У хаті доньки Івана Франка: інтерв’ю з Анною Ключко

 © Наталя ТИХОЛОЗ

1949 року, після смерті свого чоловіка Петра Ключка[1], Анна Франко-Ключко[2] переїхала до Торонто (Канада), де прожила майже 40 років аж до своєї смерті 24 квітня 1988 р. Курси медсестер, які відвідувала ще дівчиною у Євгена Озаркевича, а також довголітній досвід праці поруч з чоловіком-лікарем дали змогу їй невдовзі обійняти посаду медсестри у «Східному загальному шпиталі» («East General Hospital») та «Новому шпиталі “Гора Синай”» («New Mount Sinai Hospital»). Сини Тарас і Мирон одружилися. Діждала двох онуків. Тішилася онучкою Галею (1951 р. н.; від молодшого сина Мирона) та внуком Петром (1959 р. н.; від старшого сина Тараса). Жила скромно і невибагливо, дуже ностальгувала за рідним краєм і завжди памʼятала своє коріння.

У Канаді активно долучилася до культурно-суспільного життя українських емігрантів, часто виступала з доповідями, брала участь у різноманітних виставках, конференціях, зустрічах з громадськістю.

Тут, на еміграції, наповну розквітнув її талант як письменниці, публіцистки і мемуаристки. Публікувалась у діаспорних виданнях («Рідна школа», «Життя і школа», «Визвольний шлях», «Жіночий світ», «Новий шлях», «Наше життя», «Гомін України», «Свобода», «Овид», «Українське слово», «Учительське слово» та ін.). Націоналістичні погляди Анни, її активна громадська позиція, участь у культурно-просвітницькій діяльності Комітету українців Канади позначились на тому, що ім’я доньки Франка стало проскрибованим у підрадянській Україні. Відтак спецслужби СРСР не дозволили приїхати їй на столітній ювілей Івана Франка, що святкувався 1956 року в Україні.

Анна Франко-Ключко.  Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Одначе з 1956-го Анна стала помітною постаттю українського культурного руху Канади. Календар її виступів за зустрічей за друге півріччя ювілейного 1956 року був щільний, як ніколи:

– 1 липня у Торонто перед Франківським здвигом українців Америки і Канади Анна Франко-Ключко виголосила промову про свого батька «Він працював для визволення України»[3];

– 5–8 липня перед учасниками Конгресу українців Канади у Вінніпезі (Канаді) виступила з доповіддю «Малий Мирон»[4];

– у вересні Анна з сином Мироном і його сім’єю – почесні гості на урочистих святкуваннях 100-літніх народин Івана Франка у Рочестері (США)[5]. Доповідь виголосив публіцист Василь Косаренко-Косаревич, зять етнографа і фольклориста Володимира Гнатюка і шкільний товариш Петра Франка;

– 7 жовтня на запрошення Українського літературно-мистецького клубу у Торонто Анна разом зі своїми синами Тарасом і Мироном, невістками Ерікою і Надією і маленькою онучкою Галею вітали учасників святочної Франківської ювілейної академії[6]. Промову на цьому святі тримав доктор Микола Шлемкевич[7];

– 28 жовтня Анна з родиною була присутня на Науковій Франківській сесії НТШ, що відбулася у Торонто в «Домі Просвіти»[8]. Серед доповідачів були також проф. Степан Килимник, проф. Тадей Залеський, д-р. Василь Луців, д-р., проф. Василь Лев;

– 11 листопаді на святочній академії та виставці з нагоди століття з дня народження Франка у Вінніпезі (Канада) Анна Ключко знайомила присутніх із виданнями та маловідомими рукописами свого батька. У інформаційних повідомленнях про подію значилося, що на виставці було представлено, «крім знаних видань, рідкісні видання, рукописи поета, фотокопії та інші цінні матеріяли з колекції пані А. Франко-Ключко»[9].

– 18 листопада у Торонто з нагоди 5-річчя діяльності Об’єднання Жінок Ліги Визволення України (ОЖ ЛВУ) Анна прочитала «цінний спомин-нарис п. з. «Три силюети», в якому з літературним хистом змалювала відношення Івана Франка до українського жіночого руху»[10];

– 25 листопада у великій залі кінотеатру «Одеон» у Торонто на святковій академії з нагоди ювілею батька Анна тепло ділилася спогадами про те, як Іван Франко виховував своїх дітей[11];

– 29 грудня на запрошення Українського літературного фонду в Чикаґо і Союзу Українок міста Чикаґо (США) донька письменника знову розповідала про свого батька і ділилася споминами[12]. Доповідь також мав тоді й Евген Маланюк.

