ЗА ЕПІСТОЛЯРНИМ РЯДКОМ: Ольга Франко і подружжя Лисенків

                                                  

© Ярослава МЕЛЬНИК
Докторка філологічних наук,
професорка кафедри філології Українського католицького університету (Львів),
професорка Українського вільного університету (Мюнхен)

«Лист до мене прошу адресувати на ім’я Катря Лисенко Ма[р]і[ї]н[сько]-Благовєщенская №95, передати О.»[1], — на таку помітку натрапляємо в одному з «київських» листів Ольги Франко до Івана Франка, датованому кінцем грудня 1900 року. Маріїнсько-Благовіщенська, 95 — це домашня адреса Миколи Лисенка, з яким у подружжя Франків були доволі тісні контакти[2], а з другою дружиною композитора — Ольгою Липською — Ольгу Франко єднала ще й щира симпатія. «Які у нас тепер чудові погожі дні, от коли б гуляти з Вами понад Дніпром! Памятаєте, як ми лазили по мокроті та згадували про усяку всячину? А коньяк зберегатиму аж до Вашого нового приїзду…»[3]. Цей фрагментик листа Ольги Липської до Ольги Франко вельми промовистий, адже, за свідченням ще однієї Ольги — Ольги Петрівни Косач (Олени Пчілки), Ольга Липська не надто близько підпускала до себе людей:

«Ольга Антонівна була гарної вроди […]. Вдачу мала трохи різку чи, краще сказати, такий гострий був у неї спосіб розмовляти, а се якось не давало змоги зіходитися з нею при першій же знайомості; але те перше враження швидко минало, коли хто більше пізнавав сю вдачу. Одначе пізнати її було трудно, бо Ольга Антонівна ніби цуралася ближчої знайомости з київським жіноцтвом…»[4].

Ольга Липська – дружина Миколи Лисенка.

Чому ж тоді вона, Ольга Липська, прагнула нових зустрічей, «ближчої знайомости» з Ольгою Франко? Либонь, не востаннє через подібність багато в чому їхніх доль.

«Безумовно, обдаровані і широко ерудовані, амбітні, здатні вповні до продуктивної громадської роботи (чого, власне, і прагнули, обираючи подружжя), обидві вони потрохи мусили поступитися мріями під тиском проблем родинно-побутових.
Ольга Хоружинська — Франкова шлюбна дружина, жінка, яка мала власний капітал, — бодай у перші роки “жила цільним життям”. Вона встигла хоча б частково реалізуватися у видавничій діяльності, у роботі Клубу русинок, починала власні літературні cпроби […]. Ольга Липська — Лисенкова нешлюбна дружина — мусила довгий час виборювати собі визнання і право голосу у колі чоловікових друзів і родичів. Мрії про власну музичну (піаністичну) кар’єру розтанули серед перманентних вагітностей та пелюшок… Лишалася відданою і непомітною для громадського ока помічницею Миколи Лисенка»[5].

Коли Ольга Франко особисто познайомилася з подружжям Лисенків, із Миколою Віталійовичем зосібна? Припускають, що це могло бути під час другого приїзду Івана Франка до Києва навесні 1886 року (наприкінці квітня — на початку травня), коли він не раз зустрічався з Миколою Лисенком[6]:«Під час гостин 1886 р. у Лисенковому домі, вочевидь, бував там з Ольгою Федорівною»[7]. Одначе, цілком можливо, що Ольга Хоружинська знала композитора особисто й раніше або принаймні була на концертах чи вечорах за його участю, які вона, перейнявшись «ідеєю українства» (Олена Пчілка), активно відвідувала. Що ж до особистої зустрічі, то це могло відбутися в домі Єлисея Трегубова, викладача й вихователя, згодом директора Колегії Павла Галагана, чоловіка старшої Ольжиної сестри Антоніни. Саме в Трегубових Ольга Хоружинська, слухачка Вищих жіночих курсів при Київському університеті, жила до одруження з Іваном Франком. Єлисей Трегубов, за словами Гната Житецького, був одним з найкращих діячів «Старої Громади». Так само одним із найактивніших членів «Старої Громади» був і Микола Лисенко, «його зачисляють до “Комітету 12”, що стояв у її проводі»[8]. До того ж, Єлисей Трегубов мав не один спільний «проєкт» з композитором. Скромне помешкання Трегубових у колегії Павла Галагана було відкрите як і для старших членів «Громади», так і для студентської молоді. У листі до Івана Франка від 9 лютого 1886 р. Ольга Хоружинська, ще в статусі його нареченої, зауважувала, що в них вдома був Нечуй-Левицький, а також Петро Косач, і невдовзі приїде і Олена Пчілка робити Лесі операцію[9].

