МОДА І ТРАДИЦІЯ: ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських)

© Оксана КОСМІНАКосміна_o

Кандидатка історичних наук,
старша наукова співробітниця
Інституту народознавства НАН України

 

 

Ім’я Ольги Хоружинської відоме переважно завдяки тому, що 1886 року вона одружилася з Іваном Франком. Ольга народилась у селі Бірки на Харківщині в родині дрібного поміщика, нащадка старовинного козацького шляхетного роду. Закінчила Харківський інститут шляхетних дівчат та Вищі жіночі курси у Києві. Вона володіла кількома іноземними мовами: англійською, німецькою, російською.

Про її нелегке подружнє життя написано досить багато.

Але наша сьогоднішня тема геть не про неї як дружину видатного письменника, не про складне подружнє життя, не про її хворобу.

Подивимось на відому світлину, де ми бачимо Ольгу та її сестру Олександру. Ця світлина була зроблена у Києві 1885 року, коли для Ольги все ще було попереду, вона була незаміжня, красива і модна.

03 - Ольга і Антоніна Хоружинські

Ольга та Олександра Хоружинські. Київ, 1885 р.

Мене вже давно зацікавив той одяг, в який вбрані сестри. Ці два ансамблі ніби однакові, але, якщо придивитися, то мають відмінності. Вони ніби й українські, але геть не подібні на жоден з впізнаваних традиційних селянських убрань. Трохи театральні, але це не була сцена з вистави.

Коли вже я трохи почала розуміти, що до чого, зробила пост у соціальній мережі Фейсбук. Мені було цікаво, що думає про цей одяг спільнота. Були думки, що це міг бути такий реквізит фотоательє. Але уявити, що такі шляхетні дівчата прийшли в ательє і почали переодягатися в чужий одяг, було важко.

Але невелика кількість людей, які мали змогу ознайомитися з виданням 2014 року «Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века»[1], одразу впізнали цю стилістику.

Той одяг, який одягли сестри Хоружинські, не був випадковим. Він відповідав модній стилістиці 1880-х років, їхньому соціальному стану, громадській позиції і потребі виразити себе саме в такий спосіб.

Власне в цьому одязі виявилося бажання поєднати модний вигляд і підкреслити свою небайдужість до народних традицій.

І тут виникає одвічне питання, яке й досі не вирішене. Мода і традиція – наскільки вони взаємодіють одна з одною? Чи можливо бути модною/модним і водночас дотримуватися певних традицій?

Між поняттями «мода» і «традиція» є дещо спільне і багато відмінного. Як мода, так і традиція формують певний стандарт, стереотипний характер мислення[2]. Разом з тим між модою і традицією є суттєва світоглядна різниця при розгляді ціннісних орієнтирів: якщо у моді головною цінністю є сучасність, то в традиції головне – це минуле. Якщо в моді відбувається постійна зміна культурних взірців, то для традиції характерне негативне або підозріле ставлення до всього інноваційного[3]. Звісно, традиційне сільське вбрання зазнавало модних впливів, але це відбувалося значно повільніше, ніж у місті.

Що спонукає художників та дизайнерів звертатися до теми національного вбрання і намагатися ввести його у міський костюм? Тут, вочевидь, поєднується дві тенденції: мода і патріотизм.

Будь-який художній стиль не має кордонів, але кожен його трактує по-своєму. Тому і виникають різні назви одного й того самого явища. Певні стилістичні особливості охоплюють всі види мистецтва, і одяг не є винятком.

Модний міський одяг, який виник та поширився наприкінці XIX століття, мав свої історичні передумови. Будь-яка модна тенденція не виникає сама по собі. «Весна народів» 1848–1849 років сприяла піднесенню національної свідомості. З середини XIX століття зростало зацікавлення сільською народною культурою серед представників середнього і вищого класу. Це яскраво проявлялось у середовищі творчої інтелігенції і мало різні назви: слов’янофільство, хлопоманія, народництво. Це був час міжнародних виставок; першою з них була виставка у Лондоні у 1851 році, а потім – всесвітні виставки у Парижі (1867, 1878, 1889) та Філадельфії, Чикаго, Сент-Луїсі (1876, 1893, 1904). Перша етнографічна виставка в Росії відбулась у 1867 році[4]. На теренах Австро-Угорщини у 1887 році у Тернополі за ініціативою графа Володимира Дідушицького до приїзду ерцгерцога Рудольфа Габсбурга була організована етнографічна виставка, у 1880 році була виставка в Коломиї, у 1877, 1885, 1890 у Львові[5].