Мабуть, це не повний перелік подій і заходів, які відвідала Анна Франко-Ключко того ювілейного року. «…Я сама нікуди не напрошуюсь…», – писала у листі до Володимира Дорошенка 6 жовтня 1956 року, але водночас і ображалася, коли її не запрошували. Прагнула бути скрізь, де вшановували її батька. Хотіла слухати і говорити про нього.

Ретельно збирала усе, що пишуть про Івана Франка. Бажала мати у своїй бібліотеці усі книги, статті у пресі та збірники, які стосувалися життя і діяльності батька. Щедро ділилася своїми матеріалами і книгами з домашньої бібліотеки з як фаховими дослідниками, так і зі студентами, які потребували консультації чи якихось матеріалів для вистави чи літературного вечора. Дуже їй боліло, коли факти з життя і творчості перекручували.

Від брата Тараса, який у той час уже жив у Києві і працював в Інституті літератури, отримувала франкознавчу літературу, видану в радянській Україні. Зібрання творів Івана Франка у двадцяти томах, що було підготоване Академією Наук УРСР і побачило світ упродовж 1950–1956 років у Києві, прочитала сторінка за сторінкою. Водночас не могла змиритися з тим, що радянська система ліпить з її батька образ Франка-соціаліста, нівелюючи національного-патріотичний доробок письменника і мислителя. 20 серпня 1956-го, напередодні 100-ліття від дня народження Івана Франка, у листі до того-таки адресата різко і відверто зауважувала:

«Для них [комуністів. – Н. Т.] закони не писані, і они нині перекручують все, що хотять, і заставляють письменників писати, що они потребують.

Нині деякі люде плачуть, що больш[евики] поперемінювали статті політичні Тата. А чому укр[аїнські] нац[іоналісти] не змоглися стільки літ від Татової смерти видати повне зібрання творів Тата? ˂…˃ А ми ж тепер мов “голодні коні на припоніˮ, а ворог видав міліони творів Тата так, як він хоче, і регочеться, і б’є медалі, і ставить пам’ятники».

Радянська влада робить усе, «щоби якнайщільніше заховати Татові національні змагання, а видвигнути комуністичні», – зауважувала у наступному листі.

Саме тому так сильно хотіла донести правду. Співпрацювала з молодіжними (Союз українського студентства Канади, Спілка української молоді в Канаді) та жіночими організаціями (Комітет українок Канади у Торонто, Об’єднання жінок Ліги Визволення України, Союзом українок Америки, СФУЖО), з НТШ, літературно-мистецькими клубами, школами, студіями образотворчого мистецтва. Як правило, говорила про Івана Франка і його творчість, ділилася спогадами, розповідала незнане. Радо відгукувалася на запрошення з інших міст і країн. Зокрема, 22 травня 1966-го з нагоди 50-ліття смерті Івана Франка донька виступила перед українською громадою міста Брентфорда (США)[13], а у грудні того-таки ювілейного року зачитаю свою доповідь «Іван Франко і студенти» перед випускниками Українського студентського клубу в Лондоні[14].

І це далеко не весь перелік подій і заходів, які відвідувала і до яких була причетна донька Івана Франка в еміграції. Тож не дивно, що гортаючи сторінки діаспорних видань натрапляємо не лише на часті згадки про неї, а й на цілу низку нових, невідомих сьогодні у франкознавстві, матеріалів, які випрозорюють малознані сторінки біографії Анни Ключко та її відомого Батька.

Анна Франко-Ключко на роботі у лікарні. Торонто, здогадно 1950-ті роки. Фото з фондів Львівського національного літературно-меморіального музею Івана Франка.

Сьогодні, розпочинаючи цикл публікацій з нагоди 130-ліття Анни Франко-Ключко, публікуємо інтерв’ю доньки письменника, яке вона дала для газети «Гомін України» ювілейного 1956 року[15] журналістові, що заховася за криптонімом “Б. С“. Місця, що не вдалося відчитати через затертість газети, позначено у косих дужках.