Микола Лисенко. З фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка

Так чи інак, але вже на початок 1887 року між Миколою Лисенком і подружжям Франків склалися теплі довірливі взаємини. Про це, зокрема, свідчить лист Івана Франка до Ольги Франко в середині січня 1887 р., у якому він, розпитуючи дружину про численних київських знайомих (вона тоді гостювала у рідних у Києві), просить: «Особливо кланяйся від мене Мик[олі] Вітал[ійовичу]…»[10]. Під час тодішньої зустрічі з композитором Ольга Франко з-поміж іншого передала йому й епістолу від Михайла Драгоманова[11]. Власне, саме через Миколу Лисенка Франки не раз передавали кореспонденцію та інші доручення «проскрибованого» Михала Драгоманова до киян. Із листа І. Франка до М. Драгоманова [близько 24 травня 1887 р.]: «Як передати Ваші просьби Ков[алевському] — я й сам не знаю. Спробуємо через Музику, бо з ніким другим не маємо в Києві зносин»[12].

Про «зносини» родин Франків і Лисенків, творчі й особисті, маємо не один цікавий сюжет улистах Миколи Лисенка й Ольги Липської до Ольги Франко (1887–1899 рр.), які зберігаються у Відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України. Ця кореспонденція додає, зокрема, не один штрих до портретів як самих адресантів цих листів — подружжя Лисенків, так і до портрету їхньої адресатки Ольги Франко, а також до сильветки І.Франка, про котрого обоє Лисенків пишуть із незмінною пошаною і захопленням. Із листа Миколи Лисенка до Ольги Франко від 8 травня 1897 р.: «Читали в смак розправу у «Буковині» про Франка, якого клянуть и ляхи й свої. Перекажіт йому від мене найщиріше витання й шанобу за його невтомну, щиру, правдиву працю й боротьбу супроти овечих темпераментів синів Руси»[13]. «Привіт і бажанньа здоровля і довгого віку Франку, наjсимпатичньойшому письменникові, авторові “З вершин і низин” і “Зівьялого листу”»[14], — передає через Ольгу Франкову вітання письменникові й Ольга Лисенко (кореспондентка від 14 листопада [1898 року].

Із кореспонденції Миколи й Ольги Лисенків Ольга Франко постає як своєрідний місток між наддніпрянцями (Лисенками зосібна) і галичанами (Франком насамперед). Так, М.Лисенко просить О.Франко дізнатися, чи скористалися видавці «Музичної бібліотеки» у Львові його «музичними знадобама», які він переслав через неї, надіслати йому з Галичини ті чи ті ноти або книжки. М.Лисенко не раз доручає Ользі Франковій передати чоловікові його, Лисенка, прохання, як ось: щоб той зробив йому «докладні рахунки по виданню творів Шекспіра у перекладі Куліша»[15], а «вигладжуючи п о д е к у д и мову у Кулішевих перекладах Шекспіра, був дуже а дуже обережний, бо пані Куліш абсолютно заборонила чіпати мову йійі небіжчика мужа»[16].

Тарас Франко. “Ольга Франко з Хоружинських”. Акварель, 1965 р. З фондів Квартири-музею родини Івана Франка у Києві.