Важливо зазначити, що у 1860–1870 роках був популярним загальноєвропейський художній напрямок історизм. В цей період відкриваються музеї етнографічного спрямування. Першими з них були Дашковський етнографічний музей у Москві (1867) і Етнографічний відділ Російського музею у Санкт-Петербурзі. Виходить література, присвячена народному мистецтву і зокрема вишивці, серед якої альбом Володимира Стасова «Русский народный орнамент. Шитье, ткани кружева» (1872)[6], альбом Олени Пчілки «Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки» (1876)[7] та ряд інших.

Серед творчої еліти визріло бажання створити новий, сучасний народний стиль, який би не копіював елементи сільського одягу і був адаптований до міської культури. Цей стиль мав різні назви: «русский стиль», «псевдорусский», «неорусский», «костюм в народном стиле», «костюм à la russe», «дачний», «костюм в русском вкусе»[8].

Зародження цього стилю пов’язують з діяльністю художнього гуртка, який виник в маєтку Мамонтових Абрамцево. Відомі художники та громадські діячі прагнули відродити забуті народні ремесла: різьблення по дереву, виробництво кахлів, вишивку. За ескізами відомих художників Олени Поленової та Віктора Васнецова створювали меблі, домашнє начиння, яке мало характерні риси народного різблення[9]. Аналогічні процеси відбувалися і в Україні. Зокрема ескізи меблів для міських жителів в «українському стилі» належать відомому українському художнику Амвросію Ждасі[10].

В усіх губерніх Російської імперії зусиллями земств організовувалися кустарні художні майстерні. До роботи залучали майстрів народної вишивки.

У каталозі виставки «Історизм в Росії. Стиль та епоха в декоративному мистецтві» повідомляється, що в центрах художньої вишивки і мережива могли створюватися і костюми в російському стилі[11].  Серед ініціаторів подібного костюму згадувалися Анна Казначеєва, Анна Надпорожська, княгиня С.П. Долгорукова, Н.Н. Шаховська. Завдяки дослідженню Олександра Васильєва відомо, що «у 1875 році Анна Надпорожська почала виставляти вишиті виробі у російському і малоросійському стилі. В основному це були блузи з довгими рукавами, оздоблені мереживом і вишиті в біло-синьо-червоних тонах. До таких блуз і кофт робили повністю вишиті спідниці і фартухи. Подібні ансамблі швидко стали популярними, їх носили з крупним намистом»[12].

Як зазначає Людмила Любченко, костюм à la russe вибирає з традиційного костюма тільки окремі його компоненти, фіксує окремі особливості крою (косий розріз на сорочці), уніфікує техніку вишивки (обмежує її лише хрестом), нівелює архітектоніку традиційного вбрання, перетворюючи його на суцільну декорацію[13].

003_Орел_Інститут шляхетних дівчат_1900

Виступ у «народних» костюмах. Олександрівський інститут шляхетних дівчат. Орел. 

Залишилися спогади очевидців, які теж описують таке вбрання. Зокрема, герой роману Буніна «Життя Арсеньєва», який приїздить у місто Орел і заходить у видавництво газети «Голос», бачить двох дівчат, які були «в цвітастих розшитих нарядах з різнокольоровим намистом і стрічками, з широкими рукавами»[14]. У своїх мемуарах «Минуле» відомий етнограф Віра Харузіна, чия юність проходила в Москві у 1880-х роках, згадує, що в ті роки в моду почав входити так званий «російський костюм». Її мама та родичка Лена «вышивали кофточки красной и синей бумагой крестиком»[15]. Цікаво й те, що Віра Харузіна також згадує, що в гімназії, де вона навчалась, у спекотну пору року дозволяли приходити не у формі, а у так званому «російському костюмі», який був тоді в моді. Ці костюми вишивали самі учениці. Вони на свій смак вибирали різний крій сорочок, фартухів, колір спідниці. Це була свого роду демонстрація власної майстерності.

Такий одяг носили не лише представники середнього класу та творчої інтелігенції, а також і гімназистки, які одягали його на випускних балах, сімейних вечорах, на відпочинку.

