ФРАНКО-МАНДРІВНИК: 20 цікавих фактів

© Богдан ТИХОЛОЗ

© Наталя ТИХОЛОЗ

Мандрівки – улюблене заняття Івана Франка, поруч із рибальством та збиранням грибів (незрідка усі ці три справи поєднувалися, особливо під час відпочинку в Карпатах).

Непосидючий класик найбільше любив мандрувати пішки чарівними місцинами рідного краю (передусім Галичини, Бойківщини та Гуцульщини), а заразом – збирав фольклор та спостерігав за народними звичаями і побутом, так що мандрівки ці перетворювалися на етнографічні експедиції. Та й не тільки сам мандрував, а й інших провадив за собою. І не тільки власну найближчу родину (дружину й дітей), але й своїх товаришів.

Іван Франко в саду художника Івана Труша. З фондів ЦДІАЛ.

Тож недарма вважають, що саме Франко започаткував організований туризм у Галичині!

Хочете знати більше?

Ось – гаряча двадцятка фактів про Франка-мандрівника!

  1. МАЛИЙ МИРОН. Уже в ранньому дитинстві Іван Франко (тоді ще «малий Мирон», як називала його мама, Марія з шляхетного роду Кульчицьких) відчував нестримний потяг до мандрів. Одного разу, зовсім маленьким, він рушив ген далеко за рідне село у пошуках залізних стовпів, що підпирають небо – «навстрічу сонцю золотому». А на далеку мандрівку життя взяв із собою, як найдорожчий скарб, мамині пісні і вогонь із кузні свого батька – Якова-коваля.
Володимир Патик. Старі Нагуєвичі. 1955 р.

2. ЛІСОВА ДУША. Франко з дитинства найбільше любив мандрувати та відпочивати на лоні природи. Особливо він любив гуляти по лісу. Під могутніми Радичевим та Панщизняним лісами у Нагуєвицькій Слободі він народився і зростав: дихав свіжим подихом лісу, зазирав у таємничі хащі, блукав лісовими стежками. Він жив лісом і – принаймні чималу частку свого життя – жив у лісі, був його органічною частинкою. Франко писав, що ліс – це його «церква», де він почував присутність Бога, тож невипадково його називали «лісова душа». «В той ліс як часто я літав думками, / Коли було нестерпно між людьми…», – зізнавався письменник у поемі «Лісова ідилія». Ліс був для письменника більше, ніж ландшафтом; це був простір дитинства, мрії, творчості, роздумів, відпочинку та любовних зустрічей.

Сторінка з книги “Франко від А до Я” Львів: Видавництво Старого Лева, 2016 . Тексти: Б. Тихолоз, Н. Тихолоз, графічне опрацювання: Р. Романишин, А. Лесів.

3. ПРИРОДОДОСЛІДНИК-АНІМАЛІСТ. Під час мандрів Франко дуже цікавився природою, особливо рослинним і тваринним світом. Ще в час навчання в Дрогобицькій гімназії він разом зі своїми вчителями Емериком Турчинським та Іваном Верхратським радо їздив на екскурсії, де ловив хрущів та лиликів (кажанів), збирав гадюк та вужів для зоологічної колекції проф. Верхратського. До речі, в Музеї Франка у Львові збереглися скляні посудини з різними заспиртованими тваринками (комахами, плазунами та земноводними), що їх препарував сам Іван Франко! Згодом, ставши батьком, письменник любив розповідати своїм дітям під час мандрів цікаві й пізнавальні історії про рослин і тварин, навчав розрізняти роди збіжжя, трав і квітів, корисні рослини від шкідливих, розпізнавати пташок за їх виглядом і співом, ідентифікувати вужів, ящірок, комах та ін. А 1899 року вийшла навіть збірка казок Івана Франка під назвою «Коли ще звірі говорили».

Пляшечки із заспиртованими комахами та плазунами, яких зібрав Іван Франко.  З фондів ЛМІФ. Фото Б. Мелих.

