СТЕЖКАМИ РІДНОГО КРАЮ: спогади про Івана Франка

Тарас ФРАНКО

Іван Франко був натура непосидюча. Він пристрасно любив подорожі, а особливо зв’язані з риболовлею. До мандрівок призвичаївся вже змалку. В ріднім селі Нагуєвичі часто ходив на Діл, великий заліснений хребет, що тягнеться від міста Стрия до Підбужжя. Про темні ліси і яруги Ділу односельчани оповідали багато казок, з яких одна лягла в основу прекрасної легенди «Без праці». В ній розповідається про Івана Лінюха, що визволив з біди бескидського Діда і в нагороду за це одержав від нього чудесний перстень, що виручав його від усякої праці і сповняв забаганки. Про Діл і його страховища Іван Франко оповідав казки також своїм дітям. Крім Ділу, Іван Франко вже хлопцем мандрував далеко в нагуєвицькі ліси Панчужну і Радичів. Зате до туристики не можна залічити мандрівки Івана Франка з Нагуєвич до школи в Дрогобичі, стежками понад лісом, через діброви і гаї, долини і пагорби. Будучи в шостім класі гімназії, Івась дістав звістку, що його мама помирає і пішки подолав десятикілометрову відстань з Дрогобича до Нагуєвич.

Тарас Франко. Будинок нормальної школи у Дрогобичі, де вчився Іван Франко. Папір, акварель. З фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Закінчивши сьомий клас, 1874 року Франко вперше пустився з товаришами в більшу мандрівку. Друзі пішли через Опаку, Урич, Тисів, Долину і далі на Сеничів і, зробивши величезний круг, обійшли значну частину чудової підгірської Бойківщини.

Закінчивши навчання в гімназії, Франко переїздить до Львова і часто робить короткі прогулянки в околиці міста – до Брюхович, Янова, на Чортівську скелю, до Волкова. З товаришами нерідко їздить в місця, де були ставки і протікали річки, – щоб ловити рибу, до чого мав хист і пристрасть.

У 1880 р. Іван Франко відбув нещасливу подорож в Коломийщину. Там в селі Березові Нижнім хотів заробити приватними лекціями, але був арештований, посидів у в’язниці і пізнав точно, яка є урядова «туристика». Відбув її з Коломиї до Нагуєвич пішки і босо під охороною жандарма.

І все ж Франко, незважаючи на урядові заходи, не втратив охоти до подорожування. 1883 і на початку 1884 рр. він кілька разів побував на Тернопільщині в селі Вікні, де розробляв великий архів відомого на той час громадського діяча Федоровича і почерпнув багато матеріалу до праць наукових, як «Знесення панщини», і художніх: «Похорон», «Великий шум», «Гриць і панич», «Чума» та інших.

Вже в 1884 р. Іван Франко організує мандрівку молодих людей різних професій. Вирушивши із Львова, вони за кілька тижнів пройшли Нагуєвичі, Східницю, Урич, Корчин, Бубнище, Болехів, Калуш, Станіслав, Делятин, Дору, Микуличин, Чорногору, Жаб’є, Криворівню, Устєрики і Вижницю на Буковині. Звідти повернули до Львова. Метою подорожі було ознайомитися з прекрасними місцями рідного краю, побачити королеву Карпатських гір – Чорногору, встановити зв’язки з цікавими людьми, переконатись, як живе народ. Тут і там улаштовувались концерти, зустрічі.

Тарас Франко. Церква Святого Юрія в Дрогобичі. Папір, акварель. З фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Я навів точний маршрут цієї мандрівки, гадаючи, що, може, наша молодь забажає зробити влітку таку саму подорож – слідами Івана Франка.

З різною метою подорожує Франко до Бібрки, Косова, Крехова, де вже не рибу ловить, а з книг монастирських із стародавньою мудрістю знайомиться.

Часом їде в далеке якесь село на запросини свого товариша, як наприклад, у село Дидьову, Турківського району, до Кузіва. І там не сидить дарма, пізнає побут і звичаї селян, збирає фольклорні матеріали, при нагоді зачерпне цікавий мотив до художнього твору.

Наукову, не спортивну подорож зробив Іван Франко до Києва в 1885 році з метою встановити тісніші стосунки з українськими літературними колами, порозумітися в справі видавання у Львові вільного від царської цензури органу преси і брошур, щоб нелегальним способом перевозити їх потім через російську границю і поширювати між народом. Ці наради не тривали цілими днями, і Франко мав доволі часу оглянути історичні місця Києва, поїздити по Дніпру, побувати в живописних околицях. Чи вдалося тоді Франкові відвідати могилу Тараса Шевченка на Чернечій горі – точно не відомо. Приїхавши до Києва вдруге (1886 р.), Франко тут одружився і відразу повернувся назад до Львова. Під кінець червня виїхав до Тернополя на етнографічну виставку, влаштовану спеціально для наслідника австрійського престолу, що подорожував тоді по Галичині.