На одній з тогочасних світлин ми бачимо таке вбрання на дівчатах з Олександрівського інститут шляхетних дівчат міста Орел[16]. Можливо, це були урочистості, присвячені приїзду імператора Олександра II, який відвідав цей заклад у 1869 році. Особливо цікавою тут є демонстрація двох типів вбрання цього стилю: так званий «російський стиль» і «малоросійськи стиль».

Ці типи вбрання існували одночасно, мали між собою як схожі, так і відмінні риси. На відміну від костюму в «російському стилі», костюм у «малоросійському стилі» відрізнявся білою вишитою сорочкою з рукавами, зібраними на манжет, керсеткою (як можливим додатковим елементом) та віночком. Спільними для цих двох типів були розкішно вишитий фартух та кольорова вишита спідниця. Власне, білий колір тканини сорочки та крій її рукавів і виділяв саме цей «малоросійський» тип.

Для створення блузи в «російському стилі» використовували вишиті червоні та сині смуги ситцю, які зʼєднували за допомогою мережива, що кожен раз створювало неповторну композицію.

004_фартух з лямками_городской_костюм

Фартух з лямками. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

Фартухи були чи не головною ознакою цих «народних» комплексів. Вони були практично повністю оздоблені вишивкою горизонтальними смугами, що композиційно і конструктивно відповідало декору блузи. Деякі з таких фартухів були з бретелями, які нагадували фартухи гімназисток. Такі бретелі з мереживом ми можемо побачити і на вбранні Ольги Хоружинської. Аналогічний експонат зберігається в колекції нью-йоркського музею «Метрополітен».

При розгляданні одягу сестер Хоружинських у мене виникло питання: хто його виготовив? Якщо уважно поглянути на світлини жінок у такому вбранні, то ми не побачимо жодного подібного комплекта. Навіть у Олесандри і Ольги при всій подібності воно різне. З нечисленних джерел можемо зробити висновок, що переважно таке вбрання виготовляли самі його власниці. Маємо цікаву інформацію про аналогічне вбрання, яке тепер зберігається в Історичному музеї Чикаго. Під номером 797а-с зберігається весільний ансамбль 1895 року. В описі цього еспонату подається й історія його створення. Його дизайнерами були мати Сара Козак та та її донька Ханна. Сара Козак (1871–1931) почала вишивати це вбрання ще в Україні до своєї еміграції в Америку. Пізніше її донька Ханна допомогала його завершити. Вони привезли його до Америки, де вже у 1895 році донька Ханни, онука Сари одягла його на своє весілля. Експонат був переданий родиною до музею лише століття потому, у 1990 році.

005_Музей_Чикаго_1

Весільний ансамбль 1895 року. Музей історії в Чикаго.

006_Музей_Чикаго_2

Весільний ансамбль 1895 року. Музей історії в Чикаго.

007_Музей_Чикаго_3

Весільний ансамбль 1895 року. Музей історії в Чикаго.

008_Музей_Чикаго_4

Деталь вишивки блузи. Весільний ансамбль 1895 року. Музей історії в Чикаго.

009_Музей_Чикаго_6

Деталь вишивки фартуха. Весільний ансамбль 1895 року. Музей історії в Чикаго.

Подібний одяг зберігається й у музеї «Метрополітен», причому він має походження і з Росії, і з України.

010_Метрополітен_україна_1

Блуза. Походження: Україна. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

011_Метрополітен_україна_2

Блуза та фартух. Походження: Україна. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

012_Метропол_рус_1

Блуза та фартух. Походження: Росія. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

013_Метропол_рус_3

Блуза. Походження: Росія. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

Можемо висунути припущення, що такий стиль одягу чи то в його російському чи то в українському варіантах був поширений на території тодішньої Російської імперії. Перелік міст, звідки походять світлини жінок в аналогічному вбранні, свідчить самі за себе: Санкт-Петербург, Москва, Муром, Тула, Єсентуки, Тобольск, Смоленськ, Челябинськ, Тюмень, Тамбов, Орел, Вологда, Новгород, Харків, Київ, Чернігів, Рівне, Юзівка, Луганськ.

014_Тула_ Вышитый городской костюм-конец 19-начало 20 вв.

Вишитий міський костюм. Тула, кінець XIX ст.

015_Ставрополь_1900

Вишитий міський костюм. Ставрополь, 1900 р.

016_Смоленск_1884

Вишитий міський костюм. Смоленськ, 1884 р.