В ХАТІ ДОНЬКИ ІВАНА ФРАНКА – АННИ КЛЮЧКО

Пересічний український читач мало знає про родину Великого поета. Є багато причин, що витворили таку обставину. І коли б не 100-річчя від дня народження Івана Франка, мало хто з українців в Канаді знав би, що в Торонті живе його єдина донька, Анна. Пані Анна Ключко єдина з дітей Франка що, як свідок творчого життя свого батька, може свобідно і вірогідно доповнити відтворення великого портрету геніяльного українця. Виїмково тепер, коли тільки не рідшають, але щораз більше появляються факти фальшування ідей, окремих думок, а навіть висловів з творчости поета.

Анна Франко-Ключко у своєму помешканні в Канаді. Фото з родинного архіву Галини Ключко.

Доля була скупа, Іванові Франкові мало соняшних днів засвітила на його життєвій дорозі. Долю його кував його прямий характер і ˂нрзб.˃ , яких не проповідував для інших тільки. Сам виконуючи їх, ніс хрест обома руками. Тінь цього хреста впала і на його дітей. І не дивно. Реформаторів ненавидять ті, що бояться реформ, що їхнє життя, реформою зрушене, вимагало б зусилля, може й жертви. Коли каменяр, революціонер, Мойсей – провідник – ще й навіть сьогодні символ небезпечного нарушення спокою духа страусячихголов, замкнених у пітьмі, які не можуть зрозуміти, що їх тиша голов у піску більш нереальна, як усі ідеї і пориви до “нереальногo”, що їх проповідує зненавиджений реформатор.

Великий розвиток українського народу, блискавичний у часі, здеорієнтовує багатьох наших людей, що замикаються в гетто пройдених етапів, ˂нрзб.˃ ними гетто, мов барикадами затамовують дальший розвиток. Ізоляція Франка цими гетто дійшла завершення, коли поет, переростаючи Драгоманова, Павлика і Грушевського, своє оточення, підноситься в поемі “Мойсей” до національного-державницького світогляду – предтечі сьогоднішнього українського націоналізму.

Боротьбу Франка з українським провансальством і провінціоналізмом, які ще й сьогодні знаходять піддержку в деяких колах “тирольства сходу” і сервілізму, використовує обома руками Москва, що не тільки народніх революціонерів України хоче втягнути в свою “революцію” – Кармелюка й Довбуша, але теж і національних революціонерів меча і слова – Хмельницького, Шевченка, а останньо – Франка. На національній Україні Москва хоче залишити тільки дефетистів[16] і опортуністів[17], що гнуть шиї кожночасним панам. Таких Москва не боїться. Москва боїться Франка, автора революційної марсельєзи – “не пора, не пора, не пора москалеві, ляхові служить”! І тому вона хотіла б, щоб ми відреклися його й подарували їй. І тому почала битву за Франка.

Цю битву вирішив сам Франко і підготовив Москві розгром. Але це станеться, коли вивчимо як треба його твори.

І не тільки твори, але живу пам’ять про його особу, пам’ять найближчих йому постатей. Тому то інтерес наш зростає до покійного поета в образах, які осталися в пам’яті сучасників, найближчих сучасників. І це не дивно, що ми з великою увагою заходимо в дім доньки поета, пані Анни Ключко, з пошаною стискаючи руку особи, для якої великий поет розказував і писав чудові казки, творив цілий казковий світ, що став улюбленим світом українських дітей.

Анна Франко-Ключко у своєму помешканні в Канаді. З фотоархіву Маріанни Душар.

Пані Ключко впроваджує нас у кімнату, в якій вона живе. Кімната чисто прибрана. На стінах глинянські чи косівські килими. Гуцульські різьби доповнюють характер українського стилю хати. Візантійська ікона Богоматері із золотим тлом, привезена до Львова ще матір’ю пані Анни, зберігається не тільки як дорогоцінна пам’ятка, але як символ глибоко-релігійного настрою в домі пані Ключко. Цей настрій скріплюють ще дві менші ікони, теж візантійського стилю. На одному з килимів вигаптувані тризуби, український національний герб.

Обличчя пані Анни нагадує її батька – Івана Франка. У дечому подібна вона до братів, подекуди до Петра, але в очах і побудові обличчя чимось дуже уподібнюється до свого батька.

На столі в неї машина до писання і рукописи. Пані Ключко закінчила писати свої спомини про батька й родину. Це ті ж спомини, що мають вже свою історію і ложку сенсаційного дьогтю. Дьогтю, який не може пошкодити авторці споминів, але від якого руки змивати доведеться тим всім, що, не подумавши вживали його.