4. ЗВІРЯЧА КЛІНІКА. Іван Франко не лише любив розповідати про тварин, а й мав дуже добре і чуле серце до усіляких скривджених звірят. «Особливо користалися його опікою бідні сирітки, звірята без дому й захисту, немічні й каліки, –згадувала донька Анна. – У нас, немов у звірячій клініці, постійно перебували: або голодна задрипана кицька…, або цуценя напівзамерзле, або пташеня з перебитим крильцем». У домі Франків мешкала черепаха, морські свинки, ворона, лелека і навіть жаби, які призначалися лелеці на обід. Проте мало хто знає, що більшість цих тваринок стали завсідниками домашнього зоопарку саме через мандрівний характер їхнього господаря. Так, буська (лелеку) зі зламаним крилом Франко купив у хлопців, коли ловив рибу в околицях Болехова, ворону знайшов під час своїх лісових походів, а песика Буркуся привезли додому малі Франчата зі своєї поїздки до Буркута.

5. ГРИБНИК. Відмалку улюбленим заняттям Франка було збирання грибів. Письменник добре на них розумівся, розрізняв їстівні, умовно їстівні та отруйні, знав навіть латинські назви (ще з гімназії). «У ліс ходив Іван Якович босоніж, з кошелем в руці, рідко з ціпком», – згадував син Тарас. «Грибів Франко завжди найбільше набирав, бо він завжди пильно дивився в землю», – захоплено твердив Іван Яцуляк, шкільний товариш письменника. А сестра його нареченої Ольги Рошкевич, Михайлина, оповідала: «Звичайно після дощу ходив до лісу з великим кошиком і так умів вишукувати їх, що скоро уже мав повний кіш і з ним на плечі вертався». Любив він гриби не тільки збирати, а й їсти, особливо присмажені на пательні (сковороді). Найбільше смакували йому «правдиві» (білі) гриби. Навіть наприкінці життя, коли недужий письменник сам уже не міг ходити до лісу, він пильно спостерігав за появою грибів на львівських базарах.

Михайло Огоновський. Постери з циклу “Франко без порохів”. 2016 р.

6. РИБАЛКА. «Ловля риб – це моя пристрасть», – писав Франко. Рибалити ходив з друзями, знайомими, колегами з редакції і по перу, місцевими селянами, а також зі своєю сім’єю. Найбільше любив ловити рибу сітями і саком. На вудку ловити не любив. Часто лапав її просто руками. Рибальський кошик Франка був багатий і різноманітний: раки, пструги (річкова форель), слижі, бабки, клени, окуні, карасі, плотиці, пересипці, щупаки (щуки), коропи, в’юни-мнюхи, карасі, піскарі, яльці, лящі і навіть головатиці (велика риба з родини лососевих). Картини із зображеннями риб навіть прикрашали стіни кімнат у його віллі на вул. Понінського, 4 (нині вул. Івана Франка, 152) у Львові. Ці зображення Іван Франко отримав у подарунок на Краєвій виставці у Львові, що проходила у Стрийському парку 1894 р., за те, що назвав по-латинському усі види риб. Наприкінці життя (у лютому 1916 р.) виступив з ініціативою з удосконалення «Крайового закону про рибальство» в Галичині.

Зображення риб, які виграв Іван Франко на Загальній виставці Краєвій у Львові, що відбувалася у червні-жовтні 1894 р. у парку Яна Кілінського (сучасний Стрийський парк). Згодом ці малюнки висіли на стінах у віллі Івана Франка на вул. Понінського, 4. З фондів ЛМІФ.

7. ФАНАТ КАРПАТ. Рідні Франкові Нагуєвичі розташовані у передгір’ї Карпат, з них добре видно Діл – перше, найнижче пасмо, яке ділить «гори» від «низовини». Проте перші справді «гірські» враження письменника пов’язані з його перебуванням у бойківських горах (у селах Лолині, Волосянці, Дидьовій, містечках Тухлі, Скольому та ін.). Згодом Франка причарували Гуцульські Карпати (Косів, що його називають брамою Гуцульщини, Жаб’є, тепер Верховина, Вижниця, Довгополе, Буркут та інші села, переважно над Чорним і Білим Черемошем). Яскраві карпатські враження від суворої краси гір та їхніх мешканців (гуцулів і бойків) подарували Франкові натхнення до написання багатьох чудових творів – від повісті «Захар Беркут», дія якої відбувається у Тухольській долині, до численних «гуцульських» текстів – «Гуцульський король», «Терен у нозі», «Як Юра Шикманюк брів Черемош». Сучасний український гірський туризм має в особі Франка свого великого предтечу!