017_Челябинск_1900

Вишитий міський костюм. Челябінськ, 1900 р.

018_Пермь_1900_Васильев

Вишитий міський костюм. Перм, кінець XIX ст. З колекції О. Васильєва.

019_Вологда_1933

Вишитий міський костюм. Вологда.

020_Дівчата_національний_одяг_питер

Вишитий міський костюм. Санкт-Петербург.

021_Вера_Попова_Углич_1900

Вишитий міський костюм. Углич, кінець XIX ст.

022_Муром_Елизавета и Мария Орловы с маленькой Софьей _1906

Вишитий міський костюм. Муром, кінець XIX ст.

023_а Харків_Нечипоренко_1

Вишитий міський костюм. Харків, кінець XIX ст.

023_Дівчата_Харків_1900

Вишитий міський костюм. Харків, кінець XIX ст.

024_Сестри_Київ_1900

Вишитий міський костюм. Київ, кінець XIX ст.

025_Рівне_1900

Вишитий міський костюм. Рівне, кінець XIX ст.

026_Чернігівщина_1910

Вишитий міський костюм. Чернігівщина, 1910 р.

027_Дівчинка_Київ_1909

Вишитий міський костюм. Київ, 1906 р.

Як ми вже зазначали, це був свого роду елітарний костюм, який носили представниці середніх і вищих верств. Серед постатей, яких ми бачимо на світлинах, є титуловані і не титуловані дворянки, міщанки. Зокрема в такому вбранні сфотографована княгиня Марія Тенішева (1858–1928), яка була художницею та засновницею Музею російської старовини у Смоленську.

028_а_Maria Tenisheva _1873

Вишитий міський костюм. Княжна Марія Тенішева. 1873 р.

Подібний одяг, який належав великим княжнам Ользі та Тетяні, донькам імператора Миколи II, зберігається в музеї «Ермітаж» у Санкт-Петербурзі.

028_б_Новорусский_стиль_8_1900

Вишитий дитячий міський костюм однієї з доньок імператора Миколи II. Ермітаж.

Вбрання у народному стилі не могли оминути й тогочасні модні журнали, зокрема «Новый русский базар», який видавався в Санкт-Петербурзі, та «Der Bazar», який видавався у Берліні.

028_Русский_Базар_1

Костюм в російському стилі. Журнал «Der Bazar», 1881 р.

029_Русский_Базар_2

Блуза в російському стилі. Журнал «Der Bazar».

030_Русский_Базар_3

Блуза в українському стилі. Журнал «Der Bazar».

У додатку до видання журналу «Новый русский базар» за 1882 рік подається загальний вигляд такого костюма й схеми вишивки до нього.

031_Брокар_1

Костюм в народному стилі. Журнал «Новый русский базар», додаток, 1882 р.

У «Der Bazar» у № 19 за 1886 рік ми бачимо малюнок «російської блузи» та «фартуха», які декоровані вишивкою. Також в цьому ж виданні №2 за 1886 рік на планшеті LXXXI ми зустрічаємо малюнки карнавальних костюмів. Один з них має назву, яка перекладається як «малоросійський національний костюм». У додатку до журналу «Модный свет» за 1892 рік також бачимо модель такого комплекту одягу з детальними схемами вишивки. Те, що мода на цей стиль набувала популярності, свідчить і те, що його могли одягати й громадяни інших держав, зокрема відоме фото француженки Марі–Луїзи Йолан, яке було зроблене у Санкт-Петербурзі у 1888 році[17].

032_Модний_свет_1

Костюм в народному стилі. Журнал «Модный свет», додаток, 1892 р.

Шляхетні панянки кінця XIX століття одягали таке вбрання в такий самий спосіб, як і європейську модну сукню: під блузою був корсет, під спідницею міг бути турнюр або маленька подушечка і кілька нижніх спідниць.

02 - Хоружинська Ольга

Ольга Хоружинська . Харків, початок 1880-х років.

Деякі заможні жінки мали кілька варіантів такого вбрання. Якщо ми подивимось на іншу світлину Ольги Хоружинської, то побачимо вже інший ансамбль в такому народному стилі, зі спідницею темного кольору. Вочевидь, в гардеробі Ольги був «літній» білий і «зимовий» темний його варіанти.