За цими епістолярними рядками Ольга Франко постає також як людина «образована і очитана» (Анна Франко-Ключко), яка цікавилась літературним, музикальним і театральним життям, переймалась політичними, громадськими проблемами. Не випадково Микола Лисенко скаржиться їй на цензурні утиски в росії: «На українському спізнанню літературному, духовому, художньо-артистичному, цензурні чиновники відкрили спеціяльне поле “спасенія отечества”, для чинів, субсидій, орденів безапеляціонно чинять, які зможуть, кривди, утиски…»[17]. Не випадково М.Лисенко дає і «справоздання» львівській кореспондентці про свою концертну діяльність, так само, як не випадково Ольга Лисенка пише їй про театральне життя в Києві, репертуар трупи Саксаганського… До слова, про Ольгу Франко-театралку свідчить бодай ось цей уступ з її листа до чоловіка, датований 1900 р.: «Була-м нині в театрі, грали Кропивницького “Глум і пімста” на дохід Петербургских медицинских курсів. Штука слаба, а виконанє чудове. Усі найліпші актери і актриси зібрались до купи, грають знаменито, малєйшій незначний рух актеров на сцені переймав мене трепетом»[18]. Чи ось цей, у якому вона живописує свої віденські враження (лист від 10 лютого 1886 р.): «Ввечері стояли въ театрі, бо иншихъ билетівъ не вміли заполучитъ. Грали Фауста, артисти співали не дуже гарно, а декорація и все прочее було красиво»[19].

У цих коротких заувагах до листування родини Лисенків із Ольгою Франко не можу оминути листа Миколи Лисенка, «запеклого, фанатичного народовця», як сам себе характеризував, до Ольги Франко від 3 (15) червня 1887 р., де він дорікає їй за лист московською мовою: «А все-таки не годиться Франковій жінці по-московськи до мене й до кожного народовця писати. Це єсть вплив “тлетворной” россійскої цивилизації, котра рознароджує (денаціоналізує) усе, що є не-россійске. Скажете: Не знаю мови! Не маєте права не знати, живучи в Галичині»[20].

Тут, очевидно, годиться сказати дещо про мовний портрет Ольги Франко і про обставини, які спричинились до того, що писала вона попервах по-московськи. У першому листі до І.Франка від 12 вересня 1885 р. Ольга Хоружинська вважає за потрібне перепросити його за свою «мішанную мову»: «Міні дуже неловко передъ Вами за мою мішанную мову. Я хоть и разибрала Вашого листа, але все ж свою мысль выражать на бумази по украиньскому ще не привикла»[21]. «Звісна річ, оволодіти українським словом за умови його заборони відомими царськими указами було не так легко», — виправдовує Лариса Чернишенко «мішанную мову» О. Хоружинської[22]. «Проте навіть переїхавши до Галичини, — зауважує Наталя Тихолоз, — Ольга Франко так і не вивчила бездоганно української мови. У її мовленні назавжди залишилися російські лексика та синтаксис, до яких згодом додалися ще й галицькі діалектизми та полонізми»[23]. Не випадково, на думку дослідниці, у листі до матері від 5 грудня 1909 р. з Відня Тарас Франко писав: «У ваших листах разить дуже макаронічна мова. Чи нема вже Андрія, аби поправити мову і правопись?»

Лист Ольги Лисенко до Ольги Франко від 14 листопада [1898 року]. З фондів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України

Але повертаюся до кореспонденції І.Франка й О.Хоружинської на початку їхньої дороги. Якою була реакція І.Франка на перший лист дівчини і на її перепросини за «мішанную мову»? «Врадуваний» позитивною відповіддю дівчини, руки якої просив, був дуже великодушний: «Пишіть частенько! Нехай се зовсім не конфузить Вас, що недобре виражаєтесь по-українськи. Пишіть хоч і по-московськи, кожде Ваше слово, на якій воно мові буде, для мене рівно дороге і миле. Адже ж я знаю, що Вам ніде було вивчитись української мови, — так чого ж тут встидатися? Нехай ті встидаються, котрі не дають українцям вчитись на рідній мові»[24]. Плекати в російській імперії національне українське життя, навчити дітей рідної мови зокрема, зауважує і Олена Пчілка, пишучи про Ольгу Липську, дружину Миколи Лисенка:

«се була тяжка праця, важка боротьба! І була та боротьба не всім по силі. Треба було великої напосідливости, щоб сім’я вийшла українською. Чужомовне шкільне навчання й читання, товариство інших дітей, що не говорили мовою українською, все оточення — руйнували вплив, хоч би й свідомий, української сім’ї. Тим-то й не дивниця, що навіть діти наших громадян, найчільніших учасників київської “Громади”, не говорили українською мовою, у всіх у сім’ї панувала мова російська. Отже в ті часи сім’я Ольги Антонівни була в числі всього скількох родин, що досягли українізації своїх дітей, по можливості глибшої. Тут мати не тільки була родом українка […], а їй вдалося у дітей своїх виховати свідомими українцями. Се була велика заслуга Ольги Антонівни»[25].

