – 2019 рр.) // Інтернет-газета «Майдан». –18 травня. – Дрогобич, 2019 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://maydan.drohobych.net/?p=68547

[14] Приказ № 4 9/IV 1940 // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 42-43.

[15] 1940 р., травня 8. – З постанови Ради Народних Комісарів УРСР // Там само. – С. 40.

[16] Приказ № 10 дня 4/VІ 1940 // Там само. – С. 39.

[17] Ре­жи­сер В. Куч­вальсь­кий роз­по­чав зйом­ки і довів їх май­же до по­ло­ви­ни, ко­ли са­ме ви­бух­ну­ли над Києвом перші бом­би Дру­гої світо­вої війни. Зняті ма­теріали, не­га­ти­ви, копії то­що не вхо­ди­ли до спи­с­ку цінно­с­тей студії, що підля­га­ли ева­ку­ації. Як пи­ше у своїх спо­га­дах ре­жи­сер А. Кор­дюм, усе, що не ви­во­зи­лось, співробітни­ки студії по­то­пи­ли в Дніпрі, аби не за­ли­ши­ти во­ро­гові. (…) У фільмі „Бо­ри­слав сміється” (1941) Се­мен Сва­шен­ко ви­ко­ну­вав роль Прий­ди­волі. Уп­ра­ви­тель Юзик збез­че­с­тив ко­ха­ну Прий­ди­волі Вар­ку і во­на вко­ро­ти­ла собі віку, ки­нув­шись у наф­то­ву яму. (…) Від зву­ко­вої по­ста­нов­ки „Бо­ри­слав сміється” не за­ли­ши­лось жод­них слідів ні в спеціальній літе­ра­турі, ні в схо­ви­щах фільмо­фон­ду». Про цей не­за­вер­ше­ний і втра­че­ний фільм йдеться і в спо­га­дах Йо­си­па Гірня­ка: «Я (…) докінчу­вав на кіно­фа­б­риці зніма­тись у ролі Ва­си­ля Півто­ра­ка у фільмі „Бо­ри­слав сміється” за тво­ром Іва­на Фран­ка і сце­нарієм си­на по­ета – Пе­т­ра Фран­ка, ко­лиш­нь­о­го че­та­ря Ук­раїнських Січо­вих Стрільців». Див. : Протокол ч. 2. Засідання Наукової ради музею з дня 8/VI.1940 року // Там само. – С. 46; Гірняк Й. Спо­ми­ни / Упо­ряд. Б. Бой­чук. – Нью-Йорк: Су­часність. – 1982. – С. 458–459; Ше­лест Ю. До­ро­гоцінна спад­щи­на // Но­ви­ни кіно­е­кра­ну. – 1966. – № 8.

[18] 1940 р., жовтня 26. – Протокол № 12 наради співробітників музею // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 72.

[19] Музейні щоденники Марії Струтинської (з історії музею Івана Франка) // Документи і матеріали // Там само. – С. 232.

[20]  Матеріали виявила і дослідила Л. Федоронько: Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України. – Ф. 34-3. – Од. зб. 36; Ф. 29-3. – Од. зб. 444.

[21] Лазорак Б. Жива народна пісня Дрогобиччини записана під час фольклористично-етнографічної експедиції 1940 р. // Офіційна сторінка Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі». – 26 березня. – 2019 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2174732842593382&id=100001700610588&__xts__[0]=68.ARCfLhaiLlKszQ7oNMFwgPe2ttzbuH6AT_SytTYmWZ_5dtb2kL3-E_3tascRpBmiOeRlwHyW0BrVIyNsKJFpin0wDwWAl1dcBT14vu2SYzAAoL6CFvfDYNh0QPT2V_T6SlUVfweoFQo0wG0YUDCXXWE9LF1bDpglzrccWnff7FcAz9-Bd167ZpJKPkQumfhfp1OhQPumn5wOt5v-u2X3w_ExUR7SVucBU10ni4rWi1BrXp8eBE_XAE-mHXhl-6GI0irbKjxkuTZXu-nLMmXmfgbLnIIAb_SFcKJQ&__tn__=-R

[22] Див.: Довгалюк І. Фонографування народної музики в Україні: історія, методологія, тенденції монографія. – Львів: ЛНУ ім. Івана Франка, 2016. – 648 с.

[23] Сьогодні близько десятка записів за період 24 листопада – 13 грудня 1940 р. за номерами оригінальних валиків фонографа можна прослухати у вільному доступі. Див., наприклад: Валик № 110 (24.11. 1940), с. Далява. – [електронний ресурс]. – режим доступу: https://kach.me/audio/4288709936-%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8F%D0%B2%D0%B0_%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80_%D0%BE%D0%BD_%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB/211706156-%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BA_110_24_11_1940.-1792836184.282060108/

[24] Федоронько Л. До історії записів пісенного фольклору Дрогобиччини / Народознавчі зошити / Гол. ред. С. Павлюк. – 2015. – № 1. – С. 251-255.

[25] Франко І. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р. – Т. 26. – С. 186-193.

[26] Бонь В., Оркуш М. До історії музею-садиби Івана Франка // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 10 (155-річчю від дня народження Івана Франка). – Львів: Ініціатива, 2011. – С. 201.