Однією з причин, чому цей костюм випав з поля зору дослідників традиційного костюму, є до певної міри його еклектичність, що проявляється зокрема у вишивці, її орнаментиці та техніці. Можна сказати, що тут так звана брокарівська вишивка набула свого найбільшого звучання. Тут і новомодні рослинні орнаменти, і хрестикова техніка їх виконання.

036_а_Брокар_2

Додаток до гліцеринового мила фірми «Брокар» з зображенням дизайну одягу та схеми вишивок.

Як відомо, таку назву ці орнаменти отримали від імені Генріха Брокара (1864–1917), власника однієї з найвідоміших парфумерних фабрик Росії «Брокар и К°». Одна з його маркетингових стратегій полягала в рекламі зразків для вишивки хрестом шляхом чисельних рослинних та геометричних візерунків[18]]. Крім продукції фірми Брокара в цей час, як ми вже згадували, виходили різноманітні друковані видання зі схемами народних орнаментів авторства В.В. Стасової (1872) та С.Н. Шаховської (1885). Важливою в цьому напрямку була діяльність чиновника Міністерства державного майна та колекціонера народної тканини К.Д. Долматова. Він не тільки зібрав велику колекцію вишивок різних народів Російської імперії, а й активно пропагував ці орнаменти для вишивки у народному стилі. В період з 1882 по 1900 роки було видано сім його альбомів з орнаментами для вишивки. Його роботи друкувалися в популярних виданнях «Русский базар», «Нива». Деякі з орнаментів, які друкувалися у таких тематичних виданнях, були зроблені професійними художниками на основі різноманітних джерел, в тому числі в актуальному стилі модерн. Тема бордюра з китицями і фестонами яскраво представлена у виданні В. Банера 1887 року «Второй альбом рукоделия».

036_б_Брокар_3036_б1_Банер_1

036-б2_Банер_2

Схеми вишивки. Видання В. Банера.

Це були доступні джерела для копіювання, повторів та створення власних модних композицій у вишивці вбрання нового стилю. Оскільки зростав інтерес публіки, зростала і кількість таких видань[19]. Від видань, які друкувалися в Російській імперії не відставали й іноземні. Так, виробники ниток для вишивки випускали схеми для вишивки хрестом французькою, німецькою та російською мовами. Найвідоміший приклад – французька фірма «D.M.C.» (Акціонерне товариство прядильної промисловості «Дольфус– Міг і К°»), яка випускала такі схеми під загальною назвою «Бібліотека Д.М.С.». Цільовою аудиторією таких видань були мешканці і міст, і сіл.

033_ДМС_2

Бібліотека Д.М.С. Друковане видання російською мовою.

034_ДМС_3

035_ДМС_4

Бібліотека Д.М.С. Малюнки для вишивки. Друковане видання російською мовою.

Текстильні мануфактури початку XX століття друкували купони з бавовняної тканини для фартухів, на яких вони також відтворювали брокарівські візерунки для подальшої їх вишивки хрестом. Як справедливо зазначає білоруська дослідниця текстилю Ольга Лобачевська, рекламний досвід фірми «Брокар» суттєво вплинув на культуру сільської та міської вишивки. Вперше в історії народна культура, яка досі базувалася на засадах передачі традицій від покоління до покоління, почала освоювати нові канали культурної комунікації завдяки рекламі та книжковим виданням. В наслідок цього сільська традиційна культура Російської імперії почала втрачати свої регіональні та локальні форми[20]. Роздивляючися вбрання сестер Хоружинських, ми зможемо побачити саме такі орнаменти без конкретної регіональної впізнаваності.

Блуза, яка шилась з вишитих смуг різного кольору (переважно синіх і червоних), відповідала тодішній моді. Вона мала бути щільно закритою спереду, мати комір-стійку і невеликий напуск попереду – «голубину грудку». Крій такої блузи регламентувався вишитими смугами, які або робилися власноруч, або купувалися в міських або кустарних вишивальних майстернях. Таким чином, підбір вишивки та характер її орнаментів повністю залежали від смаків власниці та її статків. Для особливо майновитих клієнтів такий одяг могли виготовляти в майстерні, де працювали професійні вишивальниці. Зокрема, одяг старших доньок імператора Миколи II виготовлявся за таким спеціальним замовленням.

 

036_Блуза_городской костюм_3

Блуза. Крій з ластовицями.  Російський етнографічний музей. Санкт-Петербург. Початок XX ст.