Великою ж заслугою Івана Франка було залучення Ольги Франко в українське культурне і громадське життя, формування її ідентичности й національної свідомости. «Немає сумніву, що вона була українською патріоткою»[26], слушно зауважує Ярослав Грицак, наводячи ось ці рядки О.Франко з листа до Уляни Кравченко від 27 липня 1930 року: «Йдучи консекветно, ми всі стоїмо за самостійною Україною»[27].

* * *


Листи Миколи і Ольги Лисенків до Ольги Франко вперше було опубліковано у: Василь Витвицький В. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. Краків: Українське видавництво, 1942. Також листи М.Лисенка до О.Франко вміщено у: М.В.Лисенко. Листи /Упоряд., прим. та ком. О.Лисенко. Київ: Мистецтво, 1964.

Листи Миколи і Ольги Лисенків до Ольги Франко публікуємо зі збереженням всіх особливостей оригіналу. Пунктуація згідно з сучасними нормами правопису.

Лист Миколи Лисенка до Ольги Франко від 3 (15) червня 1887 року. З фондів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України

ЛИСТИ

МИКОЛИ Й ОЛЬГИ ЛИСЕНКІВ ДО ОЛЬГИ ФРАНКО

№1

Лист Миколи Лисенка до Ольги Франко від 30 березня 1887 року

30 березоля 1887 р.

Київ

Вельмишановна Добродійко,

Пані Ольго Хведоровно!

Через силу зібрав-ємся до Вас окликнутися і то через страшенну, невсипущу працю коло концертів, яких дав-єм у піст аж два: йіден хоровий у Купецькій залі, а другий, свій власний, — у театрі. Обидва концерти були, по сучасному крахові россійському грошовому, не повні (катма грошей, а концертів у сім році безліч, та ще й німецька з Москви труппа з Поссартом), але все ж більш половини, а витано й приймано дуже привітно, бучно.

Останнього концерта посилаю Вам і програм, а Ви, де слід і можна, покажіть, висвітіть, надто молодикам.

Враз з сим засилаю Вам і любому Вашому чоловікові свою фотографію, а другу — молодим патріотам, видавцям Музичної бібліотеки, котрої вони давно просили. Наопак прошу й Вас з паном Йваном свої фотографії мені надіслати, а молодих питомців групу щоб негайно заслали.

До того хай молодики або й Ви з їх голоса сповістіть мене, чи до вподоби стали їм ті музичні знадоби, які я переслав-єм через Вас, чи пак мають вони з їх покористувати у своїх виданнях. Щось замовкли вони, вуста свої посклепляли, або — пожальсь, Боже! — може, чи й їх в тім провина? Може, поштова опіка завважила за найкраще знищити ті листа, що єсть дуже можливе й правдоподібне.

Якби Ви знали, що робе цензура з укр[аїнською] продукцією, то аж гидко згадувати. Більше як два місяці я заслав текст укр[аїнською] того, що мали-сьмо у концертах співати, бо без цього не дають дозволу. Вже ж ми й одспівали своє, вже й спочили, й забули, а з тієї золотої Пальміри ні слуху, ні послушання. Щоб же було, коли б урядові за свято сповняли все те, що писано й наказувано? Життя б не було! И ось, я сподіваюсь, розрішення прийде на Великдень, коли концерти нікому не потрібні, зато цензурний заклад вважатиме, що він спасає отечество од небезпешної хахлацкой сепараціи, помщається тим, що промовчить з рішенням, а пришле в той час, коли нікому в тім потреби не буде.

А що стрижуть на літерат[урних] утворах, надто ж на драматичніх, то й не розказати. Що є де талановитшого в утворах, все те забороняється, що є найслабшого — геть у світ пускають. На українському спізнанню літературному, духовому, художньо-артистичному, цензурні чиновники відкрили спеціяльне поле «спасенія отечества», для чинів, субсидій, орденів безапеляціонно чинять, які зможуть, кривди, утиски…

Ну, годі з цим добром розводитись!

Що пан Йван поробляє? Що митикує, що пише? Щасти, Боже, Вам доброго становища й здоровья.