Листівка з видом Києва з фонду Івана Франка (Ф.3. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).

У 80-х роках їздить Іван Франко по Західній Галичині, в 90-х виїздить на гастрольний виступ до Станіслава і на студії для завершення університетської освіти в Чернівці. Так само його подорож до Відня не мала спортивної мети. Він поїхав туди здобути вчений ступінь доктора філософії. У Відні побував Іван Франко ще кілька разів, двічі був у Празі, їздив до Німеччини – в Нюренберг і Франкфурт на Майні.

Коли Іван Франко вибрався в Софію на похорон М. Драгоманова, доїхав лише до Білгорода, далі поліція не пустила, мусів повернутися назад. Тоді він спостерігав, як тамтешній рибалка оригінальним неводом ловив у Дунаї рибу. Перекладаючи для збірки «Старе золото» грецький вірш, Франко переконався, що цей спосіб ловлі риби відомий був уже в давній Греції. І якраз те, що Іван Франко бачив у Білгороді на Дунаї, допомогло йому точно передати і пояснити грецький текст.

В середині 90-х років кидається Франко у вир виборчої агітації і робить численні мандрівки по краю, але не рибу ловити, а селянські голоси. З важливіших місцевостей слід згадати Перемишль, де бував багато разів, Самбір, Добромиль, Мости Великі, Збараж. На канікули подався Іван Франко до Голобутова, там перебув велику повінь річки Колодниці і з небезпекою для власного життя рятував потопаючих селян.

Листівка з краєвидами Збаража, що її надіслала Євгенія Бохенська Іванові Франку 1902 року (Ф. 3. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України ).

Після повернення до Львова Іван Франко дуже часто роз’їжджає по містах і селах, влаштовує віча, виступає з промовами. Ці мандрівки може б і були приємні, але влада всіма силами дбала, щоб Франкові усяку радість відібрати. За ним пильно стежили жандарми, комісар і староста не давали йому промовляти на зборах, навіть легально скликуваних, і за будь-що намагалися його арештувати. Не диво, що дружина й діти з великим неспокоєм чекали на поворот батька з кожної такої «мандрівки». Те, що Франко депутатом не був обраний, не мало принципового значення. Маси трудового народу були розворушені, почули слова правди, почали горнутися до освіти, до самодопомоги. І в цьому була велика заслуга Івана Франка.

Коли влітку 1897 р. Франко вибирався з ріднею на канікули до села Завадова коло Стрия, трапився страхітливий випадок. В той момент, коли з дому виносили речі та складали їх на фіакрі, з-за рогу вискочив якийсь чолов’яга і з револьвера вистрілив у батька. На щастя, не влучив. Це була відповідь на статтю Івана Франка проти реакційної шляхти.

В 1898 році Франко вперше виїздить на вакації в Гуцульщину, а саме до Довгополя над Білим Черемошем і там починається найбільший і останній етап його мандрівок. З Довгополя, а ще більше з Криворівні над Чорним Черемошем відбуває Іван Франко ряд коротших і довших мандрівок – інколи сам або з синами, чи в більшім товаристві. Завжди тягне його уверх, до свіжого і здорового повітря. З синами виходить у Криворівні на довколишні верхи, щоб розвідати, чи є де місця, на яких можуть виростати гриби і малини, звідки є найкращий вид на сусідні гори, де є цікаві екземпляри флори. Один ряд скель гуцули назвали чомусь Церкви. От ми з батьком пішли туди, щоб дослідити звідки взялася така назва. Ходили теж на Довбушеві печери, хоч і без надії знайти там легендарні скарби.

Листівка з краєвидом Криворівні, що її надіслав Андрій Франко братові Петрові 6 серпня 1911 року.

Тривалішу подорож з чималим товариством зробив Іван Франко на Писаний камінь коло села Ясенова. Ми, діти, раз у раз просили маму, щоб якнайчастіше спочивати по дорозі і де тільки можна освіжатися холодною водою. І якраз ці два заходи не були по нутру Франкові, як правдивому туристові. Він запевняв, що, йдучи на високу гору, не треба робити багато коротких відпочинків, але один довший. І поки ми сиділи або лежали, відпочиваючи, тато сновигав по лісі, або «дзьобав» на поляні сунички, чи «доїв» малиновий кущ. Мандруючи, батько ніколи не припадав до джерела з холодною, як лід, водою, вважаючи це шкідливим для здоров’я. Вважав теж за краще нести харчі на плечах, ніж переобтяжувати ними шлунок.