Листівки з фондів ЛМІФ.

8. ЗАКОХАНИЙ У РІДНИЙ КРАЙ. Уже в гімназійні роки (1867–1875), як уродженець північно-західної частини Східних (Українських) Карпат, Франко пішки пройшов Бойківщину від сіл Тур’є і Волосянка у західній її частині до села Лашна – в східній, зробивши записи місцевого фольклору, що нараховували вісім сотень пісенних номерів. Мандрівки рідною Львівщиною завжди надихали Франка як поета й науковця.

9. ПІОНЕР ГУЦУЛЬСЬКИХ АТЕН. Пізніше у своїх карпатських мандрах письменник особливо облюбував Криворівню – високогірне село на Гуцульщині, куди майже щоліта приїздив з родиною у 1901–1914 роках. Мешкав спершу у місцевого різьбяра Василя Якіб’юка, а згодом – у пароха Криворівні отця Олекси Волянського. З Криворівні Франко вибирався також на ближчі екскурсії – на Писаний Камінь і на гору Піп Іван – один із шпилів Чорногори. Слідом за Франком і його товаришем Володимиром Гнатюком (які, власне, і відкрили Криворівню як місце «літникарства» – літнього відпочинку) до цього колоритного карпатського села почали навідуватись «на вакації» (канікули) й інші відомі українські культурні діячі, письменники, митці та науковці, – Михайло Грушевський, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Леся Українка, Василь Стефаник, Осип Маковей, Гнат Хоткевич, Іван Труш та багато інших. Відтоді Криворівню почали називати «гуцульськими Атенами», порівнюючи її з давньогрецьким містом-державою Афінами (Атенами), що стали колискою європейською цивілізації.

10. ЗАСНОВНИК ОРГАНІЗОВАНОГО ТУРИЗМУ. Франко мандрував не тільки сам чи з родиною, а й був організатором цілої низки туристично-краєзнавчих мандрівок галицької молоді. Ще 1883 року за сприянням Франка було створено «Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу», а згодом – краєзнавчо-туристичний «Кружок для устроювання мандрівок по нашім краю». Саме Франко зініціював та організував багатоденну Українсько-руську студентську мандрівку влітку 1884 р. за маршрутом: Дрогобич – Східниця – Урич – Підгородці – Корчин – Верхнє Синьовидне – Тишівниця – Труханів – Бубнище – Долина – Калуш – Коломия – Делятин – Дора – Микуличин – Шипот – Майдан – г. Говерла – г. Шпиці – Гаджин – г. Піп-Іван – Буркут – Жаб’є – Кути. Була ця подорож, за свідченням самого Франка, «коли не першою взагалі, то першою свідомо зорганізованою пробою товариської мандрівки українсько-руської молодіжі». Про всі перипетії мандрівки він розповів у публікаціях в українській газеті «Діло». А її віршована хроніка, яку уклав той-таки невгамовний Франко, є пам’яткою української літературної туристики та своєрідного «поетичного краєзнавства». Загалом Іван Франко брав участь в організації шести мандрівок студентської молоді Прикарпаттям і гірською частиною українських Карпат.

Обкладинка видання поетичної хроніки Івана Франка “В дорогу!”. Львів, 1884 р. З фондів ЛМІФ.

11. АВТОР ТУРИСТИЧНОГО ГІМНУ. Спеціально для студентської мандрівки 1884 року поет написав пісню «В дорогу!» («Сонце по небу колує…») – віршований пролог до згаданої «мандрівничої хронічки». Покладений на музику завдяки композитору Ярославу Ярославенку, цей твір став першим гімном українських туристів, а також пластовим маршем.

Зворот титульної сторінки і перша сторінка видання поетичної хроніки Івана Франка “В дорогу!”. Львів, 1884 р. З фондів ЛМІФ.