Крій блузи, зберігаючи вимоги часу, був напрочуд простий, бо залежав під вузьких смуг. Тут напрошується аналог крою традиційних сільських сорочок, який підпорядкований ширині домотканного полотна. Між кольоровими вишитими смугами йшли прошви мережива, виготовленого на коклюшках, а кінці рукавів завершувало мереживо з фестонами[21]. Щоби не різати вишиті смуги, блузу могли шити без плечового шва за типом тунікоподібного крою, відомого у нас під назвою «хлоп’янка». Рукави, як і в народному тунікоподібному крої, пришивали перпендикулярно до станка блузи. Під пахвою, як і в народному крої, вставляли ластовицю. Іноді рукави в таких блузах робили за європейським міським кроєм, тобто втачними. Низ рукавів блуз у «російському стилі», як правило, на манжет не збирали.

 

037_Блуза_городской костюм_7

Блуза. Орнаментальні смуги ідуть в перекидкую, на зразок тунікоподібного крою.

Досить висока стійка таких блуз по краю оздоблювалась також мереживом. Розпірка була розташована не посередині виробу, а збоку, і йшла до самого низу, мала потайну застібку на гачках або ґудзиках. Зрідка застібка могла розташовуватися і на плечовому шві. Така блуза не була довгою, як традиційна сорочка, і сягала трохи нижче талії.

 

038_Блуза_городской костюм_9

Блуза. Деталь вишивка по кольорових смугах.

039_Блуза_городской костюм_12

Блуза з широкими мережаними вставками. Вишивка по мережці.

Фартух декорувався в тому ж стилі: горизонтальні вишиті смуги з’єднували мереживом.

 

040_Фартух_2

Фартух.

041_Фартух_8

Фартух. Вишиті червоні та сині смуги. Характерне зубчасте викінчення низу.

042_Фартух_6

Фартух. Кінець XIX ст. Державний історичний музей. Москва.

043_Фартух_5

Бавовняний кпон для фартуха. Покровська мануфактура Н.П. Грязнова. Іваново-Вознесенськ. Національний художній музей Республіки Білорусь. Мінськ.

Кольорова спідниця була оздоблена вже не так рясно, лише по низу йшла вишита кайма.

044_Спідниця_городской_Костюм_1

Спідниця. Багата вишивка. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

045_Метропол_4

Спідниця. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

046_Метропол_5

Спідниця. Деталь вишивки. Музей мистецтва «Метрополітен» у Нью-Йорку.

Обов’язковим елементом такого ансамблю був пояс, який підкреслював талію. Він міг бути як вишитим, так і однотонним. Такий однотонний пояс ми бачимо і на Ользі Хоружинській.

Як вже зазначалося, конструкцію цього костюма формували кольорові вишиті смуги, і тому загалом його колористика була насиченою та яскравою. Але відомі й подібні ансамблі, які були декоровані вишивкою на білому полотні або на смугах з білого полотна. Такий одяг, за аналогією до «чайних» суконь, міг використовуватися як одяг для відпочинку.

 

047_Городской_костюм_ влдасниця_одяг_7

Міський вишитий костюм. Вишивка на білому полотні. Приватна колекція.

Дачний бум і дачна мода того часу диктували для відпочиваючих саме білий колір одягу. Такий «білий» костюм з приватної збірки ми бачимо на фотографії Раїси Верещагіної.

049_Городской_костюм_дорослий_дитячий_ 8

Міський жіночий та дитячий вишиті костюми. Вишивка на білому полотні.

Можливо саме в такому одязі ми бачимо і сестер Хоружинських на цій світлині, яка й стала причиною написання цього повідомлення.

На завершення хочу сказати, що при всій своїй еклектичності та перенасиченістю декором цей стиль кінця XIX – початку XX століття заслуговує на увагу. Він має увійти не лише в коло інтересів російських, а й українських дослідників.

 

За допомогу у підготовці матеріалів до статті хочу подякувати співробітницям Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка кандидатці філологічних наук Наталі Тихолоз та науковій співробітниці Богдані Мелих (Львів), знавцю української орнаментики Володимиру Жуковцю (Черкаси), науковій співробітниці Дніпропетровського національного історичного музею ім. Яворницького Майї Ернст (Дніпро), білоруській мистецтвознавиці, докторці наук Ользі Лобачевській (Мінськ).