Але й добившись мети мандрівки, Франко не гаяв часу. Пам’ятаю, коли ми вийшли на Писаний камінь, названий так від численних написів, що видніли на мальовничих скелях, тато підкріпив сили, а потім подрався на найвищу скелю. Вилазячи на гладку стіну, шукав чогось, знайшов і почав із щілин висмикувати якесь зілля – яке саме, знизу не було видно – і клав собі в кишеню. Коли ж зліз, витягнув пару корінців карлуватої папороті:

– Ану, жінко, і ви, діти, покуштуйте кореня цієї папороті, який він солодкий! Не бійтеся, він їстівний і навіть дуже поживний.

Ми їли і смакували, і відірватися не могли, а тато за той час прочитував написи, оглядав чудову околицю, вивчав географічну карту, яку мав із собою один із знайомих туристів, розмовляв із товариством і оповідав щось веселе, бо туристи раз у раз сміялися.

Ще довша і приємніша була мандрівка на одну з вершин Чорногори, а саме на шпиль Піп Іван (1858 метрів над рівнем моря). Вибралося більше товариство, взяли з собою багато харчів, запросили провідників з місцевих бувалих гуцулів. Вирушили з Криворівні раненько. Жінки і діти їхали на конях. Перший «попас» був у Жаб’ю, дехто накупив там у крамницях ковбаси, консервів, шоколаду, цукерок. Батько йшов легко, майже не втомлюючись, але на сонці потився. По рівному ідучи, розмовляв, коли ж підіймався вгору – ішов мовчки, навіть осторонь товариства, щоб не морочили йому голову питаннями. Палиці, звичайно, не носив з собою, взуття мав легке, як гуцульські постоли, на травистих стежках і в лісі йшов босоніж.

Листівка з краєвидом Карпат, яку надіслав Петро Франко своєму братові Тарасові 1 серпня 1914 р. (Ф.3. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).

Минули ми Дземброню і зробили довший відпочинок на греблі, що здержувала голубі води величезного озера Шибеного. Озеро було оточене вінцем лісистих гір і своїм плесом відбивало синяву погідного неба. Спочивши, ми почали знову підніматися вверх стежкою, що чимраз ставала крутішою і важчою. Минали численні стада худоби на полонинах і рідкі колиби вівчарів. Лютим гавкотом зустрічали нас кудлаті собаки, коли ж бачили, що ми не займаємо скотини – втихомирювалися, але до ноги ніколи не йшли і хліба, киданого їм, не їли.

Коли ми підходили до верхів’я, швидко почала западати ніч. Ми зупинилися над невеликим гірським озером, що мало дивно чорну і страшенно зимну воду, ні до купелі, ні до пиття непридатну. Прийшлося заночувати просто неба. Ми повечеряли і шукали зручнішого нічлігу. За постіль служив мох, за накриття – коц. Молодь не скоро поснула. Любувалися зорями, розіклали велику ватру, співали пісні, заважаючи спати старшим. Кому з туристів не доводилось всього цього переживати?

На другий день при сходженні на шпиль, досить крутий, у декого з товариства раптом пішла кров носом, і ті не могли йти далі. На самім шпилі стоїть дивної форми скеля, мов постать попа в рясі – звідси й назва гори. Там уже всі добре відпочили і намилувались видом довколишніх гір.

З Гнатюком і одним місцевим священиком Іван Франко ходив до того місця, де сходилися кордони Галичини, Буковини і Угорщини. Сам теж їздив у село Голови на ловлю пстругів.

Листівка з видом Чернівців з фонду Івана Франка (Ф.3. Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України).

В 1904 р. Іван Франко подорожував до Італії. В містах, де задержувався, Франко приєднувався до прогулянок у мальовничі околиці. Літом того ж року побував на канікулах на Буковині в селі Бергомет. В 1909 р. замандрував Іван Франко аж у Ліворно над Адріатикою, але не для туристки, тільки для лікування. В тім же році виїздив на весілля до рідного села Нагуєвич і востаннє походив пішки по місцях, де не раз бігав хлопчиком. Лікувальне значення мали його подорожі в Одесу в 1909–1912 роках.

У Криворівню виїздив на літо постійно аж до вибуху Першої світової війни, але хворим будучи, ходив уже лише на менші мандрівки.


Джерело:

Франко Т. Стежками рідного краю. (Спогади про Івана Франка) // Україна. 1956. № 13 (172). С. 12–13.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s