© Наталя ТИХОЛОЗ
Ліпік – невеличке містечко у Хорватії (історична область Славонія), розміщене в долині річки Пакра поміж схилами гір Папука і Псуня. Це охайне містечко – відомий ще з часів Австро-Угорщини бальнеологічний курорт, що славиться своїм термальними і мінеральними водами, а також – унікальною породою коней ліпіцанерів, які народжуються чорними, а, зростаючи, перетворюються на попелясто-білих красенів.
Ліпік має довгу і дуже непросту історію. У ході війни за незалежність Хорватії місто сильно постраждало: усі визначні культурно-історичні місця зазнали страшних руйнувань, були зруйновані та обстріляні житлові будівлі та вілли, конюшня, сиротинець, будинок лікарні, санаторію та курсалону, фонтан, бювет, альтанки, розкішний парк… За рівнем руйнації Ліпік порівнюють з героїчним Вуковаром. Сьогодні місто частково відбудоване, воно потроху повертає собі красиве архітектурне обличчя, заліковує післявоєнні рани і травми.
Мало хто знає, що містом-побратимом Ліпіка є українське місто Дрогобич. 10 березня 2011 року за ініціативи посольства України у Хорватії на території парку біля санаторію у Ліпіку було встановлено пам’ятник Іванові Франку. Автор проєкту і монументу – український скульптор Костянтин Добрянський. І це невипадково, бо ж з Ліпіком тісно пов’язаний життєпис нашого класика…
Зокрема 21 березня 1908 року, за порадою лікаря Лева Коссака, Іван Франко вирушив на лікування до Ліпіка (поблизу Загреба) у Хорватії, який уже тоді славився своїми лікувальними водами. До Ліпіка Франко приїхав поїздом, що йшов через Будапешт. Залізнична станція у Ліпіку діє до сьогодні.
Оселився Іван Франко неподалік від санаторію, винайнявши маленьку кімнатку у місцевого господаря Павлячека. Так, очевидно, було дешевше і вигідніше.
Одразу по приїзді до Ліпіка, як згадував потім сам письменник, він зголосився «до ординації д-ра Вісберґера, пив тамошню гарячу воду, в якій, одначе, було більше щавної, ніж йодованої матерії, і приймав щодень гарячі купелі та піддавав болючу руку дворазовому електризованню[1]» [т. 54, с. 778]. Терапія Івана Франка полягала у тому, що він щодня вранці і пополудні споживав по 3–4 склянки (чверть літрові) йодової води, приймав по одній купелі у теплій ванні з t 30°, двічі на день занурював руку в гарячу (t 40°) йодову воду при джерелі. У листі до свого львівського лікаря Лева Коссака від 31 березня 1908 року поет згадував також про те, що застосовував ще й «втирання» (можливо, йшлося тут про якісь лікувальні грязі, якими також славився Ліпік), а також сповіщав: «Рука вже не болить…» [т. 50, с. 352].
Тож на початку квітня, який того року видався напрочуд холодним, дощовим і навіть сніжним, хворому ненадовго покращало. «…мій біль у лівій руці уступив майже зовсім, так що я міг у вільних хвилях займатися літературною працею» [т. 54, с. 778], – оповідав Іван Франко у «Історії моєї хороби». Одначе це було лише хвилеве полегшення, нетривала ремісія перед наступним страшним рецидивом.
Через тиждень письменникові різко погіршало. Його мучили сильна гарячка, безсоння та галюцинації, він «раптом одержав можність говорити через т. зв. пошту духів з віддаленими особами» [т. 54, с. 778]. У тих хворобливих візіях Франкові одної ночі явився дух Михайла Драгоманова, а іншої, у ніч з 7 на 8 квітня, – різкі голоси невидимих духів (серед них духи Наумовича і Гушалевича) розбудили його і у сильній гарячці змусили встати з ліжка, вийти з кімнати, роздягнутися і холодної пори вийти на дорогу, по якій гнали його через рів, пліт, стерню, луку, від калюжі до калюжі аж до річки і далі до болотяної толоки під страшною забороною вертати назад до Ліпіка. Біля великої калюжі під холодним вітром і дощем Іван Франко у одній сорочці просидів до ранку, аж поки його не знайшли і знову поклали до ліжка…
Того-таки дня, 8 квітня 1908 р.[2], його перевезли у санаторій братів Боасів у сусіднє з Ліпком містечко Пакрац. 10 квітня 1908 р. до батька зі Львова виїхав син Тарас… Стан хворого був надскладний. До високої температури та жахливих галюцинаторних видінь, які вимучували поета щоночі і у яких дух Драгоманова раз у раз казав йому повіситися, додався невимовний біль у правій, а потім і в лівій руці, що раптом стали удвоє більшими від їх нормального стану, зі страшенно покривленими пальцями. «Лічили мене якимось невимовним, напівгустим напоєм і запускали мені очі атропіною і, нарешті, пустили мені кров із лівої руки», – згадував згодом Іван Франко [т. 54, с. 781].
До Львова Тарас Франко привіз батька 15 або 16 квітня. Усю дорогу письменника переслідували «голоси духів»… Наступного дня по прибутті до Львова Івана Франка відвезли до лікарні братів Яна, Стефана і Юзефа Свйонтковських, т. зв. Крумлєрівки на вул. Дверніцького (нині вул. Ю. Мушака, 54), де він пробув до суботи 11 липня (28 червня за ст. ст.) 1908 р. Стан письменника був настільки складним, що лікарі не давали ніяких надій на життя. Нікого до нього не пускали, навіть родичам спершу заборонено було його відвідувати.
