«ВИЗНАЧНИЙ ЕТНОГРАФ» (Ще один спомин Тараса Франка про Володимира Гнатюка)

Навесні 1971 року з нагоди 100-річчя від дня народження Володимира Гнатюка Тарас Франко написав кілька спогадів. Одні з них того-таки року під назвою «Приятелювання з Іваном Франком» були друковані у журналі «Народна творчість та етнографія», а інші під заголовком «Визначний етнограф» з’явилися 20 квітня 1971 року у районній газеті «Ленінський промінь» (м. Монастириська, Тернопільська обл.). Згодом текст останніх споминів було передруковано у виданні: Володимир Гнатюк. Документи і матеріали (1871–1989) / Упоряд. Я. Дашкевич, О. Купчинський, М. Кравець, Д. Пельц, А. Сисецький. Відп. ред. О. Купчинський. Львів, 1998. С. 409–410.

Михайло Бойчук. Потртет Володимира Гнатюка. З приватної колекції Миколи Мушинки.
Джерело https://zakarpattya.net.ua/Blogs/211714-Vidkryta-Entsyklopediia-Mykoly-Mushynky.-XIV.-Volodymyr-Hnatiuk

Тексти обох мемуарів доволі лаконічні, але попри це усе ж істотно доповнюють обриси людських і творчих взаємин між двома приятелями, Іваном Франком та Володимиром Гнатюком, які так невтомно трудилися на ниві української гуманістики.

Нижче републікуємо спогади Тараса Франка під назвою «Визначний етнограф».

Підготувала Наталя Тихолоз.

ТАРАС ФРАНКО

ВИЗНАЧНИЙ ЕТНОГРАФ

Прізвище Гнатюка в родині Івана Франка почало вживатися аж у зв’язку з татовим ювілеєм в кінці 90-х років минулого століття. Мені тоді було 10 літ. Батько часто згадував його ім’я. Ми знали, що то студент університету, мовник, подібно до батька. Що родом він з Поділля, казали – з-під Бучача. Інколи цей студент заходив до нас на короткі розмови з татом. Пристійний, скромний, чисто вдягнений, говорив плавно, не швидко. Здавалося діловито, щоб не забирати даром часу.

Ради ювілею студенти-мовники прийняли на себе деякі обов’язки: один мав домовитися про залу, інший відав афішами, Михайло Павлик піднявся скласти «Опис творів Івана Франка за 25 років діяльності». На плечах Гнатюка лежали найважливіші організаційні справи. Треба знати, що старше покоління не любило Франка, якого за його революційні погляди і неспокійну вдачу переслідувала влада австро-угорської монархії. В той час батько вже не працював в редакції «Кур’єра Львовского». В секретаріаті Наукового товариства імені Шевченка одержав якесь місце, ходив до друкарні товариства вчених. Туди ж ходив на практику і Гнатюк.

Листівка з краєвидом Карпат з фонду Івана Франка. (Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).

У зв’язку з ювілеєм у нас вдома була деяка метушня: з ювілейного комітету часто заходили люди, прізвища яких не пам’ятаю, довідувалися про дані життя і творчості, вимагали точності, хоч відомо було, що тато не займається точними науками. Найменше запитував саме Гнатюк: любив передусім документальні джерела. В мовознавстві, як і всюди, важні факти: пам’ять часто підводить.

Без огляду на вроджену скромність від батька вимагали, щоб перед публікою виступав у чорнім, новім одягу. У письменника був англез[1] ще з віденських часів докторату. Комітет вирішив, що з родини лише мамі буде зарезервоване місце на ювілейнім святі. Промови ювіляра ніхто не перевіряв: говорив свобідно по пам’яті і, як звичайно, з гумором. У Гнатюка, як етнографа, був народний гумор. Друзі стоваришувалися.

Гнатюк став незмінним секретарем ученого збору, Франко – головою літературної секції і знавцем друкарської справи, він не мав рівного собі в письменстві. Гнатюк найкраще знав етнографію, редагував новинки та всякі фольклорні праці. Виробилася з-поміж колишнього студентства ціла громада співробітників.

Франки з Гнатюками разом виїздили на літо зі Львова, передусім, в гори. Гнатюкова мала кревних та знайомих посеред інтелігенції. У Велесневі ми ніколи не бували, не знаю навіть, як село виглядає.

Володимир Гнатюк з родиною у Карпатах. Криворівня, 1910 р.

З Володимиром Гнатюком разом ми були у Криворівні. Перед цим Гнатюк встиг побувати на Закарпатті, зібрав силу етнографічних матеріалів і попсував слабке здоров’я: застудив легені, прийшла задишка. Як собі пригадую, Гнатюк ходив дуже повільно, по лісах не розшибався, як мій тато. Постійно з біноклем сидів на «колодках», прислухався, як шумить Черемош, приглядався, як ловко гуцули правлять дарабами (плотами). І записував перлини народної мудрості. При збиранні грибів його я не бачив. По Черемоші не плавав. Шкодив йому дим тютюновий, не любив ні гострих напитків, ні базікань.

Пам’ять славного академіка Володимира Гнатюка знаходить твердий фундамент у його музеї в селі Велесневі на Поділлі.


[1] Англез – парадний костюм. – Упоряд.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s