Щиро шануючий Вас

М.Лисенко

Посилаю 2 фотографії: звідоміть, яка краща й блища до орігіналу. Як що, то міг би-м й заміняти.

Публікація за: Витвицький Василь. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. Краків: Українське видавництво, 1942, с.16–17.

№2

Лист Миколи Лисенка до Ольги Франко від 3 (15) червня 1887 року

Спасибі Вам сердешне, шановна Ольго Хведоровна, за Ваш ласкавий лист до мене. А все-таки не годиться Франковій жінці по-московськи до мене й до кожного народовця писати. Це єсть вплив «тлетворной» россійскої цивилизації, котра рознароджує (денаціоналізує) усе, що є не-россійске. Скажете: Не знаю мови! Не маєте права не знати, живучи в Галичині.

Вхопивсь за Вашу любьязну гадку придбати собі Липинского ноти до збірки Вацлава з Олеска. Прошу й благаю, знайдіть, купіть й вишліть, не забарюючись; і гроші зараз вишлю, тільки звістіть, скільки винен зостаюся Вам.

Коли маєте змогу дать письмецо цікаве стор. в 48, а коли, враз піймавши з їм, россійского підданого не зашлють за це в край Макара, то присилайте: радий буду прочитати.

Ми вже на дачі у Китаєві, на тій же самій дачі, що й торік. Але Ви адресуйте в магазин Корейво съ передачей.

Ваші сестри вже давненько в Покорщині на дачі у Галагана але чую від Єл[исея] Кипр[іяновича], що дуже нудяться й благають Бога, щоб якнайхудчій літо минало. Сам Єл[исей] Кипр[іянович] за 2–3 дні туди виїздить.

Усі Вам кланяються враз з чоловіком, і я теж з жінкою витаємо Вас сердечно.

                                                  Щиро шануючий Вас

                                                             Микола Лисенко

Київ

3/15 червця 1887

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, № 1606, с. 187–189. Рукопис. Автограф.

№3

Лист Миколи Лисенко до Ольги Франко від 8 травня 1897 року

                                                            Київ. 8 мая, 97.

Шановна Добродійко, Пані Ольго! Довго-довго не одповідав Вам на листа, що писали-сте з грішми.

Трапилося мені, клопочучись у тій справі, запитати добру мою знайому пані, обивательку Черниг[овської] губ[ернії], як найлучче зробити Ваше замовлення. Одже вона, добра душа, ухопилась за цю гадку й сказала, що вона все це зробе. Й справді, зробила аж 4 сорочки вишивані на груди, коміри й чохла й додала, передаючи мені на руки, що за усю цю працю не візьме ні шага; хай, каже, д.Франко, зносе на здоровья та памята шануючу його вельми землячку, п.Самойлович.

Дак оце ж я й питаю Вас, як його зробить, яким методом переправити до Вас ці вишивання, разом з іми і гроші ваші? Чи не буде якої нагоди звідти, чи просто поштою. Ждатиму Вашого наказу.

А де маєте літувати? Ми поки нікуди не вибіраємось, та й чи виберимося.

Читали в смак розправу у «Буковині» про Франка, якого клянуть и ляхи й свої. Перекажіт йому від мене найщиріше витання й шанобу за його невтомну, щиру, правдиву працю й боротьбу супроти овечих темпераментів синів Руси.

Як би переправити сюди через оказію кілька примірників мого Гуса (хор); потреба є, а ні одного екземпляра.

Чи не йіхатиме часом Маковей до Київа улітку? Така чутка є. Кажіте, пишіть, що робите з тим вишиванням?

Укупі з цілою родиною витаємо сердешно Вас.

М.Лисенко.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, №1626, с.87–90. Рукопис. Автограф.

№4

Лист Ольги Лисенко до Ольги Франко від 14 листопада [1898 року]

14-го падолиста

Вельмишановна Ольга Федоровна!

Дуже дякую за фотографію Вашого чоловіка, хоч «маненьку», але ж сподіваюся незабаром одержати від нього такого великого портрета, якиj Ви бачили у нас у кабинеті — Драгоманова. Попросить його навмисне знятися і як трапиться яка нагода, переслати мені до Кіjіва. Скільки коштуватиме, Ви напишіть і я зараз же одишлю Вам гроші.