12. ЕТНОГРАФ І ФОЛЬКЛОРИСТ. У мандрах Франка цікавила не тільки природа, а передусім скарби народної творчості, побуту і світогляду. Де б він не бував, усюди невтомно записував фольклор (народні пісні, казки, легенди, приповідки…), народні звичаї і вірування. З 1898 року Франко керував Етнографічною комісією НТШ (до 1913 року) і разом з Володимиром Гнатюком редагував «Етнографічний збірник» – фундаментальний корпус справжніх скарбів українського народного слова, побуту і звичаєвості, уперше введених у науковий обіг. В упорядкуванні Франка вийшло 9 книг цього збірника! Серед них – «Галицько-руські народні приповідки» (у 3-х томах, 6 книгах), і досі неперевершена колекція українських прислів’їв і приказок. За великі заслуги в галузі етнографії Франко з 1902 р. став членом Віденського етнографічного товариства, а з 1907 р. радником музею у Відні.

13. УЧАСНИК ТА СПІВОРГАНІЗАТОР НАУКОВИХ ЕКСПЕДИЦІЙ. Франко брав участь в організації дослідницьких мандрівок різними куточками рідного краю – етнографічних експедицій. Найвизначніша така експедиція на Бойківщину відбулася у серпні 1904 р. за дорученням Наукового товариства імені Тараса Шевченка у Львові та Товариства австрійських етнографів у Відні. Мета цієї експедиції – етнографічне та антропологічне обстеження Бойківщини, придбання експонатів для музею наукового товариства та музею у Відні. Участь у ній, крім І. Франка, взяли визначні вчені-етнографи 3. Куделя, Ф. Вовк, П. Рябков та інші. Маршрут проліг з м. Борислава через с. Мшанець, де відбулася зустріч з українським істориком та етнографом отцем Михайлом Зубрицьким, через Турку – Бориню – Сможе – Сколе – Тухольку – Лавочне – Славськ – Нижнє Синивидне – м. Стрий. Наукові результати цієї експедиції Франко узагальнив у ґрунтовній статті «Етнографічна експедиція на Бойківщину» (1905), що започаткувала синтетичне осмислення відомостей про основні види і характерні особливості господарських занять, традиційної матеріальної культури та побуту бойків.

Будинок НТШ у Львові. Листівка з фондів ЛМІФ.

14. ЗАСНОВНИК ІСТОРИЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА. Франко не тільки першим у Галичині вжив термін «краєзнавство» у статті «Галицьке краєзнавство» (1892), а й залишив низку цінних наукових праць з цієї галузі.

15. ДАЛЕКІ ПОДОРОЖІ. Незрідка Франкові дороги пролягали і далі, поза межі рідної Галичини, – до Перемишля, Кракова, Праги, Будапешта, Відня, Чернівців, Києва, Одеси… Бував він і в Сербії (у Бєлграді), і в Хорватії (в Ліпіку та Ловрані), і в Німеччині (у Нюрнберґу й Франкфурті).

Листівки з фондів ЛМІФ та ІЛ НАН України.

16. ІТАЛІЙСЬКІ ВРАЖЕННЯ. Особливо яскравою, незабутньою для Івана Франка була подорож по Італії 1904 року, під час якої вони разом із професором Михайлом Грушевським відвідали Рим, Венецію, Флоренцію, Неаполь. Та найяскравіше враження в цій мандрівці на Франка справила статуя Мойсея роботи видатного скульптора епохи Відродження Мікеланджело Буонарроті. Повернувшися до Львова, письменник повісив репродукцію цього мистецького шедевра над своїм ліжком, а невдовзі створив власного «Мойсея» (1905) – філософську поему, що стала заповітом генія своєму народові.

Листівки з фондів ЛМІФ.

17. ХОДОК. Найбільше Франко любив мандрувати пішки, часом на дуже великі відстані. Палиці з собою не носив. На ноги взував легке взуття. Але особливо любив ходити босоніж. Коли йшов по рівному, то оповідав своїм співрозмовникам щось цікаве і веселе. Коло ж піднімався на гору, то, навпаки, йшов мовчки і навіть сторонився товариства. Не любив частих зупинок. Вважав, що краще зробити один довший перепочинок, аніж багато коротких. У часі перепочинку не рекомендував пити багато холодної джерельної води. Натомість полюбляв «подзьобати» трошки суниць, малини чи чорниць. Харчі вважав за краще нести на плечах, аніж у шлунку. Письменник так любив ходити, що навіть удома, в рідній хаті, не зупинявся, а ходив туди-сюди по кімнатах, обдумуючи власні тексти чи вишукуючи ритм до своїх віршів. У такі миті, як свідчив син Тарас, у Івана Франка «зароджувалися цікаві мислі, виникали задуми творів, вимальовувалися композиції, з’являлися розв’язки наболілих проблем». Щоправда, часом така батькова активність і непосидючість заважала дітям, так що вони навіть іронічно жартували: «Здалася б Сибір неісходима, щоб Батько таки находився». Тож Франка можна вважати великим прихильником пішохідного туризму.