Глибокі, поважні очі пані Анни щораз воложіють, коли в розмові фільмою проходять картини минулого й на них з’являється постать великого її батька – українського Мойсея. Настрій від розмови нагадує настрій музейної святкової тиші, коли з картин геніяльних творів промовляє вічність. Нав’язуємо контакт з правдою, яка відпечатана в творах і в живих образах з проминаючого перейшла у вічність.

 – Чи дійсно Франко був атеїстом і матеріалістом? Як відчуваєте Ви? Що каже Вам Ваше безпосереднє враження?

 – Щоб розуміти мого батька, треба розуміти й знати наперед його середовище, його сучасників. Атеїстом і безбожником для фарисеїв був і Христос. Власне тому, що Франко був ідеалістом, не словами, а ділом цілого життя, він був виклятий як матеріяліст справжніми матеріялістами, яким писав він – “Ти, брате, любиш Русь як дім, воли, корови”, а “я не люблю її з надмірної любови”. Франко виріс понад своїх колег, яких зв’язала з ним спільна боротьба за соціяльне визволення українського народу, але він покинув їх тоді, коли вони не доросли до боротьби за національне визволення. Розрив з Драгомановим, Грушевським і Павликом – це один факт; його твори, а зокрема “Мойсей” – другий факт, а третій його життя – повне згоди з заповідями Божими. Він більше студіював св. Письмо та життя святих, як покликані до того, і наслідував вчинки праведників. Він ненавидів книжників і церковних урядників, що віддавали кесареві навіть те, що було призначене Богові. Вони його зробили атеїстом! Батько охристив нас і до обряду хрищення запросив священика.

Анна Франко-Ключко (сидить перша справа) з родиною і подругами у Канаді: сидить друга справа її онучка Галина Ключко; стоять син Мирон Ключко (другий зліва) і невістка Надія Ключко з Вишиванів (третя зліва). З фотоколекції Маріанни Душар.

 – А чи відомо Вам, що большевики й наші – українські москвофіли намагаються доказати, що Іван Франко, як це вже “доказали” про Шевченка, формував свій світогляд на російській літературі, зокрема на творах Достоєвського, Толстого, Пушкіна Лермонтова і т.п.?

– Коли говорити правду, то про впливи чужих літератур на мого батька можна говорити тільки про ті впливи, які можливі з любови і великої пошани. До російської літератури не було в нього жодного захоплення. Найкраще про те свідчить його вірш на цю тему: “Діялект чи самостійна мова”. Російських авторів читав, бо теж читав літературу всіх доступних йому мовою народів. Коли вже говорити про його окреме заінтересування чужою літературою, тоді треба признати, що нею була німецька література. Її впливів можна дошукуватись, але не російської. Російська література, думаю, вражає пригнічуючи, не тільки інші народи, але навіть росіян. Вона морально приготовила їх до большевизму, до індивідуального морального безгрунтя, що відбирає людині всяку силу до особистої контролі над собою. Творчість Івана Франка є запереченням російської літератури. В польській мові він цінив Конопніцку, Каспровіча, а з клясиків Словацького і Міцкевича, однак про їх вплив не можна говорити.

 – Часто чуємо опінію, що Франко, пишучи Мойсея, розумів під цим символом провідника – сорокалітнє своє провідництво між українцями, і під мандрівкою Ізраїля розумів мандрівку свого власного народу.

 – Можна припускати, що тема “Мойсей” була дорога батькові саме власними переживаннями і трагедією забутого провідника на порозі обітованої землі, до якої український народ наближається, і яка нам так трагічно близька і рівночасно далека. Одначе його скромність і велич, рівночасно, не давали нагоди почути думку, що думав він про себе у великій аналогії постатей Мойсея.

 – Чи бачили Ви ювілейне видання перекладів на англійську мову творів Франка в москвофільському виданні в Канаді? Яка Ваша думка про них?

 – Видання для пропагандивних цілей. Переклади творів дуже обмеженої і виключно соціяльної тематики. Нехлюйне видання. Багато помилок, навіть технічного порядку. Коментарі дуже тенденційні, цитати вирвані з творів Франка, в статтях зіставлені для зовсім інших цілей, як були в оригіналах. Портрет поета, роботи В. Касіяна, зображає бездумне – чуже Франкові обличчя якогось застрашеного селянина, а не поета-революціонера – “дух, що тіло рве до бою”.

Видання англійською мовою творів Івана Франка з портретом В. Касіяна на обкладинці, яке критикувала Анна Франко-Ключко: Poems and Stories / Transl. by John Wier. Toronto, 1956. 341 p.