[27] Протокол ч. 15. Наради співробітників Музею з дня 3.XI.1940 року // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 78-79.

[28] Там само.

[29] Протокол ч. 16 наради співробітників Музею Івана Франка з дня 27.ЧІ.1940 року // Там само. – С. 91-92.

[30] Там само.

[31] Приказ № 40 з дня 4ХІІ.1940 р. // Там само. –  С. 40.

[32] Лист від музею Івана Франка у Львові до Народного комісаріату освіти та управління музеїв у Києві від 9 грудня 1940 р. // Там само. – С. 96.

[33] Звіт про відрядження у Нагуєвичі, Дрогобич, Борислав, грудень 1940 р. // Документи і матеріали // Там само. – С. 97-99.

[34] Матеріал Марії Струтинської «Науково-дослідна праця Музею» // Документи і матеріали // Там само. – С. 215.

[35] Бонь В., Оркуш М. До історії музею-садиби Івана Франка… – С. 202.

[36] Там само. – С. 200.

[37] Приказ № 32 по музею від 23 грудня 1940 р. // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 102.

[38] Сьогодні на місці розташований Літературно-меморіальний музей Івана Франка, як структурний підрозділ Державного історико-культурного заповідника «Нагуєвичі».

[39] Звіт про відрядження у Нагуєвичі, Дрогобич, Борислав, грудень 1940 р. // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 97-99.

[40] Бонь В., Оркуш М. До історії музею-садиби Івана Франка… – Львів: Ініціатива, 2011. – С. 203.

[41] Музейні щоденники Марії Струтинської (з історії музею Івана Франка) // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 265.

[42] Наказ № 53 з дня 15 квітня 1941 р. // Там само. – С. 128-129.

[43] Протокол ч. 16 вечірка, яка відбулася в музеї Івана Франка дня 20.IV.1941 року  // Там само. – С. 130-131.

[44] Протокол ч. 16 вечірка, яка відбулася в музеї Івана Франка дня 20.IV.1941 року Там само. – С. 130-131.

[45] Музейні щоденники Марії Струтинської (з історії музею Івана Франка) // Там само. – С. 278.

[46] Стаття Марії Струтинської «Музей Івана Франка до 85-ліття з дня народження свойого патрона // Там само. – С. 200.

[47] Музейні щоденники Марії Струтинської (з історії музею Івана Франка) // Документи і матеріали // Там само. – С. 221.

[48] Пам’яті Івана Франка / До теми. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/32336

[49] Пам’яті Івана Франка / До теми. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/32336

[50] Брижицька С. Шевченківський національний заповідник у Каневі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. – К.: Наук. думка, 2013. – Т. 10 : Т-Я. – С. 617; «Серед степу широкого на Вкраїні милій…»: до 90-річчя від часу заснування Шевченківського національного заповідника в м. Каневі (1925) // Дати і події, 2015, друге півріччя: календар знамен. дат № 1 (5) / Нац. парлам. б-ка України. – К., 2014. – С. 36-40.

[51] Бонь В., Оркуш М. До історії музею-садиби Івана Франка // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 10 (155-річчю від дня народження Івана Франка). – Львів: Ініціатива, 2011. – С. 200.

[52] Музейні щоденники Марії Струтинської (з історії музею Івана Франка) // Документи і матеріали // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові: Перші кроки (документи про створення музею Івана Франка у Львові). – Вип. 12. – Львів: Апріорі, 2012. – С. 221.

[53] ЦДАВОВУ. – Ф. 166. – Оп. 11. – Спр. 476. – Арк. 2.

[54] Перше засідання урядового комітету по ознаменуванню ювілею Івана Франка  / До теми. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу

[55] Перше засідання урядового комітету по ознаменуванню ювілею Івана Франка  / До теми. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу

[56] Козланюк П. Іван Франко і буржуазні націоналісти // Вільна Україна. – 28 транвя. – Львів, 1940. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/37168

[57] Козланюк П., Днєпров К. В рідному селі Івана Франка // Вільна Україна. – 12 липня. – Львів, 1940. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/38911

[58] Козланюк П., Днєпров К. В рідному селі Івана франка // Вільна Україна. – 12 липня. – Львів, 1940. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/38911

[59] Там само.

[60] Тихолоз Н., Тихолоз Б. Документи родини Франків з архівів радянських спецслужб (підготував Андрій Квятковський) // Збруч. – 10 липня 2017 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/68245

[61] Российский государственный архив социально-политической истории. – Ф. 558. – Оп. 11. – Д. 449. Л. 101.

[62] Тихолоз Н., Тихолоз Б. Документи родини Франків з архівів радянських спецслужб (підготував Андрій Квятковський) // Збруч. – 10 липня 2017 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/68245

[63] Российский государственный архив социально-политической истории. – Ф. 558. – Оп. 11. – Д. 449. Л. 101.

[64] Тихолоз Н., Тихолоз Б. Документи родини Франків з архівів радянських спецслужб (підготував Андрій Квятковський) // Збруч. – 10 липня 2017 р. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zbruc.eu/node/68245

[65] Там само.

[66] Там само.

[67] Бонь В., Оркуш М. До історії музею-садиби Івана Франка // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. – Вип. 10 (155-річчю від дня народження Івана Франка). – Львів: Ініціатива, 2011. – С. 202.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s