От, до речі: просять добродія Франка п р и с и л а т и у  «К і е в с к у  С т а р и н у» историчні і етнографичні праці — друковатимуть по-українському. Книжок ваших, Ольга Федоровна, В.Б. [Антонович В.Б. — Я.М.] не одержав, мабуть, цензура зъїла. Він, каже, що говорив Вам, через якиj срок можна безпешно надіслати, а тепер нема жадної книжки. Що робити? А як прийдуть, то кому гроші платити, чи В.Б, чи одіслати Вам? Напишите.

А у нас і досі ні одного юбилею не справили, чогось позамерзали, бач, і мороз не давить. Які у нас тепер чудові погожі дні, от коли б гуляти з Вами понад Дніпром! Памятаєте, як ми лазили по мокроті та згадували про усяку всячину? А коньяк зберегатиму аж до Вашого нового приїзду…

Чи виjшли з друку «Три оповідання»? І як jіх дістати? Що у Вас ще jе нового? Старицькіj написав чудову историчньу драму «Облога Буши», але не доросли наші труппи до виконаньа таких творів. Чогось у них демократизм переходить у вульгарність — і як доводиться мальувати на сцені историчнього типа або интелигентного — актор пасує. Тепер у нас труппа Саксаганського провадить серьезниj репертуар, чистиj, там Ви не побачите пошлості, горілки через міру, «плясок» у драмі — але все ж мусить робити уступку публиці — ставить улюблени пьеси — бо инакше б пропав з голоду — не виросла ще наша публика.

Намолола я Вам тут 3 короба, забувши, що це не розмова, а лист. Пишіт усе, що у Вас робиться, як не з книжок, то з листів будемо знати.

Цілую Вас міцно, бажаю здоровля.

Привіт і бажанньа здоровля і довгого віку Франку, наjсимпатичньойшому письменникові, авторові «З вершин і низин» і «Зівьялого листу». Щоб вистачило у нього ще багато сил тішити нас такими чудовими творами».

О.Лисенко

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, од. зб. 1614, с.109–112. Рукопис. Автограф.

№5

Лист Миколи Лисенка до Івана та Ольги Франків від 22 грудня 1898 року

Київ, 22 студня 1898 р.

Маріинско-Благовіщ. №95

Шановне Добродійство, панство Франкове, пане Йване й пані Ольго! Здоровимо Вас удвох із жінкою з наближаючими святами Різдвяними. Поздоров, Боже, з родиною бути усім здоровими.

Ольга Антоновна збулася віри у Вас, п.Ольго. На два її листи Ви й одним не озвалися. Так що вона не тямить, чи буде що з тієї обіцянки, якою Ви її обдарували, що вишлете обіцяні книжки через Вл[одимира] Бон[іфатійовича] Антоновича. Так, що на це Ви скажете? Будемо сподіватися одповіди хоч у прийдешньому рокові.

Перекажіт з ласки д.Шухевичу що, коли минула потреба у партітурі до «Наталки», то щоб наопак вислав мені.

Гадаю пронумерувати «Вістник» на 1899 рік, та не знаю, яка певність, що доходитиме на адресу мою власну, бо чую, скаржаться люде, не доходят денеякі книжки. Тут, мабуть, провина редакції, бо инчі знов побірають усенькі книжки. Якийсь нелад є у експедиції редакційній. Зніміт же печать з вуст своїх й промовте щось потішаючого.

Живемо, рухаємося по змозі в сфері обставин, ждемо гостей на Різдво. Небогато продуктивної роботи, але й не хоруємо на недбалість. 

Федоровський в Петербурзі затвердив статут на «Благотворительное общество изданія общеполезныхъ и дешевыхъ книгъ въ цели прийти на помощъ религіозно-нравственному розвитію и економическому благосостоянию малорусскаго народа».

Що сей сон означа? Яка буде мова? Чи не залежатиме усе від чоловіка, який стоятиме на чолі цього товариства.

Якщо доведеться друкувати Шекспірові твори Куліша, то за поміччю й досвідом запишусь до пана Івана.

Витаю щирим серцем Вас обох.

М.Лисенко.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, № 1614, с. 113–115. Рукопис. Автограф.