 – Маєте рацію. Большевики намагаються викривити постать Франка. Слухаючи авдицію[18] з Києва, я почув таку фразу: “Вічний революціонер, що тіло рве до бою”! Мусимо їм пригадати, що цей революціонер – дух. Саме дух! Той дух, що зродив революціонера. Той дух, якого вбити хоче Москва і якого визнавав Франко, і якого печаттю благословив свій народ у мандрівку століть. Цього духа хоче вимазати Москва з творчости поета. Ювілей, який святкує Москва, не є пошаною для поета. Це є постріл у його творчість, є фальшуванням цієї творчости.

Хто має авторські права Івана Франка? Якщо Ви є спадкоємцем цих прав, чи ці права є респектовані в практиці? Чи допомагає Вам матеріяльно?

– Авторські права батька, які перебрала я, практично не респектуються. Большевики не визнають моїх прав, маючи свій закон про авторські права, які вигасають 15 років по смерти автора. У нашій громаді на еміґрації ці справи не унормовані. Дехто з видавців оправдовується, що він бідний і не має чим платити, а інші присилають дещо книжок. Думають, що мені живеться найкраще і що я повинна робити їм дарунки.

 – Дійсно, ми й не спитали, як живе одинока дочка великого поета – геніяльного Ювілята? Ми не спитали і, здається, ніхто разом із нами включно.

– Добре, що нагадали. Мушу спішитись, вибачайте. За пів години треба бути в шпиталі. Працюю, як всі працюємо, власними руками. Поки здорові, свій хліб їмо і він найсмачніший.

Анна Франко-Ключко (сидить перша зліва) з родиною святкують день народження онучки Галі Ключко (маленька дівчинка сидить на руках у мами Надії з Вишиванів). Другий справа син Мирон Ключко. Фото 1953 р. З приватного архіву Галини Ключко.

Прощаємось. Нас випроваджує гостинна пані Анна й на порозі хати, серед гурту дітей, показує маленьку дівчинку, років біля п’яти:

 – Це моя внучка.

Чорнооке, гарне дівчатко на триколісному ровері, цікаво заглядаючи на нас, проїхало мимо. Правнучка великого Каменяра теж емігрантка.

І ще один символ дороги до обітованої землі, дороги, що її закінчить Єґошуа. Чорноока дівчинка на ровері зникла за рогом вулиці.

Б.С.


[1] Про Петра Ключка див.: Тихолоз Н. Петро Ключко: штрихи до життєпису військового лікаря URL : https://frankolive.wordpress.com/2022/07/12/%d0%bf%d0%b5%d1%82%d1%80%d0%be-%d0%ba%d0%bb%d1%8e%d1%87%d0%ba%d0%be-%d1%88%d1%82%d1%80%d0%b8%d1%85%d0%b8-%d0%b4%d0%be-%d0%b6%d0%b8%d1%82%d1%82%d1%94%d0%bf%d0%b8%d1%81%d1%83-%d0%b2%d1%96%d0%b9%d1%81/

[2] Докладніше про Анну Франко-Ключко див. : https://frankolive.wordpress.com/2016/08/06/%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%B0-%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D1%96%D1%97-%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D0%B0-%D1%84%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D0%BE-%D0%BA%D0%BB%D1%8E%D1%87%D0%BA%D0%BE/

[3] «Підеш ти у мандрівку століть з мого духу печаттю» (VІІ Зустріч – здвиг українців Америки й Канади у сторіччя Великого Каменяра – Івана Франка) // Гомін України. 1956. №28. Від 7. VІІ. С. 1.; 12 000 учасників VІІ-ої Зустрічі українців ЗДА і Канади відзначили 100-річчя Івана Франка // Свобода. 1956. Чис. 128. Від 7. VІІ. С. 1; [Франко-Ключко А.] Він працював для визволення України (Слово п-ні Анни Франко-Ключко на Зустрічі українців Америки і Канади, Торонто, 1 липня 1956) // Гомін України. 1956. №30-31. Від 21. VІІ. С. 1.

[4] Див.: Конгрес Українців Канади відзначив достойно ювілей Івана Франка // Свобода. 1956. Чис. 134. Від 17. VІІ. С. 3; Франко-Ключко А. Поїздка до Вінніпегу // Жіночий світ. 1956. № 9. С. 5–6; Франко-Ключко А. Малий Мирон. Промова на Всеканадійському Конґресі українців у Вінніпезі 8 липня 1956 року // Франко-Ключко А. Для Тебе, Тату / Упоряд., автор вступ. статті й коментарів М. Шалата. Київ: Ярославів вал, 2010. С. 326–337;

[5] Див.: Франко-Ключко А. Там, де плекають українські традиції // Свобода. 1956. №221. Від 16. ХІ. С. 2.