[1] Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной]. – Москва: ООО Болен, 2014.

[2] Гофман А. Б. Мода и люди. Новая теория моды и модного поведения. 3-е изд. – Санкт-Петербург, 2004.– С. 38.

[3] Там само. – С. 39.

[4] Калашникова Н. М. Первая этнографическая  выставка России // Славяне Европы и народы России. К 140-летию первой этнографической  выставки 1867 года. Каталог выставки – Санкт-Петербург: АО Славия, 2008. – С. 12–13.

[5] Федина О. Український народний костюм в контексті виставкової діяльності в Європі другої половини XIX століття // Дизайн-освіта в Україні: сучасний стан, перспективи розвитку та євроінтеграція. 2011. – С. 182.

[6] Стасов В. В. Русский народный орнамент. Выпуск 1. Шитье, ткани, кружева. Санкт-Петербург: Издание общества поощрения художников, 1872.

[7] Украинский народный орнамент. Вышивки, ткани, писанки» Составила и привела в систему О.П. Косачева, Киев: Типография С.В. Кульженко, 1876.

[8] Любченко Л. Ю. Поиски «национального стиля» в костюме на рубеже XIX – XX вв.: общероссийский и региональный аспекты. (http://dom-hors.ru/rus/files/arhiv_zhurnala/fik/2016/3/culture/lyubchenco.pdf)

[9] Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной] – Москва: ООО Болен, 2014.

[10] Вільшанська О. Повсякденне життя міст України кінця XIX – початку XX ст.: європейські впливи та українські національні особливості. Київ: НАН України, Ін-т історії України, 2009.– С. 106–112.

[11] Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной]. – Москва: ООО Болен, 2014.– С. 30.

[12] Васильев А. А. Русская мода. 150 лет в фотографиях. Москва: Слово, 2004. – С. 72–73.

[13] Любченко Л. Ю. Поиски «национального стиля» в костюме на рубеже XIX – XX вв.: общероссийский и региональный аспекты. ( http://dom-hors.ru/rus/files/arhiv_zhurnala/fik/2016/3/culture/lyubchenco.pdf )

[14] Бунин И. А. Собр. соч. в 9 томах. – Москва, 1967. – Т.6. – С. 184. Цитується за: Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной]. – Москва: ООО Болен, 2014.– С. 22.

[15] Харузина В. М. Прошлое. Воспоминание детских и отроческих лет. Москва, 1999. – С. 306, 440, 479. Цитується за: Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной]. – Москва: ОООБолен, 2014.– С. 23.

[16] За іншою версією атрибуції цього фото – це Смольний інститут у Санкт-Петербурзі.

[17] Васильев А. А. Русская мода 150 лет в фотографиях. Москва: Слово, 2004. – С. 106.

[18] Білоус Л. Стиль брокар в українській вишивці // Відлуння віків. – 2006. – № 2. – С. 37–43; Білоус Л. Що таке брокарівська вишивка ? // Народне мистецтво. – 2008. – № 1 – 2. – С. 22–25; Білоус Л. Брокарівська вишивка в українському народному вбранні др. пол. ХІХ – поч. ХХ ст. // Народний костюм як виразник національної ідентичності: Збірник наукових праць за ред. д-ра мист-ва М. Р. Селівачова. – К., 2008. – С. 38–48; Лобачевская О. А. Брокаровские узоры и народная вышивка крестом как визуализация смены культурной парадигмы в традиционной культуре конца XIX – начала XX в. / О. А. Лобачевская // Дизайн. Искусство. Промышленность: междунар. сб. науч. тр. – Челябинск, 2012. – Вып. I. – С. 45–61 .

[19] Лобачевская О. Орнамент новой эпохи // Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной].– Москва: ООО Болен, 2014.– С. 33.

[20] Там само. С. 42.

[21] Мадлевская Е. Л. Предметный состав и крой // Костюм в русском стиле. Городской вышитый костюм конца XIX – начала XX века. [Составление Людмилы Скляр. Вступительное слово Дарьи Разумихиной]. – Москва: ООО Болен, 2014.– С. 72.

One thought on “МОДА І ТРАДИЦІЯ: ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських)

  1. Сповіщення: МОДА І ТРАДИЦІЯ – ЕТНОСТИЛЬ У МІСЬКОМУ КОСТЮМІ (загадка світлини сестер Хоружинських) | Краснопілля Інфо

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s