№6

Лист Миколи Лисенка до Ольги Франко від 12 квітня 1899 року

Київ, 12 цвітня 99 р.

Високоповажана Пані Добродійко, Ольго Хведоровна!

Насамперед здоровлю й витаю Вас з глибокоповажаною дружиною Вашою, паном Іваном Франком, з наближаючими Великодними святами і з усією родиною Вашою.

Прошу щиро й благаю найревніше пана Івана зробити мені докладні рахунки по виданню творів Шекспіра у перекладі Куліша, котрі вже переписані, а невдовзі мають бути до Вас переслані, аби їх друкувати: т.ІІ (3 драми), т.ІІІ (3 др[ами]), т.ІV (3 др[ами]) і V (1 др[ама] «Гамлет», а «Цимбелин» і «Венецький купець» не перекладені або ж десь запроппащені).

Прошу робити рахунки на 600 примірників, усе — скільки друкарські виноситимуть видатки. Й всі ці рахунки до мене зашліть.

Квапимося на пошту.

З щирими поважаням зостаюся

М.Лисенко

Київ, 12 цвітня 99 р.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, од. зб. 1620, с.125–126.

№7

Лист Ольги Лисенко до Ольги Франко від 12 квітня 1899 р.

Шановна Ольга Федоровно!

Посилаю гроші Вашому чоловікові у jого власні руки на jого власні потреби. Ці гроші зосталися ще від М.В.Ковалевського. Рішенець випав віддати Франкові на вжиток 223 карбованця. Попросить jого при нагоді передати розписочку, що він одержав. Це конче потрібно для тих людеj, котрі дають гроші.

Книжок поки ніjяких не шліть, бо Вісник одержуємо. Як шчо треба буде — сповіщу. Не маю часу писати про всякі всячини. Відбуваю вечори Максимовича, Котляревського і Шевченка, уже на ту зіму будемо відбувати вечір Франка і Куліша.

Цілую Вас шчиро.

Привіт сердешниj Франкові.

Шануюча Вас обох

О.Лисенко.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, № 1620, с. 127–128. Рукопис. Автограф.

№8

Лист Миколи Лисенка до Ольги Франко від 10 вересня 1899 року

Високоповажана Добродійко!

Прийміть з ласки у себе на кілька хвилин земляка полтавского, сина нашої приятельки, пані Самойлович (а молодика кличуть Виктор Леонидович Маслеников), котрий йіде у Краків, щоб вчитися малярству у Академії Краківській.

Він там нікогісенького не знає, щоб до кого звернутися. А в Кракові є русини. Дайте Ви або пан Іван Франко картку до кого з краківських русинів, щоб вони на перший час йому помогли орьетуватися й завели, до кого слід, ув Академії. Він, сердешний, по-польському а ні бе, та й по-українскому пише поганенько, як звичайне паничі малоросійских дворян, де нема натяки на яку-небудь свідомість національну.

Пана Івана витаю при сій нагоді дуже-дуже сердешно та й прошу його найщиріше, щоб вигладжуючи п о д е к у д и мову у Кулішевих перекладах Шекспіра, був дуже а дуже обережний, бо пані Куліш абсолютно заборонила чіпати мову йійі небіжчика мужа. Й коли трапиться яке слово замінити (у його часто бува московське слово), то хиба українським, а не галицьким, — крий Боже. Бажав би дуже знати, у якому стані знаходиться видавництво драм Шекспіра, й якою драмою розпочате. Поможіт же з ласки молодому добродієві.

Сердешно обох Вас витаю з жінкою моєю.

Щиро шануючий Вас

М.Лисенко

Київ, 10 вересня, 99 р.

Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, ф. 3, №1620, с.157–160. Рукопис. Автограф.


[1] Франко О. Лист до І.Франка [кінець грудня 1900 р.] // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2003, вип. 3, с.211.

[2] Про особисті й творчі контакти І.Франка і М.Лисенка див., зокрема: Витвицький В. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. Краків: Українське видавництво, 1942; Скорульська Р. Окремі штрихи до взаємин М.Лисенка та І.Франка (уточнені за матеріалами епістолярію та творчого архіву Миколи Лисенка) // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2005, вип. 5, с.3552;Скорульська Р. Забута тінь (Ольга Антонівна Липська. Ескіз до портрета) // Науковий вісник музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2005, вип. 5, с.5367.