Михайло Огоновський. Постери з циклу “Франко без порохів”. 2016 р.

18. ВЕЛОСИПЕДИСТ БЕЗ РОВЕРА. Франко дуже хотів придбати велосипеда для своїх мандрівок, та цю мрію йому, на жаль, не судилося здійснити: дбаючи про родину, письменник шкодував коштів для себе. Та Франко-поет свого часу переклав оригінального вірша про ровера – латинську оду до велосипеда, автором якої, між іншим, був… Папа Римський Лев ХІІІ (під псевдо Мавро Річчі)!

19. БАТЬКО МАНДРІВНИКІВ. Франко передав любов до мандрів своїм дітям: трьом синам (Андрієві, Тарасові й Петрові) та донечці Анні. Усі вони також неймовірно любили мандрувати: і з батьком, і без батька, маршрутами, які проклав Франко, і своїми власними життєвими стежками. Особливу пристрасть до туристики виявляв Петро Франко, який уже з дванадцятилітнього віку самостійно (!) влаштовував «прогульки» у Карпати. Він любив долати перешкоди, поборювати небезпеки, мандрувати рідним краєм пішо, підкорювати гірські вершини, сплавлятися на дарабах по гірських річках, заглядати у незвідані печери, влаштовувати лижні (лещетарські) прогулянки околицями Львова. У липні 1914 року Петро Франко (який, до слова, був також і одним із фундаторів «Пласту» у Галичині) організував перший постійний пластовий табір на Чорногорі поблизу с. Дземброня (с. Верховинського р-ну Івано-Франківської обл.), у якому юнаки училися виживати на лоні природи та здійснювали мандрівки горами. Прикметно, що в часі подорожей рідним краєм усі Франчата за прикладом батька долучалися до збирання фольклорних та етнографічних матеріалів. Враженнями від мандрівок діти Франка радо ділилися у своїх тревелогах (П. Франко «Урич», «Лещетні шляхи коло Львова», «Прогульки в наші гори» та ін.), подорожніх нарисах (Т. Франко «З Харкова до Львова», «По той бік добра і зла»; А. Франко-Ключко «Поїздка до Вінніпегу», «Тепло рідного краю»), оповіданнях (Т. Франко «На Чивчин!») та листах.

Тарас Франко. Качки. Акварель. Ряшів, 1937 р.

20. ДАРУНКИ НА ЗГАДКУ. З далеких і близьких подорожей Франко привозив рідним і друзям усілякі приємні дрібнички. Найстаршого сина Андрія, який був затятим філателістом, батько любив потішити поштовими марками. Донечці Анні надсилав картки-поштівки з краєвидами з різних місцевостей, які якраз тоді входили в моду. Перебуваючи на лікуванні у «хорошій та тихій» Ловрані на узбережжі Адріатичного моря (сучасна Хорватія), Іван Франко з сином Андрієм полюбляли збирати на березі мушлі і морські зірки, декілька з яких узяли з собою на згадку додому. З Києва Іван Франко повернувся із цілою торбою рідкісних книг, які придбав у букініста. А з Одеси привіз самовара, який став важливим атрибутом родинного чаювання. З Гуцульщини Франки привозили на згадку красивий керамічний чи різьблений дерев’яний посуд. З літніх сільських вакацій –чимало усіляких смакот: ягоди, фрукти, сушені гриби, мед, та ін. «Викупані й обгорілі сонцем, з порепаними ногами і відсвіженим умом, обвантажені всякими сушами й конфітурами вертали ми з вакацій до міста», – згадував Тарас Франко. Для кумів Володимира і Велерії Коцовських дружина письменника Ольга Франко на гостинець купувала сушені гриби.

Експонати з колекції ЛМІФ.

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s