«Вже весна воскресла!» Цими радісними словами починається українська весняна пісня, яка становить увертюру до циклу, що називається «гаївки» або «гагілки», присвяченого виключно оспівуванню в символічний спосіб цього воскресіння природи з зимового сну. Відчуваючи цей символізм старовинних природних вірувань, християнська релігія використала його для своїх цілей і стародавнє свято воскресіння весни заступила паралельним святом – воскресінням Бога-чоловіка, замученого людьми злими, які, однак, несвідомо виконували волю вищого провидіння. Давній природний символізм був поглиблений, одухотворений.
Сьогодні воскресає не тільки весна, але і Христос воскресає, не тільки зима зазнає поразки, зазнає поразки смерть в усіх своїх формах, зло у всіх своїх проявах, не виключаючи й етичних. Перемагає правда і справедливість: в німій люті, в судорогах корчиться вже безсила кривда, в ніщо перетворюються несправедливі присуди несумлінного судді-боягуза. Торжествує опльовувана вчора, катована і на ганебному стовпі розп’ята любов; плинуче з неї пробачення, яке ще вчора могло видатись пустим словом, сьогодні стає могутнім громом, який трощить затверділі серця людей, посивілих у виконанні церковних обрядів і приписів і в бездушному лицемірстві. «Христос воскрес!»
Автор цих міркувань, таких доречних на Великдень, ‒ Іван Франко.
Так, саме той Франко, якого називали «революціонером», «соціалістом» і навіть (прости, Господи!) «войовничим атеїстом».
Тим часом під цими рядками, мабуть, міг би підписатися й сам Митрополит Андрей Шептицький (який, до речі, Франкові вельми симпатизував, а його смерть назвав найбільшою втратою українців у Першій світовій війні).
Зізнаймося: це дещо несподівано. Це трохи незвичний Франко. Невідомий чи щонайменше маловідомий. А проте справжній. І цікавий.
Такий, якого, може, й не знаємо (принаймні не всі і не все!), але хочемо знати.
Відтак саме цими чудовими, щирими, натхненними, повними віри й любові словами з маловідомої статті Івана Франка «Писанки» (вперше опублікованої польською мовою в газеті «Kurjer Lwowski», 1893, № 92, 2 квітня, під назвою «Pisanki») відкриваємо сайт нашого авторського науково-просвітницького проекту ФРАНКО:НАЖИВО / FRANKO:LIVE ©
Першодрук статті Івана Франка “Pisanki” (“Kurjer Lwowski”, 1893 р.). Фотокопію надав п. Іван Матковський.
Розпочинаємо добру справу на сам Великдень – і це невипадково.
Адже перший вірш Івана Франка мав назву «Великдень року 1871» й був присвячений памʼяті батька, Якова-коваля, який відійшов у засвіти великодньої суботи 1865 року.
Кажуть, що на Великдень відходять праведні. Мабуть, саме таким був Яків Франко, чиє життєве кредо: «З людьми і для людей». І для сина цей девіз став батьківським заповітом.
Вірш той, на жаль, не дійшов до нашого часу. Не зберігся. Схоже на те, що вимогливий до себе автор віддав його «Вулкану до поправи» (себто, попросту кажучи, спалив – як цілу «копу» інших ранніх поетичних спроб). Вимолений у Бога син-первісток Яця-коваля «стратив» свого поетичного «первістка», щоб за ним прийшли інші, кращі, дозріліші.
Добре це чи зле? Хтозна. У кожному разі, він мав на це право.
Але факт залишається фактом: творчий шлях майбутнього автора «Вічного революціонера» та «Каменярів», «Не пора…» та «Зівʼялого листя», «Лиса Микити» й «Мойсея» розпочався саме з «Великодня» – і з Великодня…
Тож і наш проект ФРАНКО:НАЖИВО / FRANKO:LIVE © стартує з цього найбільшого християнського свята – свята Воскресіння Христового. Це час, коли воскресають людина й природа, душа і дух, захитана сумнівами віра і розпʼята любов. Воскресають, щоб жити. Творити. Вірити. Діяти.
Ми прагнемо, аби на хвилі цього весняного оновлення-воскресіння у свідомості українців (може, й не тільки, але їхній передусім!) «воскрес» і Франко.
Звільнився від ідеологічного намулу, хрестоматійного глянцю, монументальної патини й тенденційних кривотлумачень.
Визволився з-під «важкої гієратичної зброї Каменяра», про яку свого часу писав Євген Маланюк – як про скелю, яка немовби притлумила та заступила в читацькому сприйманні всі інші іпостасі Франка-генія.
Випростався на повен зріст, обтрусився від книжкових та архівних порохів, узяв до рук сітку на рибу і кошик на гриби – і рушив туди, де йому було добре: до ріки, до лісу, до людей.
І прийшов до нас.
Без маски. Без рамки. Без пафосу.
Живий, справжній, цікавий.
Такий зрозумілий, близький і водночас незбагненний, невловний.
Готовий до діалогу, відкритий до нових тлумачень.
Смішний і сумний. Ласкавий і гострий. Знаний і незнаний.
Саме такого ми його любимо. Бо нам із ним добре.
І трохи знаємо.
Про це й розповідатимемо на цьому сайті.
Приєднуйтеся! 🙂
Разом буде веселіше!
З любовʼю і вірою,
Наталя і Богдан Тихолози
P.S. Травень – місяць Франка. 2016 – рік Франка.
Але зізнаємось: формальні приводи для нас – менш істотні, ніж внутрішні спонуки. Бо для нас усі 12 місяців – Франкові. І роки попередні й, дай Боже, наступні – франківські. Хотілося б вірити, що для України буде так само.
Тож проект ФРАНКО:НАЖИВО / FRANKO:LIVE © – сподіваємося! – має початок, проте не має кінця. Як і сам Франко – ПРОЛОГ, НЕ ЕПІЛОГ!
Франко:Наживо/Franko:Live 