[3] Лисенко О. Лист до О.Франко від 14 листопада [1898 року] // Відділ рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (Далі — ІЛ), ф. 3, №. 1614, с.111.

[4] Олена Пчілка. Микола Лисенко. Життя і праця (спогади і думки) // Микола Лисенків у спогадах сучасників. Київ: Музична Україна, 2003, т.1, с.100.

[5] Скорульська Р. Забута тінь (Ольга Антонівна Липська. Ескіз до портрета), с.5960.

[6] Про те, що, будучи в Києві навесні 1886 р., він кілька разів бачився з М.Лисенком, писав І.Франко М.Драгоманову (Франко І. Лист до М.Драгоманова від 7 червня 1886 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1986, т.49, с.66). А запізнався І.Франко з М.Лисенком роком раніше, під час свого першого приїзду до Києва, справивши, до слова, на останнього неабияке враження.

[7] Скорульська Р. Окремі штрихи до взаємин М.Лисенка та І.Франка (уточнені за матеріалами епістолярію та творчого архіву Миколи Лисенка), с.39.

[8] Див.: Витвицький В. Взаємини М.Лисенка з І.Франком, с.9.

[9] Хоружинська О. Лист до І.Франка від 9 лютого 1886 р. // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2001, вип. 2, с.133.

[10] Франко І. Лист до Ольги Франко [cередина січня 1887 р.] // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1986, т.49, с.100.

[11] Із листа І.Франка до М.Драгоманова: «Лист Ваш Лисенкові вона (О.Франко — Я.М.) передала, а для чого Л[исенко] Вам не одписав, не знає» (Франко І. Лист до М.Драгоманова від 11 лютого 1887 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1986, т.49, с.103.

[12] Франко І. Лист до М.Драгоманова [близько 24 травня 1887 р. ] // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1986, т.49, с.113.

[13] Лисенко М. Лист до Ольги Франко від 8 травня 1897 р. // ІЛ, ф. 3, №1626, с.89.

[14] Лисенко О. Лист до О.Франко від 14 листопада [1898 року] //ІЛ, ф. 3, од. зб. 1614, с.112.

[15] Лисенко М. Лист до Ольги Франко від 12 квітня 1899 р. // ІЛ, ф.3, №1620, с.125.

[16] Лисенко М. Лист до Ольги Франко від 10 вересня 1899 р. // ІЛ, ф.3, №1620, с.159.

[17] Лисенко М. Лист до Ольги Франко від 3 (15) червня 1897 р. // ІЛ, ф.3, №1606, с.187.

[18] Франко О. Лист до І.Франка [кінець грудня 1900 року] // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2003, вип. 3, с.211.

[19] Хоружинська О. Лист до І.Франка від 10 лютого [1886 року] // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2001, вип. 2, с.155.

[20] Лисенко М. Лист до Ольги Франко від 3 (15) червня 1887 р. // Витвицький Василь. Взаємини М.Лисенка з І.Франком. Краків: Українське видавництво, 1942, с.16.

[21] Хоружинська О. Лист до І.Франка від 12 вересня 1885 р. // Науковий вісник Музею Івана Франка у Львові. Львів: Каменяр, 2001, вип. 2, с.148.

[22] Чернишенко Л. Листи Ольги Хоружинської до Івана Франка (1885–1891) // Науковий вісник Музею Івана Франкау Львові. Львів, 2001, вип.2, с.146.

[23]Тихолоз Н. Виховання любов’ю // Франко.Перезавантаження / Упоряд.: Б.Тихолоз, А.Беницький. Дрогобич: Коло, 2013, с.216.

[24] Франко І. Лист до О.Хоружинської від 29 вересня 1885 р. // Франко І. Зібр. творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1986, т.48, с.552–553.

[25] Микола Лисенко. Спогади і думки Олени Пчілки // Час (Серія «Життєписи українських діячів»), №1, 1914. Цит. за: Скорульська Р. Забута тінь (Ольга Антонівна Липська. Ескіз до портрета), с.65–66.

[26] Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота. Київ: Критика, 2006, с.524.

[27] Франко О. Лист до Уляни Кравченко від 24 липня 1930 р. // ІЛ, ф.132, №219, с.4.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s