Рецензія на монографію Ігоря Медведя «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з греко-католицьким духовенством» («Передмова» Ярослава Грицака ; Укр. католицький ун-т ; Львів. нац. літ.-меморіальний музей Івана Франка ; Ін-т Івана Франка НАН України ; Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Львів : Вид-во Українського католицького університету, 2023. 423, [1] с. + 16 іл.)
© Ярослава МЕЛЬНИК
Докторка філологічних наук,
професорка кафедри філології
Українського католицького університету (Львів)
Монографія Ігоря Медведя «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з греко-католицьким духовенством» — дуже вартісне і дуже очікуване дослідження такої складної і контраверсійної проблеми, як ставлення Франка до Греко-Католицької Церкви, його взаємини з духовенством цієї Церква, а також питання персональної релігійності митця (останнє вельми непросте для осмислення назагал, а з огляду на складність і еволюційність поглядів Франка і поготів). Що ж до очікуваности такої праці у франкознавстві, то ще в далекі 90-ті роки минулого століття професор Іван Денисюк, окреслюючи обрії та перспективи франкознавчих студій, наголошував на необхідності з-поміж іншого вивчення такого питання, як Франко і священники.
Як бачимо, на монографічне, зусібічне, науково незаангажоване й фахове, а також, варто підкреслити, толерантне осмислення цієї теми з того часу довелося чекати ні мало, ні багато — майже три десятиліття. Тішить, одначе, що чекання було не марним. Автор дослідження своєю студією не лише виправдав обрії очікування такої знакової постаті в українській гуманітаристиці, як Іван Денисюк, а також широкого інтердисциплінарно зорієнтованого кола вчених-франкознавців і великої когорти зацікавлених читачів (з огляду на місце і роль Івана Франка в новочасній інтелектуальній історії, і не лишень українській, останнє — річ аксіоматична), але й включив висвітлення ключових сюжетів свого дослідження у значно ширший релігійний, суспільно-політичний і національний контекст, аніж це передбачав авторитетний дослідник.
На багатому фактографічному джерельному матеріалі, значну частину якого Ігор Медвідь вперше осмислює і вводить у науковий обіг, а також на основі пропущених через густе критичне «решето» цілого корпусу праць попередників (міждисциплінарного спрямування в тому числі), «озброєний» прекрасно фаховим інструментарієм дослідник просторо, аргументовано і зазвичай вельми цікаво розгортає такі сюжети, яквільнодумство та релігійність як чинники українського національного проєкту другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., Греко-Католицька Церква в умовах викликів модерности та пошуку власної ідентичности, Іван Франко та греко-католицьке духовенство (для детального вивчення тут слушно виокремлено такі теми, як радикали і попи, Іван Франко і Сильвестр Сембратович, Іван Франко та митрополит Андрей Шептицький, а також взаємини Франка з тими священниками, з якими його єднали особисті й наукові зв’язки), дискусії щодо «культу» Франка в Галичині міжвоєнного періоду ХХ ст.
Важко сказати, який із сюжетів цього дослідження опрацьовано найкраще, яка партія звучить найвиразніше, які гіпотези найцікавіші та які висновки і концепції автора найпереконливіші. Усі розділи однаково вартісні й рівноцінні, усі відзначаються евристичним підходом і науковою новизною, за винятком, можливо, розділу «Релігійний світогляд Івана Франка», реконструйованого значною мірою на основі вже «написаного і сказаного», за винятком останнього п’ятого сюжету, девперше в науковий обіг введено щоденник о. Платоніда Філяса. Одначе, з другого боку, включення цього розділу в монографію Ігоря Медведя виглядає доволі доречно: і не лишень для повноти охоплення теми, але й з огляду на очікуване (а без сумніву, так воно і буде) вельми широке коло потенційних читачів монографії, нефахівців у царині франкознавства, в тому числі, які не мусять аж так досконало знати увесь огромний масив франкознавчих студій. І гарно осмислене й синтезоване подання «вже написаного» лише збагатить читача новими знаннями й переживаннями.
Якщо я вже торкнулася сюжету про релігійний світогляд Івана Франка, то трохи про ще деякі дискусійні моменти книги. Так, на відміну від автора, я вбачаю прояви релігійности й містицизму Франка і в третьому етапі його творчости. А ще мені іноді складно погодитися з прочитанням Ігоря Медведя тих чи тих художніх текстів поета (не «кидаю» тут каменем у бік молодого автора: погодьмося, герменевтика Франкового художнього тексту, «виведення» з неї релігійних поглядів автора зокрема — надто складна матерія, ба більше: для нашого збагнення, як мені видається, це подекуди «поза межами можливого»). Мені бракує також, попри згаданий вже високий підмурівок праці Ігоря Медведя, ряду дослідників, чиї ідеї я вважаю вельми прогностичними і продуктивними для розгортання окремих сюжетів цієї монографії. Дослідження Ігоря Медведя тільки би виграло, якби автор, для прикладу, пишучи про релігійний світогляд Тараса Шевченка, покликався не лишень на деяких сучасних українських дослідників, а й на Дмитра Чижевського, а пишучи про вплив Михайла Драгоманова на Івана Франка згадав найновіше дослідження Леоніда Ушкалова. Утім, доцільність/недоцільність «вписання» тих чи тих «попередніх текстів» у дослідження ми з автором мали окрему розмову і, можливо, згадувати про це зараз вже марно.
А я, завершуючи свій короткий відгук, з приємністю відзначу, що завдячуючи інтердисциплінарній, широко закроєній, ґрунтовній студії Ігоря Медведя «Пророк чи єретик? Релігійний світогляд Івана Франка та його взаємини з греко-католицьким духовенством»,заповнена ще одна посутня прогалина в українському франкознавстві. І радію, що це глибоке, актуальне, суспільно та наукове вартісне дослідження вийшло у світ у книжковому «одязі».
Франко:Наживо/Franko:Live 