[6] У поклоні Іванові Франкові // Гомін України. 1956. №42. Від 13. Х. С. 7.

[7] Див.: Шлемкевич М. Галичанство (Пам’яті учителя Івана Франка в 100-ліття народин) // Життя і Мислі. Книжка третя. Нью-Йорк–Торонто, 1956. 120 с.

[8] Вертипорох Є. НТШ – Канада в 1956-му році // Гомін України. 1957. №23-33. Від 10. VІІІ. С. 10

[9] Стахова Є. Франківський тиждень і вистава ВУАН // Жіночий світ. 1956. № 12. С. 17; Жила В. Франківська вистава з Ню-Йорку у Вінніпегу // Свобода. 1956. Чис. 235. Від 7. ХІІ. С. 7. Див. також: Жила В. Франківська виставка у Вінніпегу // Іван Франко й Франкіяна на Заході: Статті й матеріяли з приводу століття народин 1856–1956 / За ред. Яр. Рудницького. Вінніпеґ, 1957. С. 202–204; Перша Франківська вистава в Канаді // Гомін України. 1956. №51. Від 15. ХІІ. С. 11.

[10] Кравців-Барабаш М. З життя ОЖ ЛВУ // Гомін України 1957. №1-2. Від 7. І. С. 12. Див. також анонс про виступ: Гомін України 1956. № 47. Від 17.ХІ. С. 7; звіт з події: Відмічено 5-річчя діяльності ОЖ ЛВУ в Торонто // Гомін України 1956. № 48. Від 24.ХІ. С. 6.

[11] З хроніки Торонта // Гомін України 1956. № 49. Від 1. ХІІ. С. 7; Величаве соборне свято Івана Франка в Торонті // Свобода. 1956. Чис. 260. Від. 20 ХІІ. С. 3.

[12] Див.: Франко-Ключко А. Це було в Чікаґо // Овид. 1957. Чис. 2/3 (79/80). С. 9–11; Шикаґо. Ілл. Франківські роковини // Свобода. 1956. Чис. 247. Від 29. ХІІ. С. 3.

[13] Франківський концерт у Брентфорді // Гомін України. 1966. №25. Від 11.VІ. С. 7.

[14] Див.: Студент. Український студентський клюб у Лондоні // Гомін України. 1967. №6. 4. ІІ. С. 18.

[15] Уперше опубліковано: В хаті доньки Івана Франка – Анни Ключко [Інтерв’ю з Анною Франко-Ключко. Записав Б. С.] // Гомін України. 1956. №36. Від 1. ІХ. С. 11.

[16] Дефетист – пораженець; той, хто не вірить у перемогу.

[17] Опортуніст – пристосуварець.

[18] Авдиція – слухання, сприйняття.

3 thoughts on “У хаті доньки Івана Франка: інтерв’ю з Анною Ключко

  1. Щиро дякую, пані Наталю!!!

    В імені Галі, вдячні Вам за Вашу працю у представлені історію родини Франка. Галі каже, що всі всьо вже знають як питаюся її конкретні питання. І втім трохи правди. Та бабця мала дуже сильний характер напротів другої лагідної бабці Вишиван, її мами Мама.
    Цікаво буде наново прочитати і надрукувати для Галі.

    Сердечно,
    Марійка
    http://www.rypandesigns.comhttp://www.rypandesigns.com

    Вподобано 1 особа

    • Дуже дякую Вам пані Маріє і пані Галі. Насправді , ми ще дуже багато чого не знаємо. Увесь архів Анни Ключко є у Канаді. І там мають бути дуже цінні спогади мами Анни, Ольги Франко, які Анна забрала зі собою до Канади. Вона хотіла їх передати в Україну, але боялася, що пропадуть. Для нашого музею є цінним усе, що стосується Анни : її фотографії, рукописи чи машинописи, згадки у пресі, особисті документи. Тому те, що Ви для нас робите, надсилаючи світлини, це великий вклад. Я дякую Вам сердечно. Також ми зовсім не знаємо нічого про долю онука Анни Ключко – Петра Тарасовича Ключка. Якщо би була якась інформація про нього то будемо дуже вдячні.

      Подобається

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s