Так закінчився Франків побут у Ліпіку і сусідньому з ним містечку Пакраці…
***
У фондах Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка збереглася розкладна листівка з краєвидами курортного міста Ліпка, яку надіслав письменник своїй донечці Анні, очевидно, 25 березня 1908 року (Інв. №282 мем). Це був якраз той час, коли Іван Франко по приїзді до Ліпіка почувався досить добре, так що навіть відновив свою літературну працю.
Анна Франко 
Іван Франко
Текст цього листа не увійшов до жодного з видань творів письменника.
Текст цієї листвіки не увійшов до жодного з видань творів письменника. Прикметно, що донька Анна Франко-Ключко у своїй праці «Рукописи Івана Франка в Канаді»[3] (Вінніпеґ, 1957), розповідаючи про кореспонденцію батька до неї, наводила тексти трьох листів, які збереглися у неї: властиво цієї листівки з Ліпіка, яку вона характеризувала як «малу картку з Ліпіка в Югославії з видами всередині»[4] і помилково датувала листопадом 1909 року, а також двох листів від 3–13 лютого та від 24 березня 1915 року. Ці автографи листів Івана Франка до доньки експонувалися навіть на виставці, що відбувалася 11 листопада 1956 року у Вінніпезі (Канада) з нагоди 100-ліття від народин письменника[5]. У липні 1967 року під час свого приїзду до України Анна Франко-Ключко передала оригінали цих трьох листів до фондів Львівського літературно-меморіального музею свого батька (Інв. №280–282 мем).
Відтак два листи Івана Франка до доньки Анни від 3–13 лютого та від 24 березня 1915 року були згодом републіковані у п’ятдесятитомному виданні творів письменника [див.: т. 55, с. 423–425]. А от картка з Ліпіка, попри те, що її фотокопія знаходиться у фонді Франка в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (ІЛ. Ф. 3. №4994), до корпусу листів письменника чомусь не увійшла. Можливо, зміст листівки видався упорядникам неважливим, занадто далеким від літератури чи суспільних проблем. Цього напевне не знаємо. А поза тим текст цієї картки, як і чудові зображення краєвидів Ліпіка початку ХХ ст., є важливим джерелом для пізнання життєпису Івана Франка та дослідження географії його мандрів. Тож публікуємо її тут.
Листівку датуємо за поштовим штемпелем, а також на підставі згадки про неї у листі Івана Франка до дружини Ольги від 31 березня 1908 року, у якому письменник запитував: «Чи Гандзя дістала картку з великим складним видом Ліпіка? Шкода, якби вона пропала» [т. 50, с. 353].
Листівка, і справді, дуже цікава і незвична за своєю формою: у великому головному зображенні з видом альтанки на пагорбі Єлени є невеличке віконечко, що відкривається і з якого витягаються і розкладаються наступні 10 менших зображень з краєвидами Ліпіка.
Краєвиди Ліпіка з розкладної листівки, яку надіслав письменник доньці Анні Франко 25 березня 1908 р. З фондів ЛМІФ.
Листівка Івана Франка до доньки Анни.
[Ліпік, 25 березня 1908 р.]
Дорога і люба Гандзю.
Отсе тобі образки з Ліпіка, коли хто не покраде по дорозі. Ти не гадай собі, що тут направду так красно, як на образках. Дерева, як на образках, ще голі, на дворі зимно, як у нас, а на вулицях нікого і нічого цікавого нема. Маленькі хатки, а між ними гарні віллі, тепер усі пусті. От як потепліє, то тут наїде багато панства, то буде не так. Але я надіюся доти бути готовим і виїхати.
Цілую тебе.
Твій тато.
[PS:] А мама нехай не журиться, бо мені тут добре.
Висловлюю щиру вдячність пані Ірині Філяс-Матієвич за допомогу у встановленні локацій, пов’язаних з побутом Івана Франка у Ліпіку.
[1] Тут і далі цитуємо за вид.: Франко І. Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 1976–1986; Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах. Київ : Наукова думка, 2008–2011. У квадратних дужках після цитат перша цифра позначає відповідний том, друга – сторінку.
[2] У листі до Володимира Гнатюка від 9 квітня 1908 р. Іван Франко, згадуючи свою страшну пригоду у Ліпіку, вказав, що це сталося «вночи з 7 на 8 сего місяця» (ІЛ. Ф. 3. № 1006). Див. також: Мельник Я. …І остатня часть дороги. Іван Франко в 1908–1916 роках. С. 35.
[3] Франко-Ключко А. Рукописи Івана Франка в Канаді // Іван Франко й франкіяна на Заході: Статті й матеріяли з приводу століття народин 1856–1956 / За ред. Яр. Рудницького. Вінніпеґ, 1957. С. 85–96; і окремою відбиткою з цього збірника: Франко-Ключко А. Рукописи Івана Франка в Канаді. Вінніпеґ, 1957. 16 с.
[4] Франко-Ключко А. Рукописи Івана Франка в Канаді… С. 86.
[5] Жила В. Франківська виставка у Вінніпегу // Іван Франко й франкіяна на Заході: Статті й матеріяли з приводу століття народин 1856–1956 / За ред. Яр. Рудницького. Вінніпеґ, 1957. С. 202.
Франко:Наживо/Franko:Live 